Варшава, 18 жовтня 2002 - Однією з головних подій минулого тижня у Польщі був протест шахтарів на вулицях Варшави. Маніфестація гірників під стінами Ради Міністрів закінчилася сутичками з поліцією, в результаті яких пошкодження різного рівня отримали кілька правоохоронців і шахтарів. Однак, цей протест не зміг та й не міг усунути причин невдоволення працівників вугледобувної промисловості, бо причиною є її плачевний стан.
Причиною протестів, організованих гірничими профспілками, стали висновки з дослідження про ситуацію вугільної промисловості, зроблені фахівцями Міністерства Економіки Польщі. Один із висновків говорить про те, що п'ять із семи вугільних об'єднань країни перебувають на межі банкротства і повинні бути ліквідовані. На думку фахівців, об'єднання, яке перебуває у найгіршій ситуації, змогло б повернути усі свої борги тільки протягом двохсот шестидесяти одного року. В цілому ж вугледобувна промисловість Польщі винна державному бюджетові вже близько п'яти мільярдів доларів.
Шахтарські профспілки, котрі протягом років були послідовними противниками реструктуризації та приватизації галузі, у всіх бідах звинувачують лівий уряд на чолі з Лешеком Міллєром. В свою чергу, лідери лівих партій відповідають гірникам, що їх ситуація значно погіршилася, коли при владі була Акція виборча Солідарність, очолювана вихідцями з “їхніх профспілок”. Значною мірою це правда: прем'єр-міністр попереднього уряду Єжи Бузек був безсилий у спробах провести зміни в вугільній промисловості, оскільки основу його політичного запліччя становила профспілка “Солідарність”, котра має в шахтарському регіоні Шльонска дуже міцні позиції.
Сьогодні головною вимогою шахтарів є збереження робочих місць та підтримка нерентабельної галузі із держбюджету. Гірничі профспілки погрожують урядові дальшими, ще гострішими протестами. З необхідністю затримати ріст безробіття погоджується і уряд, але разом з цим у Варшаві добре розуміють, що Польща не є настільки багатою країною, щоби утримувати збиткові шахти. Тому, як закриття шахт, так і масові звільнення – як нещодавно визнав віце-міністр економіки Марек Коссовський - це тільки справа часу. Часу, якого залишилося не так уже й багато, з огляду на те, що Польща хотіла би вже менш як за два роки стати членом Європейського Союзу. А саме нереструкторизованість вугледобувної промисловості, поряд із металургією та сільським господарством, є найбільш складним розділом переговорного процесу між Польщею та Європою.
Причиною протестів, організованих гірничими профспілками, стали висновки з дослідження про ситуацію вугільної промисловості, зроблені фахівцями Міністерства Економіки Польщі. Один із висновків говорить про те, що п'ять із семи вугільних об'єднань країни перебувають на межі банкротства і повинні бути ліквідовані. На думку фахівців, об'єднання, яке перебуває у найгіршій ситуації, змогло б повернути усі свої борги тільки протягом двохсот шестидесяти одного року. В цілому ж вугледобувна промисловість Польщі винна державному бюджетові вже близько п'яти мільярдів доларів.
Шахтарські профспілки, котрі протягом років були послідовними противниками реструктуризації та приватизації галузі, у всіх бідах звинувачують лівий уряд на чолі з Лешеком Міллєром. В свою чергу, лідери лівих партій відповідають гірникам, що їх ситуація значно погіршилася, коли при владі була Акція виборча Солідарність, очолювана вихідцями з “їхніх профспілок”. Значною мірою це правда: прем'єр-міністр попереднього уряду Єжи Бузек був безсилий у спробах провести зміни в вугільній промисловості, оскільки основу його політичного запліччя становила профспілка “Солідарність”, котра має в шахтарському регіоні Шльонска дуже міцні позиції.
Сьогодні головною вимогою шахтарів є збереження робочих місць та підтримка нерентабельної галузі із держбюджету. Гірничі профспілки погрожують урядові дальшими, ще гострішими протестами. З необхідністю затримати ріст безробіття погоджується і уряд, але разом з цим у Варшаві добре розуміють, що Польща не є настільки багатою країною, щоби утримувати збиткові шахти. Тому, як закриття шахт, так і масові звільнення – як нещодавно визнав віце-міністр економіки Марек Коссовський - це тільки справа часу. Часу, якого залишилося не так уже й багато, з огляду на те, що Польща хотіла би вже менш як за два роки стати членом Європейського Союзу. А саме нереструкторизованість вугледобувної промисловості, поряд із металургією та сільським господарством, є найбільш складним розділом переговорного процесу між Польщею та Європою.
