Київ, 14 жовтня 2002 - Цей день, 42 року Україна відзначає, як день створення УПА. Те, проти чого повставали наші партизани, нині, намагається повстати проти них. Кон’юнктурні вихиляси дня теперішнього, тим не менше, перекреслює присяга воїнства українського. Вона претендує на ту дійсність, яка вперто не хоче бути віртуальною і звучить максимально просто. “Я воїн Української Повстанської Армії, взявши до рук зброю, своєю честю і совістю урочисто клянусь перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед найвищим політичним проводом народу Українського: Боротися за повне визволення всіх українських земель від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу.
У цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя, буду битися до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.
Буду мужнім і відважним у бою та нещадним до ворогів землі Української. Буду чесним, дисциплінованим і революційно пильним воїном. Буду виконувати усі накази зверхників. Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.
Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю усім своїм товаришам по зброї.
Коли я відступлю від цієї присяги, то нехай мене покарає суворий Закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу.
Так звучить присяга від якої кращі вояки УПА не відступили ні на крок. Ті що залишились живими беруть посильну участь у біжучих політпроцесах. Ті, яких взяла у свої обійми Земля мають Царство Небесне і обсервують нас згори. Ну а за перебігом подій у віртуальних “медіа” спостерігає мій колега Віктор Недоступ.
“Майдан. Орг” інформує, що заблукавши між опозиційним спротивом, касетним скандалом та продажем “Кольчуг”, Гарант, використовуючи службове становище, планує зраду державних інтересів. Як мінімум, у двох напрямках. Перший – поступово здати Росії українську газотранспортну мережу. Такий собі захист сімейного бізнесу – зокрема пінчуківських труб, на які росіяни з підозрілою оперативністю зняли мито. Другий напрямок зради, - запевняє “Майдан орг” не що інше, як передача американцям технічної документації на систему “Кольчуга”.
“Форум” у статті “Візит Путіна до Запоріжжя, що це було?” наголошує, що Росії для реалізації стратегічних інтересів склеротичне правління Кучми є вигідним. В ту ж дюрочку западає пропозиція російського Гаранта “поруляти” драндулєтом СНД, в обхід його ж статуту. Відповідно, газовий консорціум для Кучми є доброю нагодою виправдатись перед Кремлівським мрійником за парочку кволих прозахідних заявочок.
“Газета СНГ” покусує нігті, констатуючи майже доконаний факт - консорціум через Верховну Раду не пройде. “Українська правда” сповістила, що депутатам вдалось таки зліпити пародію на більшість, однак пропрезидентського у ній хіба що запах. Вона кидає підозрілі косяки на іракгейт та продаж національних інтересів. До консорціуму депутатські групи ставляться як раки до пива – з погано прихованою недовірою. Парламент і без опозиційного блокування пробуксовує. СДПУ(о) розривається між служінням у президентській адміністрації та власними інтересами. “Донецькі пахани”, за висловом “Форуму”, намагаються залишити Медведчука “без штанів”. Блок Ющенка, ображений кадровою політикою більшості, морально готовий до передчасних президентських виборів. “Українські новини” та УНІАН попереджають - опозиція обіцяє страйки на 12-те жовтня.
Ну і куди тепер Гаранту? Совдепії, начебто нема. А СНД є. Дарма, що з гнилими дуплами у колись таких гарних вампірських зубах. “СМІ-ру” розповідають, як у Кишеневі президенти колишніх радянських колоній вітали Путіна з п’ятдесятиріччям. Леонід Данилович “подарили командірські часи”. Після офіційної частини молдавський комуніст Воронін, відчинив національні винні підвали. Правителі, спочиваючи від своїх народів, смоктали вино – кров землі молдавської. Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
До посиніння переблукавши Інтернетом, обмежив я свої пошуки сайтами центральних та кількох провінційних газет. Зацікавився матеріалами про Гарантів: першого, другого і того, якого перший і другий хочуть зробити третім. Сайт “України молодої” пропонує почати з першого. Публікація звучить таким чином: “Куди Макарович телят на Кравчучці привіз?”. Підзаголовок менш образний, але більш зрозумілий: “Як воно першому президентові незалежної України на гачку бути”? На якому такому гачку? – Запитає наївний слухач. Ну а відповідь моделює гість програми, багатолітній політв’язень, Микола Матусевич.
Та на тому, про який вся Україна знає, бо хіба сліпий не бачить, що Президентський костюм пан Кравчук змінив на більш звичну Ліврею. Різниця лише в тому, що метикуватий дядько прислуговує не босам компартії, а олігархам. Робота звична. Наведу зворушливий пасаж з газети “Соціал-демократ”. “Силою свого морального авторитету зміцнюючи і згуртовуючи партію та парламентську фракцію есдеків, Кравчук в усьому підтримував лідера української соціал-демократії Віктора Медведчука. Саме за його пропозицією цей високопрофесійний юрист і глибоко моральна людина очолив список СДПУ(о)”. Яке їхало – таке здибало. Їхав хлоп з високоморальним авторитетом та й зустрів “братішку” “високоморального”.
Але повернемось до улюбленця народу діючого Другого. Дорога йому лежала в Запоріжжя. Місто фарбувало, ремонтувало, відшкрібало та вимивало. Це вам “нє што лібо как”, сам ревізор їдуть. Одна з міщанських газет в розпачі зойкнула: “Нє стидно лі будєт нам пєрєд презідєнтом Путіним”? Про те, що на рандеву з Президентом Путіним до Запоріжжя їде підпанок Кучма газети до уваги не брали. Воно й зрозуміло – писати про другорядних осіб – шкода зусиль. Але цікавить нас не стільки рандеву славних хлопців, а той презент, який до п’ятдесятиріччя пана Владіміра подарує йому друзяка Леонід. Україна гомонить, що саме в Запоріжжі подарунків було вручено на двадцять два-шістдесят мільярдів доларів. Такою, на думку фахівців є вартість трубопроводів та пов’язаних з ними інфраструктур. Власне, з кишені кожного українця запопадливий Гарант на подаруночок другові витягнув по тисячі доларів. А ще кажуть, українці скупуваті. Але то ще квіточки. Ягідки зав’яжуться тоді, коли уже не труби, а вся земля опиниться в кишені, чи то східних, а чи й західних друзів. Потилиці тоді запізно буде чухати.
Микола Матусевич в “Інтернет-майдан”.
На сайті газети “Вечірні Вісті” з’явився документ, який свідчить, що українська міліція виконує функції “охранки”, політичної поліції, та спецзасобів, якими зручно відбивати нирки усім, кому не “наравиться” теперішній режим. Звідси роздуми про незнищенність «мільтона», характерною ознакою якого є патологічна любов до правди. Особливо полюбляє її міністр внутрішніх справ Смірнов. У парламенті він сказав, що “на акціях 16 вересня працювало 500 правоохоронців”. Насправді, документ під назвою “План забезпечення охорони громадського порядку в місті Києві”, підписаний головним «міліцаєм» столиці Опанасенком подає цифру тринадцять тисяч триста сорок вісім фураньок. Самих тільки “беркутівців” звезли до Києва аж з вісімнадцяти областей. Була навіть спецгрупа з альпіністським спорядженням. Для чого «правоохоронцеві» льодоруб? Відповідь на це питання намагається дати журналіст Стас Речинський.
Того ж 16-го на демонстрантів окрім лицарів кийка, чекало дванадцять вантажівок, цитую документ “із сипучими матеріалами для технічного блокування руху...”. Очевидно ці автомобілі мали перекрити вулиці, а сипучі матеріали потрібні були для більшої ваги, щоб люди вантажівки ці не могли перекинути. Однак не виключено, що головний кріейтор Банківської Марат Гельман хотів збараболити чергову інсталяцію. Таку собі “Бурю в пустелі” проти “Повстань, Україно!” Висипають, скажімо, пісок перед демонстрантами, а вони ніяковіють та лягають на цьому пляжі загоряти. А ще пісок добре всмоктує кров. План було підписано ще 30 серпня. Передбачав він стеження, оперативні дії і навіть “профілактичні бесіди”. Що, аж ніяк не є функціями МВС. Були, щоправда часи, коли КДБ використовувало міліцію для брудної роботи. Але майстерність не проп’єш. Старі прийомчики і нині йдуть в діло. Яка ж тоді різниця між МВС та КДБ? Герої Подервянського кажуть – та один хрін.
Документ Опанасенко свідчить, що міліціянти для опозиції приготували кілька фірмових страв, наприклад - “метод мишоловки”. Демонстрантів пропускають за один із ланцюгів міліції, а потім блокують іншим ланцюжком. Після чого “група вилучення” затримує громадян та “пакує” іх у автозак. Спосіб цей нагадує поведінку гаранта 9 березня минулого року. Тоді Кучма так само між двома ланцюгами “беркуту” по щурячому чкурнув до Шевченка, поклав квіти і вшився у свій членовоз.
На “крайняк” у гаранта є більш апробований варіант. Під’їде, скажімо, на Банкову машина “Швидкої допомоги”. Вийде з неї кілька людей на чолі з послом якоїсь братньої країни. Зайдуть вони до Кучми і через якийсь час повернуться з ношами. І лежатиме на них щось у бинтах. Таке в нашій історії уже траплялося. В добру путь, милий друже!
Стас Речинський в “Інтернет-майдан”.
Видавничо-поліграфічний центр “Такі справи” та інтернет-видання “Обком” оголосили себе інформаційним альянсом, який добровільно бере на себе функції підрозділу прес-служби ДПА на громадських засадах. Новостворений альянс зобов’язався поширювати інформацію про втілення у життя ініціативи Миколи Азарова та президента міжнародної правозахисної організації “Репортери без кордонів” Робера Менара, допускати журналістів до податкових перевірок у ЗМІ. Президент “Таких справ” Сергій Данилов та заступник головного редактора “Обкому” вважають, що основний “митар” держави, як один з найбільших поборників демократії та законності, хтів би продемонструвати, що усі звинувачення на адресу “його орлів” є не що інше, як “наклеп ворогів демократичних перетворень”. Днями обидва Сергії спілкувалися з журналістами. Серед них був мій колега Тарас Марусик.
Президент “Таких справ” Сергій Данилов і заступник головного редактора інтернет-видання “Обком” Сергій Сухобок на власній шкурі відчули оті демократичні перетворення у виконанні податківців.
А Сергій Сухобок навів слова головного податківця України Миколи Азарова про інтернет-видання “Обком” і, зокрема, про головного редактора Бойка, сказані ним президентові міжнародної правозахисної організації “Репортери без кордонів” Роберові Менару:
“Бойка не можна вважати журналістом. Він не є членом Спілки журналістів, тому його не можна розглядати, як представника засобів масової інформації”.
“Окрім того, пан Азаров заявив, що справа Бойка перебуває в суді і невдовзі він сидітиме”.
Сергій Данилов пропонував суддям, які займаються “Такими справами”, провести психолінгвістичні і психічні експертизи деяких документів і деяких податківців, в чому йому було, як ви розумієте, закономірно відмовлено. Цей епізод викликав сміх серед присутніх на прес-конференції.
Ну, а ми зі свого боку спробуємо і далі стежити за психічним здоров’ям посадових осіб, особливо під час податкових перевірок видавничо-поліграфічного центру “Такі справи” та інтернет-видання “Обком”.
Тарас Марусик, РС, Київ.
Щоб світ не запліснявів, в ньому існують гарячі голови. Аби ці пасіонарні типчики не порушували життєвий баланс, існують тюрми. В Росії, як запевняє “Вокругінфо”, чисельність тюремного населення, складає два мільйони осіб – такий собі Каторжанський національний округ. “Тюрма в Росії – більше, ніж тюрма”. А Україні? Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в павутині”.
Про кількість “зека” не скажу, а от те, що на вітчизняних “кічах” несолодко – так це факт. Більше того, як стверджує “Кореспондент. Нет”, Рада Європи обвинуватила Україну у застосуванні катувань до ув’язнених. Так що майте на увазі: “прихватизувавши” газову трубу чи танкерний флот, ви стаєте депутатом, поцупивши ж мішок дерті, опиняєтесь за ґратами, де знайомитесь з електрошоком, підвішуванням за ноги і символом вітчизняної петенціарної системи – кийком. “Під молотки, козлів всіх, мля буду!” – як співав покійний бард М.Круг. Допоки не застрелили.
Всі ходимо під Богом. Не хотілося б лишень мати справу з богами самопальними, на кшталт вашінгтонського снайпера-маніяка. Як повідомляє “Кореспондент.Нет”, на його рахунку вже шість жертв. На місці останнього злочину він залишив одну з ворожильних карт Таро і записку: “Я – це Бог!” Такий ось містичний символіст, котрий поки що залишається невловним.
Взагалі, куди не кинь – суцільні символи. Наприклад, “пояс смертника”, що став чи не основним аргументом у близькосхідному конфлікті. Неподалік від Тель-Авіва, біля заводу “Кока-Кола” знову підірвав себе палестинський боївкар-самогубця. Шістнадцять осіб госпіталізовані, одна жінка померла в шпиталі, - повідомляє “Утро.Ру”.
Наостанок – про веселе. Українські податківці звинуватили одеського підприємця, котрий приховав від держави 26 тисяч доларів своїх прибутків. Підприємець стверджує, що не сплатив податки через склероз. Податківці, звісно, не ймуть віри. А дарма, враховуючи, що бізнесмену – 93 роки! Цікаво, чи це не його чесні очі бачив у Бутирській тюрмі Кіса Вороб’янінов? Та й шрам від бритви мусить бути на шиї у Остапа Ібрагімовича... П. Вольвач.
На завершення пара слів про ювілей Путіна. “Ізвєстія ру” дають нам інформацію до роздумів повідомляючи про те, що в Росії не було жодного статусного поета, письменника, артиста, музиканта, вченого, політичного керівника від районнного, до кремлівського рівня, який не виступив би з публічним поздоровленням ювіляра, іменуючи його безсмертним генієм, порівнюючи з сонцем, найбільшими гірськими вершинами іцетера... Словом все виглядало б дуже гарно і стильно, якби не подарунок президента Молдови, який всучив “собіратєлю зємєль русскіх” кришталевого крокодила... На цьому слові бувайте здорові.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
У цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя, буду битися до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.
Буду мужнім і відважним у бою та нещадним до ворогів землі Української. Буду чесним, дисциплінованим і революційно пильним воїном. Буду виконувати усі накази зверхників. Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.
Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю усім своїм товаришам по зброї.
Коли я відступлю від цієї присяги, то нехай мене покарає суворий Закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу.
Так звучить присяга від якої кращі вояки УПА не відступили ні на крок. Ті що залишились живими беруть посильну участь у біжучих політпроцесах. Ті, яких взяла у свої обійми Земля мають Царство Небесне і обсервують нас згори. Ну а за перебігом подій у віртуальних “медіа” спостерігає мій колега Віктор Недоступ.
“Майдан. Орг” інформує, що заблукавши між опозиційним спротивом, касетним скандалом та продажем “Кольчуг”, Гарант, використовуючи службове становище, планує зраду державних інтересів. Як мінімум, у двох напрямках. Перший – поступово здати Росії українську газотранспортну мережу. Такий собі захист сімейного бізнесу – зокрема пінчуківських труб, на які росіяни з підозрілою оперативністю зняли мито. Другий напрямок зради, - запевняє “Майдан орг” не що інше, як передача американцям технічної документації на систему “Кольчуга”.
“Форум” у статті “Візит Путіна до Запоріжжя, що це було?” наголошує, що Росії для реалізації стратегічних інтересів склеротичне правління Кучми є вигідним. В ту ж дюрочку западає пропозиція російського Гаранта “поруляти” драндулєтом СНД, в обхід його ж статуту. Відповідно, газовий консорціум для Кучми є доброю нагодою виправдатись перед Кремлівським мрійником за парочку кволих прозахідних заявочок.
“Газета СНГ” покусує нігті, констатуючи майже доконаний факт - консорціум через Верховну Раду не пройде. “Українська правда” сповістила, що депутатам вдалось таки зліпити пародію на більшість, однак пропрезидентського у ній хіба що запах. Вона кидає підозрілі косяки на іракгейт та продаж національних інтересів. До консорціуму депутатські групи ставляться як раки до пива – з погано прихованою недовірою. Парламент і без опозиційного блокування пробуксовує. СДПУ(о) розривається між служінням у президентській адміністрації та власними інтересами. “Донецькі пахани”, за висловом “Форуму”, намагаються залишити Медведчука “без штанів”. Блок Ющенка, ображений кадровою політикою більшості, морально готовий до передчасних президентських виборів. “Українські новини” та УНІАН попереджають - опозиція обіцяє страйки на 12-те жовтня.
Ну і куди тепер Гаранту? Совдепії, начебто нема. А СНД є. Дарма, що з гнилими дуплами у колись таких гарних вампірських зубах. “СМІ-ру” розповідають, як у Кишеневі президенти колишніх радянських колоній вітали Путіна з п’ятдесятиріччям. Леонід Данилович “подарили командірські часи”. Після офіційної частини молдавський комуніст Воронін, відчинив національні винні підвали. Правителі, спочиваючи від своїх народів, смоктали вино – кров землі молдавської. Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
До посиніння переблукавши Інтернетом, обмежив я свої пошуки сайтами центральних та кількох провінційних газет. Зацікавився матеріалами про Гарантів: першого, другого і того, якого перший і другий хочуть зробити третім. Сайт “України молодої” пропонує почати з першого. Публікація звучить таким чином: “Куди Макарович телят на Кравчучці привіз?”. Підзаголовок менш образний, але більш зрозумілий: “Як воно першому президентові незалежної України на гачку бути”? На якому такому гачку? – Запитає наївний слухач. Ну а відповідь моделює гість програми, багатолітній політв’язень, Микола Матусевич.
Та на тому, про який вся Україна знає, бо хіба сліпий не бачить, що Президентський костюм пан Кравчук змінив на більш звичну Ліврею. Різниця лише в тому, що метикуватий дядько прислуговує не босам компартії, а олігархам. Робота звична. Наведу зворушливий пасаж з газети “Соціал-демократ”. “Силою свого морального авторитету зміцнюючи і згуртовуючи партію та парламентську фракцію есдеків, Кравчук в усьому підтримував лідера української соціал-демократії Віктора Медведчука. Саме за його пропозицією цей високопрофесійний юрист і глибоко моральна людина очолив список СДПУ(о)”. Яке їхало – таке здибало. Їхав хлоп з високоморальним авторитетом та й зустрів “братішку” “високоморального”.
Але повернемось до улюбленця народу діючого Другого. Дорога йому лежала в Запоріжжя. Місто фарбувало, ремонтувало, відшкрібало та вимивало. Це вам “нє што лібо как”, сам ревізор їдуть. Одна з міщанських газет в розпачі зойкнула: “Нє стидно лі будєт нам пєрєд презідєнтом Путіним”? Про те, що на рандеву з Президентом Путіним до Запоріжжя їде підпанок Кучма газети до уваги не брали. Воно й зрозуміло – писати про другорядних осіб – шкода зусиль. Але цікавить нас не стільки рандеву славних хлопців, а той презент, який до п’ятдесятиріччя пана Владіміра подарує йому друзяка Леонід. Україна гомонить, що саме в Запоріжжі подарунків було вручено на двадцять два-шістдесят мільярдів доларів. Такою, на думку фахівців є вартість трубопроводів та пов’язаних з ними інфраструктур. Власне, з кишені кожного українця запопадливий Гарант на подаруночок другові витягнув по тисячі доларів. А ще кажуть, українці скупуваті. Але то ще квіточки. Ягідки зав’яжуться тоді, коли уже не труби, а вся земля опиниться в кишені, чи то східних, а чи й західних друзів. Потилиці тоді запізно буде чухати.
Микола Матусевич в “Інтернет-майдан”.
