Будапешт, 14 жовтня 2002 - Нобелівське лауреатство угорського письменника Імре Кертиса - як новина - вже кілька днів не виходить із мовного ужитку серед угорців. Багато з них риторично запитують: " Чому це не сталося раніше?" А є й такі, що воліли через свої ідейні погляди взагалі не помічати земляка-літератора на фоні його загальновизнаних здобутків у царині красного письменства.
Приголомшлива новина зі Стокгольма про присудження Нобелівської премії Імре Кертису за кілька останніх днів привела до тями багато творчих спілок Угорщини і, насамперед, письменницьку, яка вже ледь животіла в умовах ринкової економіки, що вже казати про новомодні клуби угорських белетристів. Вони ще дужче почали штовхатись ліктями на національній письменницькій тусовці, прокладаючи собі дорогу в літературну класику, бажано ще за життя. Але не про це, власне, мова. Парадоксальним, а, може, й ортодоксальним чином нобелівське лауреатство виявило одразу 3 категорії людей в Угорщині зі своїм ставленням до письменника Імре Кертиса. Першими є його друзі й читачі-вболівальники. До другої групи можна віднести колег-заздрісників, котрі тяжко мордуються через свою творчу безвість. Є ще побутові і так звані публічні антисеміти і їм либонь болить найдужче, що 1 мільйон доларів потрапить до рук колишнього в’язня нацистського табору Авшвіц, який, не дивлячись на своє єврейство, залишився живим, а потім, ставши дорослим, описав свої враження 14-літнього підлітка в майже автобіографічному романі «Лиха доля». У своєму творі Імре Кертис виступає проти фізичного й духовного рабства. Новоявлені фюрери як в Угорщині, так і по всій Центральносхідній Європі це заперечують, навпаки закликають своїх послідовників покоритися тиранії і тоді, цитуючи Вовінарга, «рабство може принизити людей до того, що вони починають любити його». Молодший колега Кертиса, угорський письменник Дьордь Козьма, розповідаючи про свої радісні почуття з приводу оголошення вперше угорського письменника лауреатом Нобелівської премії 2002-го року, зізнався, що довгий час опирався прочитанню творів свого іменитого земляка, бо не хотів знати, що коїлося в таборах смерті. Тим не менше, у самого Імре Кертиса є одне висловлювання, яке є ключовим у його творчому світогляді. На його думку, той, хто зазнав утіхи жити в так званому соціалізмі з його безпардонністю магазинних продавщиць щодо покупців, кого лаяли в чергах, той може собі уявити атмосферу Авшвіца. Що ж до рідних антисемітів, то вони наразі церемонно надимають щоки і пишають губи як стара Маруся Кайдашиха в гостях у панів і воліють не помічати світового визнання свого земляка-письменника.
Приголомшлива новина зі Стокгольма про присудження Нобелівської премії Імре Кертису за кілька останніх днів привела до тями багато творчих спілок Угорщини і, насамперед, письменницьку, яка вже ледь животіла в умовах ринкової економіки, що вже казати про новомодні клуби угорських белетристів. Вони ще дужче почали штовхатись ліктями на національній письменницькій тусовці, прокладаючи собі дорогу в літературну класику, бажано ще за життя. Але не про це, власне, мова. Парадоксальним, а, може, й ортодоксальним чином нобелівське лауреатство виявило одразу 3 категорії людей в Угорщині зі своїм ставленням до письменника Імре Кертиса. Першими є його друзі й читачі-вболівальники. До другої групи можна віднести колег-заздрісників, котрі тяжко мордуються через свою творчу безвість. Є ще побутові і так звані публічні антисеміти і їм либонь болить найдужче, що 1 мільйон доларів потрапить до рук колишнього в’язня нацистського табору Авшвіц, який, не дивлячись на своє єврейство, залишився живим, а потім, ставши дорослим, описав свої враження 14-літнього підлітка в майже автобіографічному романі «Лиха доля». У своєму творі Імре Кертис виступає проти фізичного й духовного рабства. Новоявлені фюрери як в Угорщині, так і по всій Центральносхідній Європі це заперечують, навпаки закликають своїх послідовників покоритися тиранії і тоді, цитуючи Вовінарга, «рабство може принизити людей до того, що вони починають любити його». Молодший колега Кертиса, угорський письменник Дьордь Козьма, розповідаючи про свої радісні почуття з приводу оголошення вперше угорського письменника лауреатом Нобелівської премії 2002-го року, зізнався, що довгий час опирався прочитанню творів свого іменитого земляка, бо не хотів знати, що коїлося в таборах смерті. Тим не менше, у самого Імре Кертиса є одне висловлювання, яке є ключовим у його творчому світогляді. На його думку, той, хто зазнав утіхи жити в так званому соціалізмі з його безпардонністю магазинних продавщиць щодо покупців, кого лаяли в чергах, той може собі уявити атмосферу Авшвіца. Що ж до рідних антисемітів, то вони наразі церемонно надимають щоки і пишають губи як стара Маруся Кайдашиха в гостях у панів і воліють не помічати світового визнання свого земляка-письменника.
