Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:23

30 хвилин у різних вимірах: Соломія Крушельницька


30 хвилин у різних вимірах: Соломія Крушельницька

Прага, 28 вересня 2002 – Сьогоднішня передача присвячена неповторній українській оперній співачці Соломії Крушельницькій. Лунає арія з опери «Мадам Батерфляй» Джакомо Пуччіні, опери, яка стала ледь не візитною карткою Соломії Крушельницької. Цій унікальній оперній співачці на тижні, що минає, сповнилося б 130 років.

Народилася Соломія Крушельницька 23 вересня 1872 року у селі Білявинцях на Тернопільщині в родині священика. Вже в десятирічному віці співала в хорі громадсько-культурної організації “Руська бесіда” в Тернополі. З відзнакою закінчила Львівську консерваторію. Її голос почула італійська співачка Джемма Беллінчоні і порекомендувала їй поїхати навчатися до Італії. Батько Соломії взяв позику в банку, і Крушельницька рушила до Мілана. Так починалася її всесвітня слава.

Неперевершена українська співачка Соломія Крушельницька залишається нашою сучасницею. Хоч із кожним новим вереснем те поле часу, яке відділяє її від нас, ширшає. Соломія залишається єдиною жінкою, котра підкорила світову оперну сцену назавжди. Окрім неї, це вдалося тільки кільком чоловікам – Карузо, Батістіні, Шаляпінові, Руффо.

Неповторний голос, природна краса подолянки з живописних Білявинців коло Бучача, внутрішня вишуканість Соломії стали легендою. Спочатку солістка українського хору у Львові “Боян”, згодом – оперна співачка, Соломія зуміла підкорити не лише рідні простори, а й чужі землі, чужі сцени, чужі серця. Її знали Краків і Сант’яго, Варшава і Ніцца. Але чи не найбільше свого солов’їного співу Соломія Крушельницька подарувала сонячній Італії. Мілан, Трієст, Удіне, Неаполь, Палермо – це лише кілька міст, котрі пам’ятають її й досі.

Навіть повернення в 1939 році до рідного краю і кількарічна праця (до 1952-го) професором вокалу у львівській консерваторії не додали їй, на жаль, сил – хоч дома і стіни помагають… У вересні того ж 1952 року серце Соломії Крушельницької зупинилося навіки.

Залишилися ті дивні міста, котрі її пам’ятають, і люди, які плекають цю пам’ять. Однією з тих, хто плекає пам’ять про славетну співачку, є науковий співробітник музею Соломії Крушельницької у Львові Роксолана Пасічник. Вона розповідає, як Соломія врятувала оперу «Мадам Батерфляй».

Роксолана Пасічник:

У лютому 1904 року Пуччіні очікував народження нової опери на сцені Ля Скала. Це була «Мадам Батерфляй», і голову роль виконувала італійська співачка Розіна Сторкіо. Співачка, коли почалася опера, мала якусь тривогу, ніби передчуваючи, що щось буде недобре. Композитор був абсолютно переконаний в успіхові. І от сталося те, чого він не очікував. Це був не просто неуспіх, це був ганебний гучний провал. Оперу освистали. І він був настільки шокований, розгублений, спантеличений, він казав – усе, на цьому його кар’єра композитора закінчується, він не зможе написати жодної ноти.

Причин узагалі називають багато: що опера є камерного плану, публіка хотіла баталії на сцені, великі хорові сцени, якийсь закручений сюжет. А тут сюжет дуже простий, тим більше що життєвий, не вигаданий. Це правдива історія про кохання японської гейші до американського капітана, вони одружуються за японським звичаєм, він її покидає, вона народжує тим часом сина, а він одружується з американкою. І коли дізнається, що в нього є син, він вирішив його забрати. Вона не витримала цього, дитину віддала, а сама наклала на себе руки. Отакий сюжет. Це справді опера камерна, там монологи, діалоги, арії, дуети. І от друзі порадили композиторові все ж таки зробити редакцію, ввести трошки більше хорів і зменшити ті всі монологічні, діалогічні сцени, а на головну роль запросити іншу співачку. І цією іншою співачкою, власне, стала Соломія Крушельницька.

Отже, в травні 1904 року – повторна прем’єра на сцені театру неподалік від Мілану. І Крушельницька поставила на карту всю свою кар’єру. Бо співати в освистаній опері – ризик, і не кожна співачка погодиться, тому що їй своя кар’єра дорожча. Але Соломія сказала, що «Метелик буде жити», і вона докладе всіх зусиль, щоби ця опера існувала, жила. Публіка десь наполовину була та сама, що в Мілані, тому що всім було цікаво, як провалиться зірка Адріатики, а може – навпаки. І от коли вона дійшла до другої дії, це знаменита арія «День прийде», вона записана є на платівці, – то публіка тепер уже шаленіла від захоплення. Композитор Пуччіні був щасливий і надзвичайно вдячний співачці. Вся заслуга, що опера живе по сьогодні, належить Соломії Крушельницькій. І Леонс Брана – один із рецензентів – написав статтю «Українка рятує Чіо Чіо Сан».

Ірина Халупа

Усі свої концерти Соломія Крушельницька закінчувала українськими народними піснями. Послухайте пісню «Ой там на горі», обробка Ярославенка із львівських архівних записів 1951 року.

Хоча пам’ять про Соломію Крушельницьку навіки пов’язана з партією Чіо Чіо Сан із опери «Мадам Батерфляй», Соломія ніколи не любила роль цієї плаксивої гейші, каже Роксолана Пасічник. Крушельницькій подобалися ролі сильних жінок: Аїда, Ельса з опери «Лоенґрін» та інші партії з опер Ваґнера.

Тернопільський поет Борис Демків, сьогодні, на жаль, уже покійний, земляк Соломії писав про неї прості й теплі такі слова:

…Заквітчана ніжним вересом, юна і через вік, йдеш до нас кожного вересня в наш незбагненний світ.

Зоре моя досвітня, Сонце мойого дня! Вічно ти будеш жити В пам’яті і піснях!

Перу Бориса Демківа належить і ціла симфонія у віршах – “Повернення Соломії”. Слід сказати, що Соломії Крушельницькій присвячували свої твори багато українських поетів, а композитори писали для неї музичні твори, дарували присвяти і пісні.

Докладніше про це пропонуємо матеріал Пилипа Стебельного.

Пилип Стебельний:

Італійський музикознавець Ґвідо Маротті писав про Соломію Крушельницьку: «Її натура була наділена всім – від гострого всеосяжного розуму, високої і різносторонньої культури до вміння шляхетно поводитися і вишуканих манер… Вона була рутенкою, тобто українкою … і щиро любила свою рідну землю – її поетів, пісні, творчий геній народу».

Плин часу показав, що любов Соломії до рідної землі, її поетів і пісень не залишилася без відповіді. Ще її сучасники не минали нагоди подарувати їй теплі слова, присвятити поезію чи музичний твір. Згодом до них приєдналися ті, кому не пощастило знати велику співачку особисто, а ще згодом – ті, хто міг про неї довідатися хіба зі спогадів, архівів, музейних експонатів.

Сучасники Соломії Крушельницької не шкодували добрих слів. Кирило Устиянович у своїй присвяті «Солюні Крушельницькій» під назвою «Щастя цвіт» писав про пошуки Ельдорадо, про незнаний рай, у якому розквітає «На Йвана» (себто Івана Купала) «щастя цвіт». Мотив чужини і повернення до рідного краю пронизує весь твір. Богдан Лепкий назвав свою поезію просто – «Крушельницькій». Цю поезію теж пронизує мотив туги за рідним краєм, сентенції на тему любові до рідної землі навіть у чужині. Закінчується вірш словами певності того, що Соломія залишиться в пантеоні героїв, яких не забуде рідний народ.

Писали Соломії присвяти на честь її іменин – цей день припадає на 17 листопада. Коли Крушельницькій було 28 літ, таку присвяту їй подарувала Ядвіга Лубенська. Пані Лубенська дякувала Соломії за всіх, хто «вільніше чувся» у промінні її душі, за слугування мистецтву. Один із «молодомузівців», неповторний поет Василь Пачовський, вдався до жанру поеми, об’єднавши кілька поезій під однією назвою – «В пам’ять Соломеї Крушельницькій». Твір цей сповнений болю за чужинецьку долю Соломії та її самотність у світі, далеко від рідного краю: «Хто високу душу має, той все буде одинокий, Соловію мій! – Бувай здорова! – кличе діброва. – Бувай здорова! – луги співають. – Бувай здорова! – каже Вкраїна: – Всі соловії тебе прощають!»

(Слід нагадати, очевидно, нинішнім слухачам, що в цьому контексті «прощають» означає «прощаються з тобою» – саме таким було подібне слововживання тих далеких часів).

Із плином часу з’явилися твори поетів, котрі особисто не знали Соломії Крушельницької, але були зворушені її талантом, її долею, тим творчим даром, яким вона зробила свій край знанішим. Серед цих поетів – Дмитро Павличко, Іван Гнатюк, Левко Крупа, Роман Лубківський, Василь Ярмуш, Софія Майданська, Роман Качурівський, Галина Гордасевич та багато інших. Існують і прозові твори про життя Крушельницької, але це – інша велика тема.

А, завершуючи тему поетичних присвят «українському соловейкові», зазначу, що лейтмотивом цих творів і є констатація того, що Соломія була, є «соловейком». Багато рядків оспівують її безсмертний голос. Багато слів написано про далеку чужину та непросте життя в тій чужині, про талант, який розквітнув там, на смуток і радість рідної землі.

Очевидно, поети й далі писатимуть про таємницю буття Соломії Крушельницької. Бо таємниця її досі не розгадана – таємниця, про яку американський критик і музикознавець Дж. Дюваль свого часу писав: «Крушельницька – це таке складне явище, що люди навіть не розуміють, що їх найбільше вражає, коли вони слухають її і дивляться на неї». На стотридцятому році від дня її народження це «не розуміння» триває – як неспростовний доказ того, що таємниця Крушельницької не розгадана.

Ірина Халупа:

У Львові живе жива легенда, композитор, диригент Микола Колесса. Йому пощастило, оскільки він прожив майже все минуле століття, він знав Соломію Крушельницьку. Навіть обробив для неї деякі народні пісні. Микола Колесса про Соломію Крушельницьку.

Микола Колесса:

Я Соломію Крушельницьку перший раз почув і побачив, уже як вона була в поважному віці. А потому вже вона мала намір узагалі повернутися і перестала виступати, повернулася на постійне проживання до Львова, мала тут свою каменицю. Там на одному поверсі міститься музей імені Крушельницької, і там же я її ближче пізнав.

Я чув її вперше, як вона виступала як співачка, то були роки 1934 – 35, іще досить добре співала, акомпанував їй тоді Нестор Нешанківський, композитор. Очевидно, голос був уже не той, про який мені розповідали, чудовий сонорний, далеко нісся, такого благородного тембру. Але все ж таки поняття про величину її таланту я мав уже якесь.

Сюди вона приїхала, була зовсім сива. Вона мені симпатизувала, любила говорити зі мною, питалася, що я пишу, на мої концерти ходила. І все, коли вона сиділа там, у ложі, я відчував заднім чуттям як диригент, що там сидить Соломія Крушельницька, і тому відчував дуже велику відповідальність, і старався якнайкраще диригувати. Після концерту підходив до неї, запитував її, і вона мені свої враження висловлювала, ми були в дуже гарному контакті з Соломією Крушельницькою.

Ірина Халупа:

А чи Ви ніколи не акомпанували, не виступали з Соломією Крушельницькою?

Микола Колесса:

Ні, на жаль, ніколи не акомпанував їй і не виступав разом. Одного разу вона висловила таке бажання, що дасть свої улюблені народні пісні для того, щоб їх обробити. На фортепіано щоб можна було їх виконувати на концертах, на музичних імпрезах. Усім львівським композиторам роздала – кожному зокрема по пісні, і ми їх обробили. Навіть вийшла друком книга «Улюблені пісні Соломії Крушельницької».

Ірина Халупа:

Пам’ять про Соломію Крушельницьку залишилася і завдяки праці редактора відділу музичного мистецтва тижневика «Культура і життя» Миколи Головащенка. Він досліджує життя і творчість знаменитих українських оперних співаків. Він, до речі, упорядкував і видав низку книжок спогадів про Соломію Крушельницьку, Олександра Мишугу, Модеста Менцинського, Михайла Роменського.

На цьому, дорогі слухачі, закінчуємо передачу «30 хвилин у різних вимірах», присвячену славетній співачці Соломії Крушельницькій.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG