Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 20:30

Провісник магічного реалізму – Майк Йогансен


Провісник магічного реалізму – Майк Йогансен

Київ, 17 жовтня 2002 - Син українки й шведа Майк (Михайло) Гервасійович Йогансен народився 5 листопада 1895 року. І залишається нашим сучасником у ХХ1 столітті. – Сучасником не так літературним, бо певний поступ, а чи, точніше, певна зміна пріоритетів у літературі відтоді все ж відбулася. Скорше, Йогансен залишається сучасним тій малій дещиці українських письменників, котрі, як і він колись давно, суголосні духові СВОГО часу.

Позначеність окремішнім світлом духу – саме так можна, мабуть, сказати про основну особливість профілю Йогансена. – Поета, прозаїка, критика, знавця мов і поцінувальника багатьох приємних у житті речей, складного й простого творця “ландшафтів” як обставин і як подій, як чинників і вчинків.

Мода на псевдоніми (Вецеліус!) в усі часи служила творцям літератури змогою вбирати іноді інший, аніж нащодень, плащ імені. Може, світліший, може, тепліший, може, святковіший. – Йогансен носив цей “плащ” так, що і справжнє ім'я, і псевдонім його залишаються для історії літератури одним цілим. Як цілісним образом залишається для нас він сам.

Майка Йогансена вважають одним із зачинателів модерної української літератури - з цим можна сперечатися, але - це окрема тема. В усіх своїх літературних іпостасях (поет і перекладач,- романтик, урбаніст), критик і експериментатор у прозі, в жанрах пригодницького та химерного письма він проживав дійсність, залишаючись собою. Заарештували його в серпні 1937 року за стандартним на той час звинуваченням у підготовці повстання та актів терору. Але й це стандартне НА ТОДІ звинувачення засвідчувало нестандартність його життя й поведінки, творчості та творів.

Розстріляний 27 жовтня 1937 року, Майк Йогансен – 42-річний істинний син своєї непростої епохи, істинний поет, інтелігентний, багатогранний і складний, - таким і залишається. Незворушним навіть на фоні тих грандіозних – бодай візуально – культурних зсувів, якими відзначається час уже не його, а – наш…

Те, що Вибрані твори Майка Йогансена видані в наші дні ( в 2001 році) – не тільки данина пам'яті вдячних поціновувачів творчості письменника. Бо самої вдячності читачів для повернення літературних скарбів замало. Потрібне ще щось. – Може, якийсь різновид ностальгії, може, намагання відтворити атмосферу і стилістичні особливості 20-х-30-х років для того, щоб грунтовніше ті роки і ту атмосферу осмислити?

Творчість Майка Йогансена і його власний спосіб проживання дійсності як тоді, на початку ХХ століття, так і сьогодні, на зорі ХХ1-го, можна вважати до певної міри аномалією. Хоч таких, як він, новаторів та зачинателів сущих перемін у літературі було тоді немало. Проте саме він вирізнявся якістю душевної енергії, спрямованої на подолання патологічних ознак суспільства, у якому мусів жити. Це наштовхувало його на радикальні кроки, на експерименти в письмі, на зміну жанрів та стилю. Чи не тому створені ним поезії та речі прозові так різняться ? – начебто творило їх кілька письменників, а не один. Властивість думати, притаманна Майкові Йогансену, не зробила його нещасним, як це часто буває у світі людей. Але в своєму оригінальному й елегантному способі бути собою він не уникнув долі репресованого. Це якраз та доля, котра часто випадає мудрецям у суспільстві, де мудреці не мають більшості. Де править бал сила, не здатна орієнтуватися на поступальність історії, тільки - на руйнацію та смерть. Тому жити Майкові Йогансену в такому суспільстві було непросто.

Зрештою, не тільки йому одному. Як продовження “полум'яних” і “буремних революційних” років, 30-ті роки української історії ХХ століття тільки недавно почали жахати світ. Присутність у тих роках у вигляді живого письменника означала більше, ніж присутність. А бути при цьому талановитим і усміхненим, обдарованим інтелігентністю душі та прагненням різножанрових змін – означало, як правило, бути завше молодим. Таким Йогансена і розстріляли – молодим, сповненим великих планів щодо залучення української літератури й культури до кращих здобутків західноєвропейської, задивленим у майбутнє, а не в глухий цвинтар минулого.

Записані на папері йменовані ним самим “ландшафти” (цей термін подвигає критиків і досі дискутувати про його доцільність) насправді є простими пейзажами душ. Згадаймо старого з новели “17 хвилин”, вміщеної в однойменній збірці, виданій у 1925 році у Харкові. Сімнадцять хвилин, поки в місті не було світла, старий прожив в іншому часі, в іншому році, в іншій історії. – “Він шукав на вулиці весну сімнадцятого року, коли він віддав своє серце Керенському”, - написав Йогансен. І це було справді “ясно, як квітневий вечір, коли навіть каламутна смердюча Лопань відсвічує аристократичним фіолетом”.

Пейзаж душі людини, заблуканої в історії, можна б було вважати лейтмотивом оповідань письменника. Але це було б не цілком правдою. Бо лейтмотивів у його творах набагато більше. І всі вони такі різні. Як різні його герої. Йогансен намагався вихопити з життя й відтворити, образно кажучи, пером зміни в душах людей, котрі почали жити в новому для них суспільстві. Це були самі тільки початки суспільства споживачів, яке настане за кілька десятиліть. Це були тільки початки зростання напруги між містом і селом і подальшої нейтралізації цієї напруги силовими методами влади. Це була з'ява нових прошарків у соціальних сферах. Це був старт новітньої стандартизації і водночас утрати почуття історії. Коли кривавилися розстріляні на традиційно живописних просторах серця і зникали в сумній Леті радянської дійсності пейзажі душ.

Майк Йогансен відтворив, що встиг, а не що міг. Різниця між тим і тим – той золотий запас, який він полишив осягати іншим. Чи не тому сьогодні його твори такі близькі багатьом ровесникам – не тим, хто народився в 1895-му, певна річ, а тим, хто є ровесником по духові, - і молодшим, і старшим від його вічних сорока двох?

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG