Київ-Прага, 2 жовтня 2002
Ведучі: Людмила Литовченко та Павло Вольвач
Гості київської студії: народний депутат України, голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко та колишній прес-секретар президента України, член Національної Ради з питань телебачення й радіомовлення Олександр Мартиненко.
Людмила Литовченко
Розпочинаємо «Вечірню Свободу» у прямому ефірі. Сьогодні гості нашої студії у Києві - народний депутат України, голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко та колишній прес-секретар президента України, член Національної Ради з питань телебачення й радіомовлення Олександр Мартиненко. На телефонному зв’язку з нами трохи пізніше буде головний редактор газети «Свобода» Олег Ляшко. Я вітаю Вас, дорогі гості і дякую за участь у нашій передачі.
У вівторок сталося кілька інформаційних подій, про які ми сьогодні вирішили говорити у «Вечірній Свободі» - це звернення журналістів агенції УНІАН, в якому мовиться про те, що в Україні таки існує цензура.
У зверненні, яке з’явилося на сайті агентства УНІАН, зокрема, мовиться:«На даний момент агентство УНІАН потрапило під шалений тиск на формування незалежної інформаційної діяльності. З призначенням тиждень тому нового керівника інформаційної служби /виконавчого директора УНІАН Василя Юричка/ ми відчуваємо, що в журналістські справи агентства втручаються люди, які представляють політичні інтереси влади і, зокрема, Адміністрації Президента України.
Для нашого колективу є нонсенсом будь-які прояви цензури, адже всі наші дії до цього часу були спрямовані на об’єктивне й неупереджене висвітлення всіх суспільних явищ, що відбуваються в Україні. Тому ми не збираємося миритися з паплюженням сталого авторитету агентства, незалежність якого дотепер визнавала і влада, і опозиція. Якщо ситуація не зміниться і влада продовжуватиме грубо втручатися в редакційну політику УНІАН, а також чинити тиск на власників агентства, ми залишаємо за собою право на страйк».
Це одна сторона, як то кажуть, медалі. Сам Василь Юричко, виконавчий директор УНІАН має іншу думку. Ось що він повідомив.
Василь Юричко
Трійка депутатів прийшла /до агентства/, за півтори години їм треба була прес-конференція. Вийшли на Наливайка - Генерального директора УНІАН. Він каже, що не можу вам о 13 годині /організувати прес-конференцію/, тому що у нас зайнято. Зробіть або увечері, або в 16, 15 годин, або пізніше... Кинули трубку і самі почали через свої прес-служби оповіщати людей. Прийшли сюди. Він /Наливайко/ каже, що ми не можемо дозволити, якщо ви так ставите питання. Депутати відштовхнули його, прийшли на верх, провели цю прес-конференцію.
Написали матеріал про цю ситуацію. І почалася політична боротьба, почали розміщувати на сайті матеріали, що це утиски і т.д. Я почав їх викликати й кажу:«Ну, що ж ви робите? Ви ж нічого не знаєте й агентству шкодите». Звичайно, ті матеріали, які стосувалися нашого агентства, наших внутрішніх проблем, я почав знімати. В результаті, вони вирішили, що це утиски свободи преси. Нехай вони хоч один матеріал назвуть антипрезидентський, який я зняв, чи не дав опублікувати. Якщо я зняв хоч один матеріал, який стосується представників опозиції, то нехай вони назвуть.
Я запропонував їм піти і нормально продовжити працювати, зняти цю заяву, ми сідаємо виробляємо правила гри, чи що... Я не зацікавлений, щоб агентство стало партійним, чи якимсь іншим і навіть пропрезидентським. Воно повинне бути незалежним і висловлювати всі точки зору. Перш за все, професійна подача матеріалів, плюс до всього, ще потрібна толерантність, загальний настрій, загальні підходи... Вони будуть залишатися.
Людмила Литовченко
Пане Томенко, Ви та людина, яка, напевно, знає всі найновіші події у справах засобів масової інформації. На вашу думку, цей випадок є приводом для розмови, чи це чергова подія, яка, можливо, завтра забудеться, чи це, все таки, є конкретне порушення свободи слова в Україні?
Микола Томенко
Я думаю, що завтра так само будуть про це говорити. Завтра, наприклад, є круглий стіл, який громадські організації ініціюють, про стан політичної цензури в Україні. Я розглядаю це, як один із багатьох елементів.
Насправді, не існує проблеми УНІАН. Існує проблема абсолютної більшості українських журналістів. Є проблема звільнених людей з інформаційної служби «Тоніс». Є проблема звільнених журналістів з газети «Сєгодня». Є проблема відповідних статей про стан політичної цензури на «1 + 1», на Новому каналі. Це норма життя сьогоднішнього.
Я добре знаю ситуацію в УНІАНі. Вона виникла не вчора і не позавчора. Я зустрічався з журналістами впродовж останнього тижня і говорив про те, що справа самих журналістів визначати методи відстоювання своїх професійних прав. І те, що редакційна політика останнім часом була такою, що суперечила принципам свободи слова, я це прекрасно розумію і це не привід, що там прийшов Мороз, чи ще якийсь політик туди... Насправді, ця тенденція давня.
Тому, загальний висновок мій такий: цей випадок, як і багато інших випадків, на жаль, свідчать про системне явище відновлення політичної цензури. Найсумніше, навіть, не це. Найсумніше, що нова Адміністрації Президента чомусь вирішила відійти від Конституції і чинного законодавства і здійснювати інформаційну політику на власний розсуд.
От коли був прес-секретарем президента Олександр Мартиненко, який зараз у студії, я взагалі не знаю, хто був керівником управління, яке займалося засобами масової інформації. Бо вони співпрацювали з журналістами, а не керували журналістами.
Олександр Мартиненко
Його не було зовсім.
Микола Томенко
А, не було такої інституції? Тепер з’явилося Головне управління з питань інформаційної політики, яке вирішило чомусь керувати журналістами. Я як керівник парламентського комітету повинен захищати, перш за все, закон, і журналістів у тому числі. Є у нас відповідні закони Конституції, де чітко визначено, ті органи, які здійснюють інформаційну політику. Внутрішня редакційна політика, яка не розписана законами, це, власне, норми речей, які загальновідомі, яких потрібно дотримуватися і старим випусковим редакторам і новим.
Людмила Литовченко
Пане Мартиненко, Ви колись працювали разом із Василем Юричком. Ви були його керівником. Як Ви вважаєте, це внутрішні непорозуміння в агенції УНАН - щось не те сьогодні сказав Юричко, завтра не так зрозуміли його журналісти, кореспонденти, - чи цей учорашній випадок має якийсь інший характер?
Олександр Мартиненко
Я точно не можу сказати, тому що я не знаю всіх деталей, бо не займався цим питанням. Лише знаю те, що було у засобах масової інформації.
Є проблема і вона буде загострюватися. Це проблема співвласників ЗМІ і журналістів, які там працюють. Щоб ми не казали про тиск на власників, і журналісти на це посилаються, на жаль, це не можна ніяк довести, лише опосередкованими якимись моментами. А якщо, принаймні власник, а в даному випадку агентство УНІАН, так, чи інакше у нього є бажання впливати на політику, він вважає, що вона була не об’єктивна якимось чином, то, на жаль, на сьогоднішній день вплинути на його дії не може ніхто.
І це проблема не лише українська. Згадаємо проблему НТВ у Росії. Таж сама ситуація. Змінилися власники телекомпанії і виник конфлікт, конфлікт на півсвіту, тому що компанія одна з найбільших у Росії. Ми знаємо як конфлікт вирішився. Дуже довго, але це сталося.
Як буде у цьому випадку /з УНІАН/?.. Масштаби, ясна річ, не ті, хоча тенденції схожі. І це не лише проблема агентства. Такі випадки можуть бути в газетах, і на телекомпаніях. І вони, наскільки я розумію, вже є...
Повертаючись до нашої теми, я думаю, що актуально те, що говорилося на останній зустрічі з головою Верховної Ради і він потім говорив про це в інтерв’ю. Це проблема дуже велика. Треба якось законодавчим чином, можливо, визначити межі, де закінчуються права власника ЗМІ і починаються права журналіста. Якомога чіткіше це розмежувати.
Людмила Литовченко
У нас є слухач. Він має запитання до пана Томенка.
Слухач
Десь приблизно два тижні не працюють радіостанції на довгих хвилях і перед тим було припинене мовлення у середньохвильовому діапазоні. Дивна політика. Я думаю, що більшість населення в Україні користувалося цими станціями.
Микола Томенко
Я можу лише загально сказати. Знаючи, яка ситуація у нас склалася фінансова у взаєминах з РРТ, і з телебаченням і з радіо... У нас є надзвичайно великий борг, де різні сторони конфлікту доводять свою правоту. Тому, ці кроки відключення - це певна політика напередодні ухвалення бюджету.
Я тут не маю чіткої позиції і як голова парламентського комітету зараз зустрічаюся з усіма сторонами конфлікту для того, щоб вийти якось із ситуації. Це стосується не лише радіо. Зараз відключення навіть відбувається Державного телебачення, регіонального телебачення. Я тут надіюсь на якусь спільну позицію Нацради для того, щоб ми знайшли вихід із цієї ситуації, щоб люди просто не втратили пульс життя і не позбавилися засобів комунікації.
Людмила Литовченко
Пане Мартиненко, маєте щось додати?
Олександр Мартиненко
Так, несплати Національної радіокомпанії, яка веде власне мовлення на середніх і довгих хвилях - це УР-1, УР-2, УР-3, програми «Не спати» призвели до відключення приймачів. Проблема не нова і вона за один день не вирішиться. Чи бюджетне фінансування радіокомпанії збільшиться, чи знайдеться якийсь інший вихід - реструктуризація боргу, чи так далі.
І друге питання, це те, що передавачі, які працюють на довгих і середніх хвилях їм вже приблизно по 20-30 років і вони просто виходять із ладу.
Людмила Литовченко
Дякую. Ми продовжуємо все таки тему ситуації в інформаційній політиці України. Щойно перед дзвінком нашого слухача ми говорили про те, що очевидно політику все таки вирішують - до певної міри - власники засобів масової інформації. Як же бути в цьому випадку? Власники засобів інформації проводять свою політику, а ті, які не мають цих засобів, як це було вчора, коли звернулися лідери опозиції до УНІАНу, й так виглядає, що не знайшли порозуміння, вони мали би сказати щось народові, але не мають як. Як мирним шляхом розв’язати цю проблему? Пане Томенко, Ви бачите якийсь шлях?
Микола Томенко
Концептуально погоджуючись про вічну природу конфлікту між власниками й журналістами, я хочу сказати, що ми все таки поглянули на ситуацію не статично, а в динаміці. Скажімо, рік тому Україна, пів року і - тепер. На моє глибоке переконання, цей вічний конфлікт завжди був в Україні, але ситуація особливо загострилася сьогодні, при чому ніяких виборчих кампаній нема, нічого не відбувається, вибори вже пройшли. Мені здається, що додатковим фактором, який загострив конфлікт, що до речі почав врегульовуватися на багатьох телекомпаніях шляхом внутрішньо-статутних домовленостей чи якихось етичних домовленостей між журналістами і власниками. Це все таки зміна позиції виконавчої влади й спроба адміністрації президента перебрати на себе керування інформаційним простором. Ну от я коли звернув увагу президента на цю ситуацію, яка склалася, тому що коли «всі стрілки» йдуть б бік Верховної Ради, ми з головою Верховної Ради неодноразово це обговорювали і на зустрічі, я вважаю, що це не зовсім коректно, коли ми говоримо, що в нас нема законів або погане законодавство, тому нема свободи слова або появилася політична цензура. Це, у принципі, абсурдна річ, бо закони визначили загальні принципи, щоб була свобода слова і була політична цензура. Але взаємини і поведінка влади - і щодо власників, які так само живуть у реальному світі й не хочуть вступати в конфлікт із владою - цю ситуацію загострили. Я не пам’ятаю ситуації, коли в нас наприклад партійна телекомпанія висвітлювала діяльність президента, коли телекомпанія, що належить якійсь політичній партії, розсилала б усім телекомпаніям сюжети про те, де був президент і як він себе вів. Тобто складається враження, що цензорується партійною телекомпанією. Я президенту теж про це написав, бо вважаю, що це аномалія, яка виникла останнім часом, і просто лідери СДПУ(о) перебрали на себе повноваження, керуючи інформаційним простором. Але власники в даному випадку - це вже друга проблема.
Павло Вольвач
Ось. Могли б ми чітко й коротко сформулювати таки основні джерела цензури, основні джерела тиску на засоби масової інформації? Це власники ЗМІ, президент, влада чи представники якоїсь партії, хто головний? Якщо існує, зрештою, цей тиск.
Микола Томенко
Я думаю, що є дуже багато складових. Ще раз скажу, що на моє глибоке переконання, власники завжди були джерелом певної цензури, бо вони працюють в реальній політиці, й більшість із них є відомі політики насправді. Вони приховані власники, але ми знаємо про це. Журналісти працюють у режимі певної самоцензури, це завжди було. Але ще раз – останнім часом я маю досить багато підтверджень того, що появився додатковий стимул. Я його визначаю у форматі адміністрації президента і місцевої виконавчої влади.
Людмила Литовченко
Я дякую Вам, пане Томенко, і зараз наша служба новин буквально передала мені таку вістку, що з’явилася щойно: генеральний директор інформаційного агентства УНІАН Олег Наливайко зустрівся з колективом агентства, вислухав його позицію та пообіцяв завтра донести її до Ради акціонерів УНІАН. Наливайко утримався від коментарів та оцінок ситуації, що склалася в агентстві у зв’язку із заявою колективу. Сторони домовилися продовжити діалог після рішення Ради акціонерів агентства... Отже, пан Наливайко пообіцяв донести до власників, як розумію, УНІАНу. Так і не знаю, хто вони. Може хтось із присутніх скаже, хто є акціонерами цієї агенції?
Павло Вольвач
Приватбанк – один з основних, так?
Микола Томенко
Так, це Приватбанк, але - один штрих скажу - мені здається, що логіка ситуації з УНІАН є єдино правильна в Україні, тому що коли журналісти спільно домовляються про якісь правила гри і захищають самі себе, то об’єктивно і власники, і ті, хто тиснуть на власників, можуть піти на певні компроміси. Коли журналісти, скажімо, поодинці намагаються довести свої права, ситуація не буде змінюватися. Тому я тільки тішусь з того, і я переконаний справді, що або буде звільнений з посади новий виконавчий директор, або він буде працювати за тими правилами, які забезпечують УНІАНу конкуренцію і нормальне існування.
Павло Вольвач
Пане Томенко, я перепрошую, бачу, що пан Мартиненко теж хотів би додати кілька слів.
Олександр Мартиненко
До речі, мене здивувала дещо цитата - «сторони домовились». Це як, знаєте, з міждержавних переговорів. Так от - що робити тим, хто хоче донести свою точку зору до людей. По-перше, ця точка зору, я маю на увазі лідерів різних політичних партій: в тому числі й опозиції, думаю, доходить до людей так чи так, із більшим чи меншим ступенем повноти, але все ж таки доходить. Тим більше що ви знаєте - є і друковані видання, які симпатизують опозиції чи просто об’єктивно подають інформацію, і телебачення так чи інакше про це говорить. Можливо, з певними коментарями, але це справ уже тих, хто дивиться ці програми - вірити цим коментарям чи не вірити. І взагалі коли ми говоримо про засоби масової інформації та про їхній вплив на суспільство, я бачу що ситуація так склалася, не ми її, мабуть, створили, що цей вплив останнім часом настільки гіперболізований, і ми вважаємо, чи хтось вважає, що засоби масової інформації можуть зробити з країни якусь віртуальну реальність. Та неможливо це! Ми, до речі, це бачимо за підсумками виборів. Які б не були засоби масової інформації чудові, професійні, авторитетні і таке інше, у людей усе одно враження про життя складається з їхнього власного життя, а не того, що вони бачать по телевізору.
Павло Вольвач
Безумовно, власні переконання, але ж Ви не можете не погодитись, що таки основний чинник впливу - ЗМІ, а не РПЦ чи МВС.
І не РПЦ, і не МВС, і не інституції, а ще раз кажу - повсякденне життя кожної людини, її робота, її відпочинок - це і є джерело впливу на переконання цієї людини. Ми це бачили по виборах.
Людмила Литовченко
Шановні гості, у нас є ще один слухач. Слухаємо вас.
Слухач
Здрастуйте. Я от хотів сказати, вже один слухач запитував щодо середньо-довго-хвильових передавачів, але я про те, що ця ситуація триває вже від 2000 року, тому що окрім Києва більше ніде Національного радіо не чутно, взагалі по всій Україні, тим паче, що на ультракоротких навіть скорочують мовлення. І ще - Національна радіокомпанія є фактично єдиним джерелом, носієм української культури, бо жодна АЬ радіостанція не пропагує ні український фольклор, ні українські історичні програми, це майже відсутнє...
Олександр Мартиненко
Це пов’язано, справді це має місце в Національній радіокомпанії, там жахливі речі зараз з матеріальною базою. А що стосується АЬ станцій, ви знаєте, ми тиждень тому на засіданні Національної ради вирішили створити так звану комісію форматного мовлення. Мається на увазі зробити так, щоб якась кількість FM станцій, які працюють у кожному місті, працювала на певний формат, тобто музичні, інформаційні, в тому числі присвячені народній творчості, щоб можна було послухати одне і те ж – пісні (ви знаєте які у нас в ефірі), а й народні, і класичні твори тощо. Це дуже велика робота. Вона важка, тому що треба ламати стереотипи і деякі концепції, які вже прийняті, але ми це будемо робити, чого б нам це не коштувало.
Людмила Литовченко
Пане Томенко, я звертаюся до того моменту, на який звернув увагу пан Мартиненко - «сторони домовилися...», і хочу запитати, як може розвиватися ця ситуація і що це означає. Прокоментуйте, будь ласка, оцю фразу.
Микола Томенко
Я з повагою ставлюся до УНІАНу, але мені здається, що забагато часу ми говоримо про те, що в УНІАНі робиться. Я ще раз хочу сказати, що ми маємо справу з одним невеличким штрихом загальної ситуації в Україні. Подивимося, чим ця історія завершиться, але я б хотів говорити про більш принципові і загальні речі, про які ми не говоримо. На сьогоднішній день ми маємо максимально закритий (за останній період) закритий інформаційний простір, де за нашими соціологічними опитуваннями маємо 70-80 відсотків громадян, які кажуть, що в Україні панує політична цензура. Для розуміння - попереднє опитування було 50-60 відсотків - найбільша цифра. От мені здається, треба шукати не лише конфлікт між власниками Приватбанку і журналістами УНІАНу, а шукати конфлікт в реальній політичній ситуації і у тих людях і політиках, які керують цією інформаційною ситуацією, а не робити крайніми виконавчого директора й журналіста...
Павло Вольвач
Гаразд, перейдімо до більш глобальних, як ви кажете, питань. Ми говоримо про тиск на медіа з боку влади, але чи є цей тиск таким уже одновекторним? Я хотів би запитати Вас, пане Томенко, чи не намагаються тиснути на ЗМІ і представники опозиції?
Микола Томенко
Я дивлюсь на природу конфлікту, коли ми два тижні обговорювали історію так званого «захоплення» Національної телекомпанії трьома політиками - я дивлюсь на це як на наслідок певної логіки політичних дій. Українців два тижні обманюють про те, що Верховна Рада ухвалила постанову про висвітлення своєї діяльності, і президента обманули, бо він розповідає, що за цією постановою висвітлюється діяльність політичної опозиції. Я писав текст цієї постанови! І я переконував парламент проголосувати за нього. Так от там ідеться про висвітлення законодавчої діяльності Верховної Ради України. Ніяка політична опозиція там не висвітлюється, там усі депутати виступають і коментують закони, а політичну опозицію всі телерадіокомпанії зобов’язані висвітлювати у своїх інформаційних і аналітично-інформаційних програмах згідно зі ст. 2 Закону про телебачення й радіомовлення. І згідно зі ст. 34 Конституції. Є закон, і його треба виконувати, чи Сторожук на цій посаді, чи хтось інший.
Людмила Литовченко
Шановні панове, мені здається, ми можемо зараз послухати самого пана Сторожука, маємо запис розмови з ним.
Віктор Міняйло
За законодавством, як відомо, народні депутати мають право на ефір на телебаченні, але немає механізму забезпечення цього ефіру. На Вашу думку, який має бути механізм, і чи дотримуєтесь слова, яке дали опозиційній трійці, що вони матимуть прямий ефір?
Ігор Сторожук
Щодо закону про статус народного депутата - він справді передбачає не рідше одного разу на місяць 20 хвилинний виступ народного депутата перед своїми виборцями. Наприклад, 450 народних депутатів захочуть впродовж місяця скористатися цією нормою закону, це означатиме, що на нашому каналі ми матимемо 5 годин мовлення щодня, яке складатиметься з цих виступів. Тому на зустрічі Верховної Ради (там був присутній і пан Томенко) ми ставили питання про потребу вироблення механізму правового реалізації цієї статі закону. Принаймні, скласти якийсь графік, мусимо мати певні плани. Щодо розмови з народними депутатами Морозом-Симоненком-Тимошенко - ми дійшли тоді згоди про необхідність запровадження на телебаченні дискусійної передачі, і ми над цим дуже активно працюємо. Я розумію критичні зауваження, які стосуються наших новин, але не найкращий спосіб уплинути на наші новини - це припиняти їх діяльність. Ми працюємо над тим, щоб новини були якомога більш об’єктивними, і мені здається, позитивні зрушення є.
Людмила Литовченко
Пан Сторожук сказав, що помітні зрушення є. Я не знаю, чи погоджуються з цим наші колеги у студії. Пане Мартиненко?
Олександр Мартиненко
Ви знаєте, я слухаю все це з боку. Я не є політиком, працюю в органі, який має займатися власне регулюванням телеефіру, а не укладанням телепрограм. Ви знаєте, подібні ситуації час від часу виникали в різних країнах, іноді більш жорсткіші, іноді – менш. Ми усі пам’ятаємо ситуацію у Чехії зі страйком журналістів. Але все-таки, мені здається, все, що зараз коїться і про що ми говоримо, - це, м’яко кажучи, не дуже цивілізована ситуація.
Ми говоримо, скільки дати депутату на ефір – три хвилини, п’ять, коли він може мати ефір, коли не може. Я не буду зараз говорити, з чого це все почалося. Бажано, звичайно, сказати: усе почалося з такого-то кроку, такого-то чиновника, який дав таку команду – і пішло. Мені здається, треба спробувати зупинитися всім. І подумати – нічого не зміниться від того, що депутат буде мати 25 хвилин чи 5 хвилин.
Взагалі, на виборах 1999 року ці прямі ефіри кандидатів в президенти менше, ніж що-небудь вплинули на результати виборів. Спрямованість новин, так, може вплинути, один кадр може вплинути. А виступ кандидата -10 хвилин чи 30 – повірте мені, ніхто цього не слухає. І не буде слухати.
Так, є питання інформаційної політики – як подавати новини. Про це може і треба говорити, а не про те, коли депутату прийти на ефір і що йому сказати.
Микола Томенко
Я, можливо, додам до останньої думки Олександра, із якою я погоджуюся.
Насправді, це якесь зачароване коло. Ніхто не вимагає від Телерадіокомпанії надати 20 хвилин. Жоден народний депутат, який звертався до мене як до голови комітету, не вимагає на Першому національному чи якомусь каналі надавати по 20 хвилин. Це абсурд. Усі говорять про те, що інформаційно-аналітичні програми на всіх каналах повинні бути збалансованими. В Україні зникли прямоефірні політичні шоу, зникло розуміння того, що відбувається країні. І саме про це йдеться!
І коли на Першому національному появилося нове політичне шоу “Час”, що веде Оксана Марченко, я вітаю це. Але я не розумію формату цього шоу, коли запрошується Юлія Жмакіна з “Свободи” і сидить начальник головного управління адміністрації президента і десять хвилин розповідає, який я поганий. То запросіть мене, і я буду з Васильєвим говорити як представник законодавчої влади, де беруться темники, хто їх робить. Тобто ідеться про формат політичної дискусії, де немає опозиції.
Павло Вольвач
Ми, до речі, сьогодні хотіли запросити пана Васильєва на зустріч саме з Вами, але...
Людмила Литовченко
Пане Томенко, пан Васильєв не прийшов на зустріч саме з Вами, але ми пізніше дамо можливість послухати його думку щодо всього того, про що ми говоримо. Прошу, продовжуйте.
Микола Томенко
Останню репліку. Тут з Олександром у мене чітка позиція. Є ненормальність, коли ми беремо одну норму закону і звинувачуємо одну чи іншу сторону. Узагалі, вважаю, що треба скасувати закон про висвітлення органів державної влади. І це моя позиція й позиція європейських експертів. Ми не можемо розписувати, скільки хвилин давати Кабміну, президенту, Верховній Раді. Нам просто треба виконувати ті загальноусталені норми, згідно з якими показувати політичне життя таким, яким воно є. І давати можливість усім політичним силам, легітимно обраним, висловлювати свою точку зору.
Людмила Литовченко
Усі стріли щодо походження новітньої політичної цензури влучають в адміністрацію президента. Про це говорить і пан Томенко у своєму листі, який вчора також викликав широкий відгук у ЗМІ, йдеться про його звернення до президента. Про це говорять і журналісти, звільнення яких із роботи у ЗМІ або заяви про тиск стали непоодиноким явищем.
Як тоді виглядає ситуація з вікон самої адміністрації президента? Про це говорить Юлія Жмакіна.
Юлія Жмакіна (запис)
Адміністрація президента України продовжує спростовувати твердження низки журналістів і політиків про те, що, мовляв, саме від установи пана Медведчука виходить цензурування, постійний політичний тиск на засоби масової інформації. Єдине що вислови керівника головного управління інформаційної політики адміністрації президента Сергія Васильєва стали набагато різкішими, у порівнянні з початком так званого “антицензурного бунту”. Чи збирається адміністрація президента вживати якихось заходів, щоб спинити зливу безпідставних, на їхню думку, звинувачень?
Говорить Сергій Васильєв:
“Важко сказати, що можна вжити по відношенню до людей, які просто хворі, очевидно, на хворобу під назвою “цензура”. Я не знаю, їх можна хіба що тільки пожаліти. Переконувати в тому, в чому вони ніколи не можуть бути переконані, - я не думаю, що це є розумна дія з боку влади”.
Керівник головного управління інформаційної політики адміністрації президента вважає, що сьогодні не зрозуміло, хто ті люди, які запевняють, що президентська адміністрація тисне цензурою на медіа.
Сергій Васильєв далі:
“Якщо ми говоримо про конкретні речі, якщо називаємо конкретні прізвища людей, конкретні видання, конкретні факти того, що називається цензурою, тоді можна на щось відповідати. Якщо всього цього немає, то грати в забавки дорослі, можливо, комусь подобається. Я в ці забавки гратися не збираюся ні з Миколою Томенком, ні....”
Людмила Литовченко
Так сказав Сергій Васильєв. І у нас на зв’язку є Олег Ляшко. Сергій Васильєв, власне, не розуміє, чи є конкретні факти чи немає, він їх не бачить. То може запитаємо журналіста: є конкретні факти цензури в ЗМІ чи немає?
Олег Ляшко
Якщо на прикладі газети “Свобода”, то можу запевнити, жодних фактів цензури у нашій газеті немає. На диво, останнім часом ми навіть не відчуваємо “наїздів” на себе. Я вже не знаю, яким чином це пояснити, хоча газета не менш різка, ніж раніше, коли ми міняли по 30 друкарень за півроку, коли з нами стежили, блокували рахунки і так далі. Цього всього сьогодні немає. Мені б хотілося вірити, що в тій же адміністрації президента, яку зараз не критикує хіба що лінивий, люди порозумнішали.
Але якщо зважувати на ті факти, який йдуть з регіонів, зокрема нещодавнє припинення випуску популярної газети у Дніпропетровську, я знаю є проблеми з іншими виданнями – то схоже, адміністрація президента, якщо це справді роблять вони ( а у мене наприклад, сумнівів немає ніяких, що це роблять саме вони, бо всі ми знаємо, хто там працює після того як главою адміністрації став пан Медведчук)... Отже всі ці факти переслідування ЗМІ спрямовані на одне, на мою думку: іде генеральна репетиція підготовки до президентських виборів. Завдання поставлене – зробити, щоб були або “наші”, або взагалі, щоб їх не було...
Людмила Литовченко
Дякую. Пане Томенко, Ви послухали пана Васильєва й пана Ляшка. І Ви самі прекрасно знаєте ситуацію в ЗМІ, Ви все це висвітлюєте у зверненні до президента. Ваше слово на завершення нашої передачі.
Микола Томенко
Я дуже оптимістична людина. Я чекаю, як президент зреагує на ситуацію, яка склалася. Більш того, ми не чекаємо і шукаємо і законодавчі, і інші способи, як змінити ситуацію на краще. Я думаю, в адміністрації президента люди будуть змінюватися, а політична цензура в країні буде відмирати. І все буде так, як записано в законодавстві про свободу слова в Україні.
Людмила Литовченко
Пане Мартиненко, і Ваші два слова.
Олександр Мартиненко
Два слова в тому, що я впевнений, телерадіоефір в Україні буде з кожним днем все краще й краще.
Людмила Литовченко
Дякую. Будемо сподіватися. Дякуємо нашим гостям.
