Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 20:37

Фрагменти спогадів колишньому командиру сотні УПА Мирослава Симчича


Фрагменти спогадів колишньому командиру сотні УПА Мирослава Симчича

Київ, 15 жовтня 2002 - Одному з героїв підпільної боротьби на Західній Україні, колишньому командиру сотні УПА Мирославові Симчичу нині вже майже 80-т років. Він мав псевдо “Кривоніс”.

У грудні 1948 року, коли він із своїм побратимом обходив криївки, потрапив у засідку. Його товариш загинув, а сам Мирослав Симчич від сильного диму знепритомнів і в такому стані потрапив до рук енкаведистів.

В ув’язненні провів загалом 32-ва з половиною роки. Був короткий період волі після 15-и років ув’язнення, коли йому в 1963 році дозволили оселитися в Запорізькій області. Але у січні 1968 року Симчича знову заарештували. Звільнили його 30 квітня 1985 року.

За час ув’язнення непогано вивчив географію колишнього СРСР – Колима, Тайшет, Єлець (Липецької області), Мордовія.

Життя й боротьба Мирослава Симчича потребує окремої великої передачі. Для початку я б хотів згадати про один бій, який відбувся в Карпатах у січні 1945 року. Тим боєм керував 22-річний Мирослав Симчич. Це одна з найуспішніх операцій українського підпілля. Тоді загинули не лише понад 400 енкаведистів, але й генерал-майор, герой Радянського Союзу Сергій Дергачов. Щоправда, про це Мирослав Симчич дізнається під час другого арешту в 1968 році.

Ось що розповів про Дергачова і його полк Мирослав Симчич.

Мирослав Симчич



Це був полк із каральної дивізії, якою командував Сергій Дергачьов. Він до війни працював в охороні Кремля. На Фінляндську війну його скерували, він повернувся Героєм Радянського Союзу і дали йому генерал-майора. Він очолив каральну дивізію, яка виселяла кримських татар, чеченців і інгушів. Вони цю дивізію не розформували, скерували сюди до нас у Карпати на знищення нашого підпілля.

Тарас Марусик

А ось що розповів “Кривоніс” (нагадаю, таким було його псевдо) про інший бій, зокрема, про поведінку карального енкаведистського загону.

Мирослав Симчич

Що вони робили? Щоб не потрапила нам та зброя трофейна, солдати, які були поранені, то вони стягували усіх до хати і накидавши повну хату трупів, спалювали. на моїх очах сало шкварило , людське м’ясо, чад, дим...

Тарас Марусик

А тепер – уривок із спогадів про місцеве населення.

Мирослав Симчич

Населення було так залякане, що коли ми приходили, то знали, що треба казати: «Слава, Україні!». Але того висловлювати не могли, казали:«Слава, вашій Україні!»

Тарас Марусик

Мабуть, не всі знають, яких умов конспірації дотримувалися повстанці. Тут були не лише псевдоніми, щоб, у разі ув’язнення, під тортурами не виказати своїх.

Мирослав Симчич

Ніколи не можна було зимувати дві-три зими у тій же краївці.

Тарас Марусик

А ось що розповів Мирослав Симчич про тортури, яких він зазнавав протягом трьох місяців.

Мирослав Симчич

Подільників не було. У справі я йшов сам. Бог допоміг мені витримати тортури. Я нічого і нікого не видавав. Якщо можна все брав на себе, щоб нікого не зачепити. Від решти зовсім відмовлявся, хоча я знав, що правду не говорю, і вони знали, що правду не говорю. але що вони зроблять... Били можна сказати до смерті, бо зв’язаного б’ють і потім міряють температуру. Коли температура досягає 42 градусів, вони перестають бити і кидають у карцер. Одного разу, пам’ятаю, лежав після побиття і дійшов пам’яті лише через тиждень. Пам’ятаю: б’ють, б’ють, руки, ноги зв’язані б’ють шомполом по ногах, гомілках. Перший день - ноги опухлі, а б’ють другий раз - ноги від шомполів зробилися аж чорні. І коли по тій пухлині вдарить, вже не відчуваєш болю у нозі, а відбивається біль у серці. Під час таких мучень, що я думав:«Господи, Боже, допоможи мені чесно вмерти», бо про життя ані думки, ані мови не було.

Тарас Марусик

І на закінчення послухайте розповідь Мирослава Симчича про його дядька Гриця Голинського, закатованого совєтським режимом.

Мирослава Симчич

Стрия мого Гриця Голинського, сотника, командира гуцульського куреня тут біля Франківська у Дем’яновому лазу розстріляли більшовики. Знайшли його череп аж тепер, коли робили розкопки. А як дізналися, що це його череп? На східному фронті, коли січові стрілці пішли брати Київ, більшовицькою шрапнеллю йому зняло кусок черепа. Хірурги залатали йому рану платиновою латкою і зверху зашили шкірою. Так він жив, аж до тих пір, поки не попався в руки більшовикам.

Тарас Марусик

Нагадаю: це був один із героїв підпільної боротьби на Західній Україні, керівник березівської сотні Мирослав Симчич.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG