Белград, 24 вересня 2002 – На думку оглядачів, виборці продемонстрували високий рівень політичної зрілості. Саме про це мовиться в окремих заявах Європейського союзу, Вашингтона й Москви.
Наприкінці минулого року, коли колишній лідер албанських повстанців Алі Ахметі заснував нову політичну партію під назвою Демократична унія за інтеграцію, багато хто у Скоп’є висловлював побоювання, що країні загрожує розвал, тобто поділ на національній основі. Проте, сталася несподіванка: Ахметі, який називає себе соціал-демократом, замість сварок запропонував співробітництво двох громад. У передвиборчій кампанії Ахметі виступав проти створення великої Албанії. Він заявляв, що етнічні албанці підтримують македонців у спорах з греками щодо імені, з болгарами щодо нації та із сербами щодо церкви. Був це радикально новий підхід одного албанського вождя до македонської справи. Інші лідери македонців називали слов’янами або слов’яномакедонцями, а про Македонію говорили як про тимчасову державу. Навіть коли брали участь в уряді, керівники партій етнічних албанців заявляли, що історичним прагненням албанського народу є з’єднання Албанії, Косова та прикордонних областей Македонії. Ахметі це назвав небезпечною балканською утопією й закликав своїх земляків інтегруватися в македонську державу та прийняти спільний прапор, державний герб і гімн. На диво, аж 70 відсотків етнічних албанців проголосували за таку програму Ахметі. Через це оглядачі кажуть, що виборці покарали екстремістів. Через це до македонської столиці й надійшли тотожні вітання з Брюсселя, Сполучених Штатів і Росії.
Виборці македонської національності також відкинули екстремістів: майже половина проголосувала за коаліцію “За Македонію разом”, очолювану Соціал-демократичною спілкою Бранка Црвенковського. На підставі таких результатів публіцист Любомир Фрчковський зробив висновок, що “Македонія перейшла рубікон транзиції й ступила на шлях стабілізації й демократії”. За його словами, у країні завершилася епоха недемократичного антикомунізму, яка сприяла і македонським й албанським шовіністам.
Звичайно, не слід забувати, що вибори були лише першим кроком на шляху подолання міжетнічного недовір’я. Не слід забувати й те, що в торішніх сутичках загинуло майже двісті осіб та, що мир збережено за допомогою міжнародного співтовариства. Проте, більшість громадян Македонії зрозуміла звідки загрожує небезпека й відкинула тих, хто привів країну на півкроку до громадянської війни.
Наприкінці минулого року, коли колишній лідер албанських повстанців Алі Ахметі заснував нову політичну партію під назвою Демократична унія за інтеграцію, багато хто у Скоп’є висловлював побоювання, що країні загрожує розвал, тобто поділ на національній основі. Проте, сталася несподіванка: Ахметі, який називає себе соціал-демократом, замість сварок запропонував співробітництво двох громад. У передвиборчій кампанії Ахметі виступав проти створення великої Албанії. Він заявляв, що етнічні албанці підтримують македонців у спорах з греками щодо імені, з болгарами щодо нації та із сербами щодо церкви. Був це радикально новий підхід одного албанського вождя до македонської справи. Інші лідери македонців називали слов’янами або слов’яномакедонцями, а про Македонію говорили як про тимчасову державу. Навіть коли брали участь в уряді, керівники партій етнічних албанців заявляли, що історичним прагненням албанського народу є з’єднання Албанії, Косова та прикордонних областей Македонії. Ахметі це назвав небезпечною балканською утопією й закликав своїх земляків інтегруватися в македонську державу та прийняти спільний прапор, державний герб і гімн. На диво, аж 70 відсотків етнічних албанців проголосували за таку програму Ахметі. Через це оглядачі кажуть, що виборці покарали екстремістів. Через це до македонської столиці й надійшли тотожні вітання з Брюсселя, Сполучених Штатів і Росії.
Виборці македонської національності також відкинули екстремістів: майже половина проголосувала за коаліцію “За Македонію разом”, очолювану Соціал-демократичною спілкою Бранка Црвенковського. На підставі таких результатів публіцист Любомир Фрчковський зробив висновок, що “Македонія перейшла рубікон транзиції й ступила на шлях стабілізації й демократії”. За його словами, у країні завершилася епоха недемократичного антикомунізму, яка сприяла і македонським й албанським шовіністам.
Звичайно, не слід забувати, що вибори були лише першим кроком на шляху подолання міжетнічного недовір’я. Не слід забувати й те, що в торішніх сутичках загинуло майже двісті осіб та, що мир збережено за допомогою міжнародного співтовариства. Проте, більшість громадян Македонії зрозуміла звідки загрожує небезпека й відкинула тих, хто привів країну на півкроку до громадянської війни.