Ведучі: Людмила Литовченко та Павло Вольвач
Гості київської студії: народний депутат України, голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко та колишній прес-секретар президента України, член Національної Ради з питань телебачення й радіомовлення Олександр Мартиненко.
Людмила Литовченко
Розпочинаємо «Вечірню Свободу» у прямому ефірі. Сьогодні гості нашої студії у Києві - народний депутат України, голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко та колишній прес-секретар президента України, член Національної Ради з питань телебачення й радіомовлення Олександр Мартиненко. На телефонному зв’язку з нами трохи пізніше буде головний редактор газети «Свобода» Олег Ляшко. Я вітаю Вас, дорогі гості і дякую за участь у нашій передачі.
У вівторок сталося кілька інформаційних подій, про які ми сьогодні вирішили говорити у «Вечірній Свободі» - це звернення журналістів агенції УНІАН, в якому мовиться про те, що в Україні таки існує цензура.
У зверненні, яке з’явилося на сайті агентства УНІАН, зокрема, мовиться:«На даний момент агентство УНІАН потрапило під шалений тиск на формування незалежної інформаційної діяльності. З призначенням тиждень тому нового керівника інформаційної служби /виконавчого директора УНІАН Василя Юричка/ ми відчуваємо, що в журналістські справи агентства втручаються люди, які представляють політичні інтереси влади і, зокрема, Адміністрації Президента України.
Для нашого колективу є нонсенсом будь-які прояви цензури, адже всі наші дії до цього часу були спрямовані на об’єктивне й неупереджене висвітлення всіх суспільних явищ, що відбуваються в Україні. Тому ми не збираємося миритися з паплюженням сталого авторитету агентства, незалежність якого дотепер визнавала і влада, і опозиція. Якщо ситуація не зміниться і влада продовжуватиме грубо втручатися в редакційну політику УНІАН, а також чинити тиск на власників агентства, ми залишаємо за собою право на страйк».
Це одна сторона, як то кажуть, медалі. Сам Василь Юричко, виконавчий директор УНІАН має іншу думку. Ось що він повідомив.
Василь Юричко
Трійка депутатів прийшла /до агентства/, за півтори години їм треба була прес-конференція. Вийшли на Наливайка - Генерального директора УНІАН. Він каже, що не можу вам о 13 годині /організувати прес-конференцію/, тому що у нас зайнято. Зробіть або увечері, або в 16, 15 годин, або пізніше... Кинули трубку і самі почали через свої прес-служби оповіщати людей. Прийшли сюди. Він /Наливайко/ каже, що ми не можемо дозволити, якщо ви так ставите питання. Депутати відштовхнули його, прийшли на верх, провели цю прес-конференцію.
Написали матеріал про цю ситуацію. І почалася політична боротьба, почали розміщувати на сайті матеріали, що це утиски і т.д. Я почав їх викликати й кажу:«Ну, що ж ви робите? Ви ж нічого не знаєте й агентству шкодите». Звичайно, ті матеріали, які стосувалися нашого агентства, наших внутрішніх проблем, я почав знімати. В результаті, вони вирішили, що це утиски свободи преси. Нехай вони хоч один матеріал назвуть антипрезидентський, який я зняв, чи не дав опублікувати. Якщо я зняв хоч один матеріал, який стосується представників опозиції, то нехай вони назвуть.
Я запропонував їм піти і нормально продовжити працювати, зняти цю заяву, ми сідаємо виробляємо правила гри, чи що... Я не зацікавлений, щоб агентство стало партійним, чи якимсь іншим і навіть пропрезидентським. Воно повинне бути незалежним і висловлювати всі точки зору. Перш за все, професійна подача матеріалів, плюс до всього, ще потрібна толерантність, загальний настрій, загальні підходи... Вони будуть залишатися.
Людмила Литовченко
Пане Томенко, Ви та людина, яка, напевно, знає всі найновіші події у справах засобів масової інформації. На вашу думку, цей випадок є приводом для розмови, чи це чергова подія, яка, можливо, завтра забудеться, чи це, все таки, є конкретне порушення свободи слова в Україні?
Микола Томенко
Я думаю, що завтра так само будуть про це говорити. Завтра, наприклад, є круглий стіл, який громадські організації ініціюють, про стан політичної цензури в Україні. Я розглядаю це, як один із багатьох елементів.
Насправді, не існує проблеми УНІАН. Існує проблема абсолютної більшості українських журналістів. Є проблема звільнених людей з інформаційної служби «Тоніс». Є проблема звільнених журналістів з газети «Сєгодня». Є проблема відповідних статей про стан політичної цензури на «1 + 1», на Новому каналі. Це норма життя сьогоднішнього.
Я добре знаю ситуацію в УНІАНі. Вона виникла не вчора і не позавчора. Я зустрічався з журналістами впродовж останнього тижня і говорив про те, що справа самих журналістів визначати методи відстоювання своїх професійних прав. І те, що редакційна політика останнім часом була такою, що суперечила принципам свободи слова, я це прекрасно розумію і це не привід, що там прийшов Мороз, чи ще якийсь політик туди... Насправді, ця тенденція давня.
Тому, загальний висновок мій такий: цей випадок, як і багато інших випадків, на жаль, свідчать про системне явище відновлення політичної цензури. Найсумніше, навіть, не це. Найсумніше, що нова Адміністрації Президента чомусь вирішила відійти від Конституції і чинного законодавства і здійснювати інформаційну політику на власний розсуд.
От коли був прес-секретарем президента Олександр Мартиненко, який зараз у студії, я взагалі не знаю, хто був керівником управління, яке займалося засобами масової інформації. Бо вони співпрацювали з журналістами, а не керували журналістами.
Олександр Мартиненко
Його не було зовсім.
Микола Томенко
А, не було такої інституції? Тепер з’явилося Головне управління з питань інформаційної політики, яке вирішило чомусь керувати журналістами. Я як керівник парламентського комітету повинен захищати, перш за все, закон, і журналістів у тому числі. Є у нас відповідні закони Конституції, де чітко визначено, ті органи, які здійснюють інформаційну політику. Внутрішня редакційна політика, яка не розписана законами, це, власне, норми речей, які загальновідомі, яких потрібно дотримуватися і старим випусковим редакторам і новим.
Людмила Литовченко
Пане Мартиненко, Ви колись працювали разом із Василем Юричком. Ви були його керівником. Як Ви вважаєте, це внутрішні непорозуміння в агенції УНАН - щось не те сьогодні сказав Юричко, завтра не так зрозуміли його журналісти, кореспонденти, - чи цей учорашній випадок має якийсь інший характер?
Олександр Мартиненко
Я точно не можу сказати, тому що я не знаю всіх деталей, бо не займався цим питанням. Лише знаю те, що було у засобах масової інформації.
Є проблема і вона буде загострюватися. Це проблема співвласників ЗМІ і журналістів, які там працюють. Щоб ми не казали про тиск на власників, і журналісти на це посилаються, на жаль, це не можна ніяк довести, лише опосередкованими якимись моментами. А якщо, принаймні власник, а в даному випадку агентство УНІАН, так, чи інакше у нього є бажання впливати на політику, він вважає, що вона була не об’єктивна якимось чином, то, на жаль, на сьогоднішній день вплинути на його дії не може ніхто.
І це проблема не лише українська. Згадаємо проблему НТВ у Росії. Таж сама ситуація. Змінилися власники телекомпанії і виник конфлікт, конфлікт на півсвіту, тому що компанія одна з найбільших у Росії. Ми знаємо як конфлікт вирішився. Дуже довго, але це сталося.
Як буде у цьому випадку /з УНІАН/?.. Масштаби, ясна річ, не ті, хоча тенденції схожі. І це не лише проблема агентства. Такі випадки можуть бути в газетах, і на телекомпаніях. І вони, наскільки я розумію, вже є...
Повертаючись до нашої теми, я думаю, що актуально те, що говорилося на останній зустрічі з головою Верховної Ради і він потім говорив про це в інтерв’ю. Це проблема дуже велика. Треба якось законодавчим чином, можливо, визначити межі, де закінчуються права власника ЗМІ і починаються права журналіста. Якомога чіткіше це розмежувати.
Людмила Литовченко
У нас є слухач. Він має запитання до пана Томенка.
Слухач
Десь приблизно два тижні не працюють радіостанції на довгих хвилях і перед тим було припинене мовлення у середньохвильовому діапазоні. Дивна політика. Я думаю, що більшість населення в Україні користувалося цими станціями.
Микола Томенко
Я можу лише загально сказати. Знаючи, яка ситуація у нас склалася фінансова у взаєминах з РРТ, і з телебаченням і з радіо... У нас є надзвичайно великий борг, де різні сторони конфлікту доводять свою правоту. Тому, ці кроки відключення - це певна політика напередодні ухвалення бюджету.
Я тут не маю чіткої позиції і як голова парламентського комітету зараз зустрічаюся з усіма сторонами конфлікту для того, щоб вийти якось із ситуації. Це стосується не лише радіо. Зараз відключення навіть відбувається Державного телебачення, регіонального телебачення. Я тут надіюсь на якусь спільну позицію Нацради для того, щоб ми знайшли вихід із цієї ситуації, щоб люди просто не втратили пульс життя і не позбавилися засобів комунікації.
Людмила Литовченко
Пане Мартиненко, маєте щось додати?
Олександр Мартиненко
Так, несплати Національної радіокомпанії, яка веде власне мовлення на середніх і довгих хвилях - це УР-1, УР-2, УР-3, програми «Не спати» призвели до відключення приймачів. Проблема не нова і вона за один день не вирішиться. Чи бюджетне фінансування радіокомпанії збільшиться, чи знайдеться якийсь інший вихід - реструктуризація боргу, чи так далі.
І друге питання, це те, що передавачі, які працюють на довгих і середніх хвилях їм вже приблизно по 20-30 років і вони просто виходять із ладу.
Людмила Литовченко
Дякую. Ми продовжуємо все таки тему ситуації в інформаційній політиці України. Щойно перед дзвінком нашого слухача ми говорили про те, що очевидно політику все таки вирішують - до певної міри - власники засобів масової інформації. Як же бути в цьому випадку? Власники засобів інформації проводять свою політику, а ті, які не мають цих засобів, як це було вчора, коли звернулися лідери опозиції до УНІАНу, й так виглядає, що не знайшли порозуміння, вони мали би сказати щось народові, але не мають як. Як мирним шляхом розв’язати цю проблему? Пане Томенко, Ви бачите якийсь шлях?
Микола Томенко
Концептуально погоджуючись про вічну природу конфлікту між власниками й журналістами, я хочу сказати, що ми все таки поглянули на ситуацію не статично, а в динаміці. Скажімо, рік тому Україна, пів року і - тепер. На моє глибоке переконання, цей вічний конфлікт завжди був в Україні, але ситуація особливо загострилася сьогодні, при чому ніяких виборчих кампаній нема, нічого не відбувається, вибори вже пройшли. Мені здається, що додатковим фактором, який загострив конфлікт, що до речі почав врегульовуватися на багатьох телекомпаніях шляхом внутрішньо-статутних домовленостей чи якихось етичних домовленостей між журналістами і власниками. Це все таки зміна позиції виконавчої влади й спроба адміністрації президента перебрати на себе керування інформаційним простором. Ну от я коли звернув увагу президента на цю ситуацію, яка склалася, тому що коли «всі стрілки» йдуть б бік Верховної Ради, ми з головою Верховної Ради неодноразово це обговорювали і на зустрічі, я вважаю, що це не зовсім коректно, коли ми говоримо, що в нас нема законів або погане законодавство, тому нема свободи слова або появилася політична цензура. Це, у принципі, абсурдна річ, бо закони визначили загальні принципи, щоб була свобода слова і була політична цензура. Але взаємини і поведінка влади - і щодо власників, які так само живуть у реальному світі й не хочуть вступати в конфлікт із владою - цю ситуацію загострили. Я не пам’ятаю ситуації, коли в нас наприклад партійна телекомпанія висвітлювала діяльність президента, коли телекомпанія, що належить якійсь політичній партії, розсилала б усім телекомпаніям сюжети про те, де був президент і як він себе вів. Тобто складається враження, що цензорується партійною телекомпанією. Я президенту теж про це написав, бо вважаю, що це аномалія, яка виникла останнім часом, і просто лідери СДПУ(о) перебрали на себе повноваження, керуючи інформаційним простором. Але власники в даному випадку - це вже друга проблема.
Павло Вольвач
Ось. Могли б ми чітко й коротко сформулювати таки основні джерела цензури, основні джерела тиску на засоби масової інформації? Це власники ЗМІ, президент, влада чи представники якоїсь партії, хто головний? Якщо існує, зрештою, цей тиск.
Микола Томенко
Я думаю, що є дуже багато складових. Ще раз скажу, що на моє глибоке переконання, власники завжди були джерелом певної цензури, бо вони працюють в реальній політиці, й більшість із них є відомі політики насправді. Вони приховані власники, але ми знаємо про це. Журналісти працюють у режимі певної самоцензури, це завжди було. Але ще раз – останнім часом я маю досить багато підтверджень того, що появився додатковий стимул. Я його визначаю у форматі адміністрації президента і місцевої виконавчої влади.
Людмила Литовченко
Я дякую Вам, пане Томенко, і зараз наша служба новин буквально передала мені таку вістку, що з’явилася щойно: генеральний директор інформаційного агентства УНІАН Олег Наливайко зустрівся з колективом агентства, вислухав його позицію та пообіцяв завтра донести її до Ради акціонерів УНІАН. Наливайко утримався від коментарів та оцінок ситуації, що склалася в агентстві у зв’язку із заявою колективу. Сторони домовилися продовжити діалог після рішення Ради акціонерів агентства... Отже, пан Наливайко пообіцяв донести до власників, як розумію, УНІАНу. Так і не знаю, хто вони. Може хтось із присутніх скаже, хто є акціонерами цієї агенції?
Павло Вольвач
Приватбанк – один з основних, так?
Микола Томенко
Так, це Приватбанк, але - один штрих скажу - мені здається, що логіка ситуації з УНІАН є єдино правильна в Україні, тому що коли журналісти спільно домовляються про якісь правила гри і захищають самі себе, то об’єктивно і власники, і ті, хто тиснуть на власників, можуть піти на певні компроміси. Коли журналісти, скажімо, поодинці намагаються довести свої права, ситуація не буде змінюватися. Тому я тільки тішусь з того, і я переконаний справді, що або буде звільнений з посади новий виконавчий директор, або він буде працювати за тими правилами, які забезпечують УНІАНу конкуренцію і нормальне існування.
Павло Вольвач
Пане Томенко, я перепрошую, бачу, що пан Мартиненко теж хотів би додати кілька слів.
Олександр Мартиненко
До речі, мене здивувала дещо цитата - «сторони домовились». Це як, знаєте, з міждержавних переговорів. Так от - що робити тим, хто хоче донести свою точку зору до людей. По-перше, ця точка зору, я маю на увазі лідерів різних політичних партій: в тому числі й опозиції, думаю, доходить до людей так чи так, із більшим чи меншим ступенем повноти, але все ж таки доходить. Тим більше що ви знаєте - є і друковані видання, які симпатизують опозиції чи просто об’єктивно подають інформацію, і телебачення так чи інакше про це говорить. Можливо, з певними коментарями, але це справ уже тих, хто дивиться ці програми - вірити цим коментарям чи не вірити. І взагалі коли ми говоримо про засоби масової інформації та про їхній вплив на суспільство, я бачу що ситуація так склалася, не ми її, мабуть, створили, що цей вплив останнім часом настільки гіперболізований, і ми вважаємо, чи хтось вважає, що засоби масової інформації можуть зробити з країни якусь віртуальну реальність. Та неможливо це! Ми, до речі, це бачимо за підсумками виборів. Які б не були засоби масової інформації чудові, професійні, авторитетні і таке інше, у людей усе одно враження про життя складається з їхнього власного життя, а не того, що вони бачать по телевізору.
Павло Вольвач
Безумовно, власні переконання, але ж Ви не можете не погодитись, що таки основний чинник впливу - ЗМІ, а не РПЦ чи МВС.
І не РПЦ, і не МВС, і не інституції, а ще раз кажу - повсякденне життя кожної людини, її робота, її відпочинок - це і є джерело впливу на переконання цієї людини. Ми це бачили по виборах.
Людмила Литовченко
Шановні гості, у нас є ще один слухач. Слухаємо вас.
Слухач
Здрастуйте. Я от хотів сказати, вже один слухач запитував щодо середньо-довго-хвильових передавачів, але я про те, що ця ситуація триває вже від 2000 року, тому що окрім Києва більше ніде Національного радіо не чутно, взагалі по всій Україні, тим паче, що на ультракоротких навіть скорочують мовлення. І ще - Національна радіокомпанія є фактично єдиним джерелом, носієм української культури, бо жодна АЬ радіостанція не пропагує ні український фольклор, ні українські історичні програми, це майже відсутнє...
Олександр Мартиненко
Це пов’язано, справді це має місце в Національній радіокомпанії, там жахливі речі зараз з матеріальною базою. А що стосується АЬ станцій, ви знаєте, ми тиждень тому на засіданні Національної ради вирішили створити так звану комісію форматного мовлення. Мається на увазі зробити так, щоб якась кількість FM станцій, які працюють у кожному місті, працювала на певний формат, тобто музичні, інформаційні, в тому числі присвячені народній творчості, щоб можна було послухати одне і те ж – пісні (ви знаєте які у нас в ефірі), а й народні, і класичні твори тощо. Це дуже велика робота. Вона важка, тому що треба ламати стереотипи і деякі концепції, які вже прийняті, але ми це будемо робити, чого б нам це не коштувало.
Людмила Литовченко
Пане Томенко, я звертаюся до того моменту, на який звернув увагу пан Мартиненко - «сторони домовилися...», і хочу запитати, як може розвиватися ця ситуація і що це означає. Прокоментуйте, будь ласка, оцю фразу.
Микола Томенко
Я з повагою ставлюся до УНІАНу, але мені здається, що забагато часу ми говоримо про те, що в УНІАНі робиться. Я ще раз хочу сказати, що ми маємо справу з одним невеличким штрихом загальної ситуації в Україні. Подивимося, чим ця історія завершиться, але я б хотів говорити про більш принципові і загальні речі, про які ми не говоримо. На сьогоднішній день ми маємо максимально закритий (за останній період) закритий інформаційний простір, де за нашими соціологічними опитуваннями маємо 70-80 відсотків громадян, які кажуть, що в Україні панує політична цензура. Для розуміння - попереднє опитування було 50-60 відсотків - найбільша цифра. От мені здається, треба шукати не лише конфлікт між власниками Приватбанку і журналістами УНІАНу, а шукати конфлікт в реальній політичній ситуації і у тих людях і політиках, які керують цією інформаційною ситуацією, а не робити крайніми виконавчого директора й журналіста...
Павло Вольвач
Гаразд, перейдімо до більш глобальних, як ви кажете, питань. Ми говоримо про тиск на медіа з боку влади, але чи є цей тиск таким уже одновекторним? Я хотів би запитати Вас, пане Томенко, чи не намагаються тиснути на ЗМІ і представники опозиції?
Микола Томенко
Я дивлюсь на природу конфлікту, коли ми два тижні обговорювали історію так званого «захоплення» Національної телекомпанії трьома політиками - я дивлюсь на це як на наслідок певної логіки політичних дій. Українців два тижні обманюють про те, що Верховна Рада ухвалила постанову про висвітлення своєї діяльності, і президента обманули, бо він розповідає, що за цією постановою висвітлюється діяльність політичної опозиції. Я писав текст цієї постанови! І я переконував парламент проголосувати за нього. Так от там ідеться про висвітлення законодавчої діяльності Верховної Ради України. Ніяка політична опозиція там не висвітлюється, там усі депутати виступають і коментують закони, а політичну опозицію всі телерадіокомпанії зобов’язані висвітлювати у своїх інформаційних і аналітично-інформаційних програмах згідно зі ст. 2 Закону про телебачення й радіомовлення. І згідно зі ст. 34 Конституції. Є закон, і його треба виконувати, чи Сторожук на цій посаді, чи хтось інший.
Людмила Литовченко
Шановні панове, мені здається, ми можемо зараз послухати самого пана Сторожука, маємо запис розмови з ним.
Віктор Міняйло
За законодавством, як відомо, народні депутати мають право на ефір на телебаченні, але немає механізму забезпечення цього ефіру. На Вашу думку, який має бути механізм, і чи дотримуєтесь слова, яке дали опозиційній трійці, що вони матимуть прямий ефір?
Ігор Сторожук
Щодо закону про статус народного депутата - він справді передбачає не рідше одного разу на місяць 20 хвилинний виступ народного депутата перед своїми виборцями. Наприклад, 450 народних депутатів захочуть впродовж місяця скористатися цією нормою закону, це означатиме, що на нашому каналі ми матимемо 5 годин мовлення щодня, яке складатиметься з цих виступів. Тому на зустрічі Верховної Ради (там був присутній і пан Томенко) ми ставили питання про потребу вироблення механізму правового реалізації цієї статі закону. Принаймні, скласти якийсь графік, мусимо мати певні плани. Щодо розмови з народними депутатами Морозом-Симоненком-Тимошенко - ми дійшли тоді згоди про необхідність запровадження на телебаченні дискусійної передачі, і ми над цим дуже активно працюємо. Я розумію критичні зауваження, які стосуються наших новин, але не найкращий спосіб уплинути на наші новини - це припиняти їх діяльність. Ми працюємо над тим, щоб новини були якомога більш об’єктивними, і мені здається, позитивні зрушення є.
Людмила Литовченко
Пан Сторожук сказав, що помітні зрушення є. Я не знаю, чи погоджуються з цим наші колеги у студії. Пане Мартиненко?
Олександр Мартиненко
Ви знаєте, я слухаю все це з боку. Я не є політиком, працюю в органі, який має займатися власне регулюванням телеефіру, а не укладанням телепрограм. Ви знаєте, подібні ситуації час від часу виникали в різних країнах, іноді більш жорсткіші, іноді – менш. Ми усі пам’ятаємо ситуацію у Чехії зі страйком журналістів. Але все-таки, мені здається, все, що зараз коїться і про що ми говоримо, - це, м’яко кажучи, не дуже цивілізована ситуація.
Ми говоримо, скільки дати депутату на ефір – три хвилини, п’ять, коли він може мати ефір, коли не може. Я не буду зараз говорити, з чого це все почалося. Бажано, звичайно, сказати: усе почалося з такого-то кроку, такого-то чиновника, який дав таку команду – і пішло. Мені здається, треба спробувати зупинитися всім. І подумати – нічого не зміниться від того, що депутат буде мати 25 хвилин чи 5 хвилин.
Взагалі, на виборах 1999 року ці прямі ефіри кандидатів в президенти менше, ніж що-небудь вплинули на результати виборів. Спрямованість новин, так, може вплинути, один кадр може вплинути. А виступ кандидата -10 хвилин чи 30 – повірте мені, ніхто цього не слухає. І не буде слухати.
Так, є питання інформаційної політики – як подавати новини. Про це може і треба говорити, а не про те, коли депутату прийти на ефір і що йому сказати.
Микола Томенко
Я, можливо, додам до останньої думки Олександра, із якою я погоджуюся.
Насправді, це якесь зачароване коло. Ніхто не вимагає від Телерадіокомпанії надати 20 хвилин. Жоден народний депутат, який звертався до мене як до голови комітету, не вимагає на Першому національному чи якомусь каналі надавати по 20 хвилин. Це абсурд. Усі говорять про те, що інформаційно-аналітичні програми на всіх каналах повинні бути збалансованими. В Україні зникли прямоефірні політичні шоу, зникло розуміння того, що відбувається країні. І саме про це йдеться!
І коли на Першому національному появилося нове політичне шоу “Час”, що веде Оксана Марченко, я вітаю це. Але я не розумію формату цього шоу, коли запрошується Юлія Жмакіна з “Свободи” і сидить начальник головного управління адміністрації президента і десять хвилин розповідає, який я поганий. То запросіть мене, і я буду з Васильєвим говорити як представник законодавчої влади, де беруться темники, хто їх робить. Тобто ідеться про формат політичної дискусії, де немає опозиції.
Павло Вольвач
Ми, до речі, сьогодні хотіли запросити пана Васильєва на зустріч саме з Вами, але...
Людмила Литовченко
Пане Томенко, пан Васильєв не прийшов на зустріч саме з Вами, але ми пізніше дамо можливість послухати його думку щодо всього того, про що ми говоримо. Прошу, продовжуйте.
Микола Томенко
Останню репліку. Тут з Олександром у мене чітка позиція. Є ненормальність, коли ми беремо одну норму закону і звинувачуємо одну чи іншу сторону. Узагалі, вважаю, що треба скасувати закон про висвітлення органів державної влади. І це моя позиція й позиція європейських експертів. Ми не можемо розписувати, скільки хвилин давати Кабміну, президенту, Верховній Раді. Нам просто треба виконувати ті загальноусталені норми, згідно з якими показувати політичне життя таким, яким воно є. І давати можливість усім політичним силам, легітимно обраним, висловлювати свою точку зору.
Людмила Литовченко
Усі стріли щодо походження новітньої політичної цензури влучають в адміністрацію президента. Про це говорить і пан Томенко у своєму листі, який вчора також викликав широкий відгук у ЗМІ, йдеться про його звернення до президента. Про це говорять і журналісти, звільнення яких із роботи у ЗМІ або заяви про тиск стали непоодиноким явищем.
Як тоді виглядає ситуація з вікон самої адміністрації президента? Про це говорить Юлія Жмакіна.
Юлія Жмакіна (запис)
Адміністрація президента України продовжує спростовувати твердження низки журналістів і політиків про те, що, мовляв, саме від установи пана Медведчука виходить цензурування, постійний політичний тиск на засоби масової інформації. Єдине що вислови керівника головного управління інформаційної політики адміністрації президента Сергія Васильєва стали набагато різкішими, у порівнянні з початком так званого “антицензурного бунту”. Чи збирається адміністрація президента вживати якихось заходів, щоб спинити зливу безпідставних, на їхню думку, звинувачень?
Говорить Сергій Васильєв:
“Важко сказати, що можна вжити по відношенню до людей, які просто хворі, очевидно, на хворобу під назвою “цензура”. Я не знаю, їх можна хіба що тільки пожаліти. Переконувати в тому, в чому вони ніколи не можуть бути переконані, - я не думаю, що це є розумна дія з боку влади”.
Керівник головного управління інформаційної політики адміністрації президента вважає, що сьогодні не зрозуміло, хто ті люди, які запевняють, що президентська адміністрація тисне цензурою на медіа.
Сергій Васильєв далі:
“Якщо ми говоримо про конкретні речі, якщо називаємо конкретні прізвища людей, конкретні видання, конкретні факти того, що називається цензурою, тоді можна на щось відповідати. Якщо всього цього немає, то грати в забавки дорослі, можливо, комусь подобається. Я в ці забавки гратися не збираюся ні з Миколою Томенком, ні....”
Людмила Литовченко
Так сказав Сергій Васильєв. І у нас на зв’язку є Олег Ляшко. Сергій Васильєв, власне, не розуміє, чи є конкретні факти чи немає, він їх не бачить. То може запитаємо журналіста: є конкретні факти цензури в ЗМІ чи немає?
Олег Ляшко
Якщо на прикладі газети “Свобода”, то можу запевнити, жодних фактів цензури у нашій газеті немає. На диво, останнім часом ми навіть не відчуваємо “наїздів” на себе. Я вже не знаю, яким чином це пояснити, хоча газета не менш різка, ніж раніше, коли ми міняли по 30 друкарень за півроку, коли з нами стежили, блокували рахунки і так далі. Цього всього сьогодні немає. Мені б хотілося вірити, що в тій же адміністрації президента, яку зараз не критикує хіба що лінивий, люди порозумнішали.
Але якщо зважувати на ті факти, який йдуть з регіонів, зокрема нещодавнє припинення випуску популярної газети у Дніпропетровську, я знаю є проблеми з іншими виданнями – то схоже, адміністрація президента, якщо це справді роблять вони ( а у мене наприклад, сумнівів немає ніяких, що це роблять саме вони, бо всі ми знаємо, хто там працює після того як главою адміністрації став пан Медведчук)... Отже всі ці факти переслідування ЗМІ спрямовані на одне, на мою думку: іде генеральна репетиція підготовки до президентських виборів. Завдання поставлене – зробити, щоб були або “наші”, або взагалі, щоб їх не було...
Людмила Литовченко
Дякую. Пане Томенко, Ви послухали пана Васильєва й пана Ляшка. І Ви самі прекрасно знаєте ситуацію в ЗМІ, Ви все це висвітлюєте у зверненні до президента. Ваше слово на завершення нашої передачі.
Микола Томенко
Я дуже оптимістична людина. Я чекаю, як президент зреагує на ситуацію, яка склалася. Більш того, ми не чекаємо і шукаємо і законодавчі, і інші способи, як змінити ситуацію на краще. Я думаю, в адміністрації президента люди будуть змінюватися, а політична цензура в країні буде відмирати. І все буде так, як записано в законодавстві про свободу слова в Україні.
Людмила Литовченко
Пане Мартиненко, і Ваші два слова.
Олександр Мартиненко
Два слова в тому, що я впевнений, телерадіоефір в Україні буде з кожним днем все краще й краще.
Людмила Литовченко
Дякую. Будемо сподіватися. Дякуємо нашим гостям.