На сайті газети “Вечірні Вісті” з’явився документ, який свідчить, що українська міліція виконує функції “охранки”, політичної поліції, та спецзасобів, якими зручно відбивати нирки усім, кому не “наравиться” теперішній режим. Звідси роздуми про незнищенність «мільтона», характерною ознакою якого є патологічна любов до правди. Особливо полюбляє її міністр внутрішніх справ Смірнов. У парламенті він сказав, що “на акціях 16 вересня працювало 500 правоохоронців”. Насправді, документ під назвою “План забезпечення охорони громадського порядку в місті Києві”, підписаний головним «міліцаєм» столиці Опанасенком подає цифру тринадцять тисяч триста сорок вісім фураньок. Самих тільки “беркутівців” звезли до Києва аж з вісімнадцяти областей. Була навіть спецгрупа з альпіністським спорядженням. Для чого «правоохоронцеві» льодоруб? Відповідь на це питання намагається дати журналіст Стас Речинський.
Того ж 16-го на демонстрантів окрім лицарів кийка, чекало дванадцять вантажівок, цитую документ “із сипучими матеріалами для технічного блокування руху...”. Очевидно ці автомобілі мали перекрити вулиці, а сипучі матеріали потрібні були для більшої ваги, щоб люди вантажівки ці не могли перекинути. Однак не виключено, що головний кріейтор Банківської Марат Гельман хотів збараболити чергову інсталяцію. Таку собі “Бурю в пустелі” проти “Повстань, Україно!” Висипають, скажімо, пісок перед демонстрантами, а вони ніяковіють та лягають на цьому пляжі загоряти. А ще пісок добре всмоктує кров. План було підписано ще 30 серпня. Передбачав він стеження, оперативні дії і навіть “профілактичні бесіди”. Що, аж ніяк не є функціями МВС. Були, щоправда часи, коли КДБ використовувало міліцію для брудної роботи. Але майстерність не проп’єш. Старі прийомчики і нині йдуть в діло. Яка ж тоді різниця між МВС та КДБ? Герої Подервянського кажуть – та один хрін.
Документ Опанасенко свідчить, що міліціянти для опозиції приготували кілька фірмових страв, наприклад - “метод мишоловки”. Демонстрантів пропускають за один із ланцюгів міліції, а потім блокують іншим ланцюжком. Після чого “група вилучення” затримує громадян та “пакує” іх у автозак. Спосіб цей нагадує поведінку гаранта 9 березня минулого року. Тоді Кучма так само між двома ланцюгами “беркуту” по щурячому чкурнув до Шевченка, поклав квіти і вшився у свій членовоз.
На “крайняк” у гаранта є більш апробований варіант. Під’їде, скажімо, на Банкову машина “Швидкої допомоги”. Вийде з неї кілька людей на чолі з послом якоїсь братньої країни. Зайдуть вони до Кучми і через якийсь час повернуться з ношами. І лежатиме на них щось у бинтах. Таке в нашій історії уже траплялося. В добру путь, милий друже!
Стас Речинський в “Інтернет-майдан”.
Видавничо-поліграфічний центр “Такі справи” та інтернет-видання “Обком” оголосили себе інформаційним альянсом, який добровільно бере на себе функції підрозділу прес-служби ДПА на громадських засадах. Новостворений альянс зобов’язався поширювати інформацію про втілення у життя ініціативи Миколи Азарова та президента міжнародної правозахисної організації “Репортери без кордонів” Робера Менара, допускати журналістів до податкових перевірок у ЗМІ. Президент “Таких справ” Сергій Данилов та заступник головного редактора “Обкому” вважають, що основний “митар” держави, як один з найбільших поборників демократії та законності, хтів би продемонструвати, що усі звинувачення на адресу “його орлів” є не що інше, як “наклеп ворогів демократичних перетворень”. Днями обидва Сергії спілкувалися з журналістами. Серед них був мій колега Тарас Марусик.
Президент “Таких справ” Сергій Данилов і заступник головного редактора інтернет-видання “Обком” Сергій Сухобок на власній шкурі відчули оті демократичні перетворення у виконанні податківців.
А Сергій Сухобок навів слова головного податківця України Миколи Азарова про інтернет-видання “Обком” і, зокрема, про головного редактора Бойка, сказані ним президентові міжнародної правозахисної організації “Репортери без кордонів” Роберові Менару:
“Бойка не можна вважати журналістом. Він не є членом Спілки журналістів, тому його не можна розглядати, як представника засобів масової інформації”.
“Окрім того, пан Азаров заявив, що справа Бойка перебуває в суді і невдовзі він сидітиме”.
Сергій Данилов пропонував суддям, які займаються “Такими справами”, провести психолінгвістичні і психічні експертизи деяких документів і деяких податківців, в чому йому було, як ви розумієте, закономірно відмовлено. Цей епізод викликав сміх серед присутніх на прес-конференції.
Ну, а ми зі свого боку спробуємо і далі стежити за психічним здоров’ям посадових осіб, особливо під час податкових перевірок видавничо-поліграфічного центру “Такі справи” та інтернет-видання “Обком”.
Тарас Марусик, РС, Київ.
Щоб світ не запліснявів, в ньому існують гарячі голови. Аби ці пасіонарні типчики не порушували життєвий баланс, існують тюрми. В Росії, як запевняє “Вокругінфо”, чисельність тюремного населення, складає два мільйони осіб – такий собі Каторжанський національний округ. “Тюрма в Росії – більше, ніж тюрма”. А Україні? Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в павутині”.
Про кількість “зека” не скажу, а от те, що на вітчизняних “кічах” несолодко – так це факт. Більше того, як стверджує “Кореспондент. Нет”, Рада Європи обвинуватила Україну у застосуванні катувань до ув’язнених. Так що майте на увазі: “прихватизувавши” газову трубу чи танкерний флот, ви стаєте депутатом, поцупивши ж мішок дерті, опиняєтесь за ґратами, де знайомитесь з електрошоком, підвішуванням за ноги і символом вітчизняної петенціарної системи – кийком. “Під молотки, козлів всіх, мля буду!” – як співав покійний бард М.Круг. Допоки не застрелили.
Всі ходимо під Богом. Не хотілося б лишень мати справу з богами самопальними, на кшталт вашінгтонського снайпера-маніяка. Як повідомляє “Кореспондент.Нет”, на його рахунку вже шість жертв. На місці останнього злочину він залишив одну з ворожильних карт Таро і записку: “Я – це Бог!” Такий ось містичний символіст, котрий поки що залишається невловним.
Взагалі, куди не кинь – суцільні символи. Наприклад, “пояс смертника”, що став чи не основним аргументом у близькосхідному конфлікті. Неподалік від Тель-Авіва, біля заводу “Кока-Кола” знову підірвав себе палестинський боївкар-самогубця. Шістнадцять осіб госпіталізовані, одна жінка померла в шпиталі, - повідомляє “Утро.Ру”.
Наостанок – про веселе. Українські податківці звинуватили одеського підприємця, котрий приховав від держави 26 тисяч доларів своїх прибутків. Підприємець стверджує, що не сплатив податки через склероз. Податківці, звісно, не ймуть віри. А дарма, враховуючи, що бізнесмену – 93 роки! Цікаво, чи це не його чесні очі бачив у Бутирській тюрмі Кіса Вороб’янінов? Та й шрам від бритви мусить бути на шиї у Остапа Ібрагімовича... П. Вольвач.
На завершення пара слів про ювілей Путіна. “Ізвєстія ру” дають нам інформацію до роздумів повідомляючи про те, що в Росії не було жодного статусного поета, письменника, артиста, музиканта, вченого, політичного керівника від районнного, до кремлівського рівня, який не виступив би з публічним поздоровленням ювіляра, іменуючи його безсмертним генієм, порівнюючи з сонцем, найбільшими гірськими вершинами іцетера... Словом все виглядало б дуже гарно і стильно, якби не подарунок президента Молдови, який всучив “собіратєлю зємєль русскіх” кришталевого крокодила... На цьому слові бувайте здорові.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
