Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 12:07

Зчепилися язиками: проблеми з двомовністю в Бельгії і в Україні


Зчепилися язиками: проблеми з двомовністю в Бельгії і в Україні

Прага, 1 жовтня 2002 – У час політичних криз в Україні гучніше лунають голоси тих, хто вимагає визнання офіційної двомовності. Звучать вони як у самій Україні, так і у сусідній Росії. Днями цю свою стару тезу повторив відомий російський політик Костянтин Затулін, який незважаючи на його скандальну репутацію, саме у цьому питанні висловлює ті самі погляди, що і офіційний Кремль. Прихильники ідеї двомовності для України часто присилаються на досвід інших європейських країн, де цю ідею було реалізовано, проте вони рідко розповідають про проблеми, з якими стикаються двомовні країни.

Бельгія – одна з небагатьох держав в Європі, де офіційно на державному рівні співіснують дві мови, фламандська та французька. Цей компроміс було закладено ще у момент створення Бельгійського королівства нецілих 200 років тому, але болючим для невеличкої, десятимільйонної країни, він залишається і досі. Раніше суперечки між фламандською більшістю країни, вона складає приблизно дві третини населення, і франкомовною меншістю, це приблизно третина, точилися головним чином на місцевому рівні, але тепер франкофони, подібно до російськомовної меншини України, вирішили скаржитися на свою державу у Раду Європи.

Мовна проблема у Бельгії дійсно багато у чому нагадує українські реалії. Подібно до великих українських міст, Брюссель, столиця країни, що географічно розташована у Фландрії, внаслідок демографічних змін та міграції на 80% став франкомовним. А з переселенням близько 120 тисяч мешканців міста до приміських зон, французька мова просочилася за межі міста до, так би мовити, традиційно фламандської Фландрії.

Місцеві фламандці наполягають, що приїжджі повинні навчитися їхньої мови, і все місцеве діловодство повинно бути фламандською мовою. Вони пропонують, щоб бібліотеки, в яких забагато книжок французькою мовою, були позбавлені субсидій, а валлони – так називаються франкомовні бельгійці, приходили до місцевих рад з перекладачем, якщо вони не знають фламандської мови. Ці вимоги викликають обурення серед валлонів, оскільки переважна частина фламандців добре говорить по-французьки. Але фламандці не здаються: «як двомовність, то для всіх», говорять вони, якщо ми зуміли навчитися говорити вашою мовою, то чому б вам не навчитися говорити нашою, тим більше, що на нашій же території.

Протягом кількох років валлони, які за риторикою двомовності, подібно до російськомовних українців обстоюють своє право залишатися одномовними, намагалися протестувати завдяки актам громадської непокори. Наприклад, саботували сплату місцевого податку під приводом того, що податкові форми написані фламандською мовою. А кілька років тому вони вирішили поскаржитися до Ради Європи. Як часто стається у подібних випадках, Рада Європи покартала Бельгію і порадила їй підписатися під добре відомою в Україні Європейською Конвенцією захисту мов меншин.

Конвенцію врешті решт, було підписано. Але тут на перешкоді вимогам франкофонів стали демократичні процедури країни. Для того, щоб вона набула чинності, конвенцію повинні ухвалити всі сім реґіональних парламентів Бельгії. Фламандці говорять «ні».

На закінчення залишається зауважити, що цю історію з європейського двомовного досвіду, що її розповів в останньому числі британський часопис Економіст, навряд чи передрукують українські, чи російські прихильники двомовності.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG