Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 01:12

Інтернет Майдан: «Вірменська преса досі шелестить про хмільні колінця Леоніда Даниловича в кафе “Арагаст”»


Інтернет Майдан: «Вірменська преса досі шелестить про хмільні колінця Леоніда Даниловича в кафе “Арагаст”»

Київ, 20 жовтня 2002 - Почнемо з лабіринтів українського самвидаву за адресою “Самвидав крапка нет”. Там, пошуки шляхів у Європу починаються з природи. Герої непомітно для себе опиняються подалі від міст і ближче до пасторалей. Дістають з сумок їжу, горілку. А навкруги – “цвіточки”. Після другої чарки, якась дівчинка мрійливо рве ромашку і щось там гугнявлячи під носа хоче шматувати пелюстки. Хлопці не витримали, відібрали ромашку і почали: “Європа, не Європа...”. Вийшло Європа... Усі полегшено зітхнули і на щастя випили по четвертій. Потім ще розлили і стали нервово позирати на якусь пихату пику. Вона була власністю одної дуже потворної і неприємної людини. Настрій став препоганий. Пляшка невпинно наближається до свого кінця, на столі купа пошматованих ромашок, а гострі питання сучасності ніяк не вирішуються. І тут, неприємна у спілкуванні потвора відкриває рота і каже: “От якби мене запитали, куди б мені краще візу отримувати – до Росії, чи Франції, так я б відповів “до Росії”. А до Франції, я краще так поїду, без візи...”. “Не такий він уже й поганий, - подумали всі, - і хильнувши з нової пляшки, увімкнули радіо, щоб послухать ворожих голосів для драйву. Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.

Українську політичну ситуацію означила стаття “Української правди” – “Всі розуміють, що країна хвора, але хто ж буде лікувати?”. “Кореспондент-нет” наводить думку депутата Степана Гавриша. Він побоюється, що парламентська криза вийшла за межі парламентської психіки і загрожує існуванню парламенту.

Фобія не викликає співчуття. З парламентської більшості, - пишуть “Українські новини”, - знову повтікали. Когось налякав теперішній імідж Гаран6та, інших – наїзд на російського бізнесмена Григоришина. Блок Ющенка, - запевняє “Форум”, - користуючись нагодою тулить свій варіант більшості. З Литвином, “регіонами” та “Трудовиками”. У опозиції свої турботи. Після трибуналу на Майдані, де Гаранту присудили “вишку”, опозиція подала до реального суду на громадянина Кучму. З цього місця російські електронні ЗМІ переповідаючи статті звинувачення закричали дурними голосами. “Глобал –ру” запропонував дискусію під назвою “Здравствуй, Кучма, здравствуй дорогая!”.

“Майдан-орг” наступного дня зрозумів у чому справа. На сайт прийшло повідомлення: “Якійсь ідіот розповсюдив невірні назви статей”. З чийогось немилосердного бодуна замість епічного “зрада національних інтересів” загуляло інфантильне “порушення правил всиновлення”. І так одинадцять раз підряд за всіма пунктами звинувачення. На мульку купився увесь домен “РУ”. “Кореспондент-нет” наступив на ті ж граблі.

“Українські новини”, тим часом, передали заяву міністра юстиції Лавриновича: “Порушення справи проти президента є некоректним кроком”. “Україна молода” опублікувала відповідь судді Василенка під назвою “Невже я схожий на ідіота?”. Якщо існує позов, пояснив Василенко, то суддя зобов’язаний прийняти його до розгляду. Віктор Шишкін у інтерв’ю “Українській правді” пояснив: Прокуратура не має права закрити справу не виконавши слідчих дій.

У Варшаві, як засвідчив “Форум” говорити давали усім. Окрім Тимошенко. Кучма, тим не менше, виявив показну готовність до діалогу з опозицією. Вона у свою чергу, лишила за собою право на спогад про вишивання Гаранта у Вірменії. Вірменська преса досі шелестить про хмільні колінця Леоніда Даниловича в кафе “Арагаст”. Кремль, - натякає СМІ-ру, - уже проводить кастінг на роль майбутнього президента України. В інтервю “Нєзавісімой газєтє” політолог Полохало подумав вголос: “Наступного президента обиратимуть в Росії”. Як і попереднього.

Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”

Поки у Кремлі російські політики проводять кастінг, на сайті “Самвидав нет” далі точиться балачка про гострі питання сучасности. “Кажуть, з Європою нас нічого не зв’язує, - гмикнув неприємний типчик, - Так я ось, що скажу. На Захід вже три роки мотаюсь, а в Росії тій клятій і тижня не прожив. То чого мені об’єднуватися з нею. Краще пошукаю спільників та й почнемо інтеграцію з Болгарією. Фіджі, вибачте, я знаю краще за якусь, срану Пєрмь.”. З цього місця хлопці нарізали огурків, довбанули по восьмій і заходились перебирати костомахи Хмельницького. Чого, мовляв, п’янюга цей оддав нас москалям? І за які такі заслуги корифеї кіна вкраїнського знімають фільми про гетьмана невдаху, а кореспондентка Уляна Глібчук, мусить бігати по фестивалях і на все оте дивитись.

Коли на урочистому відкритті фестивалю “Молодість” хрестоматійному кінокласику Мащенку вручили старовинну ікону Миколи Чудотворця, у глядачів ворухнулась спеціальна думка: А може чудо? Може черговий фільм Мащенка “Богдан Зіновій Хмельницький” справді заслуговує пурпуру, оксамиту і трояндових пелюсток? “Митець” не заперечували. Казали слово полум’яне, звитяжно представляли акторів. Переважно нові імена.

Потім на екрані шмагонула шаблюкою епопея. Українсько-польська війна. Вслід Єжи Гофману штурм славного Збаража. Така собі каша з витріщених очей, перекошених ротів, спецдимів та закадрового гуркоту гармат, а може й грому весняного від поетичного кіно. Фільм не має канви. Змазаний “стрибаючою” камерою сюжет. Суцільна псевдохроніка і псевдобаталії. Падають коні, падають каскадери. Елітну польську кінноту, яка вважала за ганьбу торкнути чоботом землю, Мащенко-чудотворець переінакшив у піхоту. Гонорові гусари дурними голосами закричали “ура” і рвонули стометрівку. Як на уроці фізкультури. Козаки нагадували радше загноблених крепаків. Село і люди. Шаровари Шарварка. Жодного харизматичного профілю. Особливо потішив князь Вишневецький. Розчулений, з мокрими губами та очима. Часто смаркає в носовичок, або ж ридає на грудях ясновельможної дружини. На обличчях історичної парочки лагідний декаданс.

Хмельницький Мащенка воює за владу рад. Як у Довженка. Пафосно-протокольну мову гетьмана “геній” здерли з громадянської війни минулого століття. Збиває з пантелику кольчуга та шолом часів Київської Руси. Словом, ще одна убогість, профанація та розбазарювання бюджетних грошей. Язик не повертається радити “корифеєві” ще раз переглянути “Ватерлоо” Бондарчука, або ж “Огнєм і мєчєм” того ж таки Гофмана… Дядько давно уже виросли зі студентських штанців.

Уляна Глібчук.

“Дуже нас непокоїть європейське питання... – Мне балачку “Самвидав нет”. - Одна знайома англійка, - сказав неприємний типчик, - приїхала з Угорщини. Так там навіть бомжі називають себе європейцями. Лежать на вулицях і про Європу кажуть “ми”. А у нас тут ніхто себе європейцями не називає, а про Європу усі, навіть бомжі, кажуть “вони”. Після цих слів хлопці поміняли тему. Випили по чарці і заговорили про бабів, нові компютерні ігр та Чорнобиль. Згодом, до розмови “Самвидавнетівців” доєдналась Богдана Костюк.

Шановні слухачі! Ті з вас, хто ніколи не відвідував Чорнобиль – чи до катастрофи 86-го року, чи після – має шанс роздивитись атомну станцію і зону навколо неї, витягши з Інтернету нову гру, яка так і називається - “Чорнобиль”. Гру створили британські прихильники екстремальних ситуацій і заховали у павутинні (слово “Чорнобиль” слугує паролем). Ідея гри – вивчити вже закриту Чорнобильську АЕС і спробувати зберегти її територію від зловмисників – тих, хто полює на радіоактивні елементи і метали. По ходу дії, людство треба врятувати від розповсюдження чорнобильського атому і чорнобильських мутантів – результат забруднення навколишніх лісів і водоймищ. Коротше кажучи, “Чорнобиль” – гра – дозволяє учасникам відчути себе дослідниками і героями, які шукають шляхів нейтралізації наслідків чорнобильської катастрофи.

Зовсім іншою нейтралізацією займатимуться учасники гри, яка щойно з’явилася в Інтернеті: у середині двадцять першого століття американські та грузинські спецназівці рятують Грузію від російських військ. Гравцям запропоновані мапа Грузії, короткий екскурс в історію Грузії та Росії та розвитку стосунків між двома державами, та суто збройні аксесуари. Далі – за типовим сценарієм: учасники гри розбиваються на своїх і чужих і воюють одне з одним до перемоги. Очікується, що переможці візьмуть участь у грі, яку нині розробляють американські “тєхнарі” і яка передбачає боротьбу з іракським лідером Хусейном та його прихильниками. А отже, панове, - ви знову в армії, як стверджує сайт популярної колись рок-групи STATUS QUO.

Богдана Костюк в «Інтернет-майдан»

Поки Богдана Костюк розповідала про тонкощі комп’ютерних ігор, «Самвидавівці» випили горіхової. Неприємний типчик повідомив, що у Львові люди милостиню просять не на хліб, а на каву. У всіх аж дух перехопило. Кава – це вже точно Європа. Це така залізобетонна Європа, що усі найпихатіші потвори можуть сказитись од безсилля. Це вам не якісь недолугі анекдотики про дурних чукчів, тупих молдованів, або ж хтивих до чоловіцтва грузинів. Втомлені, але щасливі хлопці спостерігали, як за вікном починається новий день. Гурам Петріашвілі, тим часом, забалакав про ксенофобію, якою, на його думку, пронизано все російське суспільство.

Ксенофобією пронизано майже все російське суспільство. Прикро, але в цьому питанні одним з основоположників є Пушкін. Так, саме той Олександр Сергійович. Це йому належать слова “ничєго нє відєл отвратітєльнєє грузінскіх старух”.

Ось анекдот з передачі “Бєлий попугай”. “Піймав грузин золоту рибку і просить:

- Зроби так, щоб Грузія мала кордони з Фінляндією. -Не можу. -Тоді зроби мою дружину красунею. -Давай краще повернемось до першого бажання, - сказала рибка.

Зрозуміло, я можу заперечити і сказати, що не грузини, а той, хто звик називати себе “старшим братом” хоче захопити (і захоплює) чужі країни. І знову ж таки якщо грузинки настільки негарні, то чому саме через нашу горянку втратив голову петербурзький серцеїд Грибоєдов. Але не це головне. Гірко мені від того, що цей похабний анекдот розповів Юрій Нікулін, відомий всім, як милий і добрий чоловік.

А як ставиться до ксенофобії російський Інтернет? Можу засвідчити – достатньо дружелюбно. Ось знаменитий “Рамблєр”. Там у відділі гумору ви знайдете підвідділ “Інтернаціонал”. Характерно, що уже в списку замість українці ви знайдете слово “хохли”.

Однак в самих анекдотах не відшукаєте нічого, що б говорило про характерні риси тої чи іншої нації. Вони, переважно, про дебілів, збоченців, гвалтівників та їм подібних персонажів. Просто замість слова дебіл треба підставити назву тої, чи іншої нації.

Така ось проста і безсовісна технологія. Як і сама ксенофобія.

- Може ви грузини придумаєте такі ж анекдоти про росіян? –шепнув мені диявол, котрий, як відомо, не спить.

Але, якщо я змайструю такий анекдот, то це зачепить всіх росіян. В тому числі Сергія Єсеніна, Василя Шукшина та Євгена Лєонова. А якщо про росіянку? Тоді анекдот зачепить Марину Цвєтаєву, Наталю Гундарєву інших достойних жінок.

Ні, не буду я займатися таким брудним ділом.

Гурам Петріашвілі в “Інтернет-майдан”.

- У Москві, - завів своєї неприємний типчик, - як щось вибухне, так усі журналісти з камерами та блокнотами кидаються до міліції і ну питать, що вона робить, аби у нас чеченці не наробили такого самого. А міліція хутко перевіряє підвали і горища, а потім доповідає, що чеченців не знайшли, гексагену не знайшли, а знайшли три мішки цукру і всі свої бойові загони перевели на посилений режим харчування. А от коли вибухи у Лондоні, чи Туреччині, ніхто не шукає ані ірландців, ані курдів. Сидять по хатах і чай п’ють. За винятком, хіба що, Павла Вольвача. Щоправда йому діватись нікуди. Треба готувати рубрику “Екстрема в павутині”.

Сайт “Братство.Ком. Ю.ей” все так же їжиться вусами пана Корчинського, схожого на раннього Пілсудського і середньогоВісаріоновича. “Якщо ти вовк – то ми твоя стая” – так звучить братківське інтернет-гасло. Напевно, його навіяли жорсткі закони вітчизняного телебачення, в затишних студіях якого рвійний лідер “Братства” вже не перший день робить національну революцію. Те, що по-українському все ж таки “зграя”, а не “стая”, Вождь, звісно, може й не знати. Не до дрібниць.

А тим часом, вузол українських проблем стає все тугішим. Як стверджує “Форум”, посилаючись на “Файненшл таймс”, доказів поставок Україною. “кольчуг” до Іраку стає щораз більше. Якщо так піде й далі, то спілкуватися наш Гарант зможей й справді хіба з Саддамом Хусейном. Є в цьому й плюс, враховуючи непитущість мусульман. Поки ж цього не сталось, Гарант дозволяє собі розслабитись. Як, наприклад, в Єревані, про що пише “Майдан.Орг”, подаючи цілий депутатський запит на тему: “Хто дозволив Кучмі брати в руки чарку?” Шкандаль.

Ігри дорослих дяьків в Україні якогось оптимізму не викликають. А ось молодь вселяє певні надії. Як повідомляє той же “Майдан.Орг”, спільну конференцію, присвячену 60-річчю УПА, провели активісти патріотичних молодіжних організацій. Прикметно, що серед них не лише праві та “західняки”, а й соціалісти, що репрезентують переважно Схід.

До речі, про Схід. Як поовідомляє сайт “УНА-УНСО”, у Жовтих Водах на Січеславщині відбулося пікетування осередків адміністративного маразму, з вимогою підтримати рішення Львівської міськради про недовіру президенту Кучмі. Пікетувальники – УНА-УНСО і молодіжна організація “Наш стиль”. Це справді стиль – наповнювати радикальну стилістику чином, а не витворювати з неї торгівельну марку. Щоб потім з теле-ятки втюхувати її довірливим лохам, як зопрілий “снікерс” чи просрочену “кока-колу”....

Павло Вольвач в “Інтернет-майдан”.

Ось і прийшов час розставити крапки, - вирішили хлопці на “Самвидав нет”. Послали за пляшкою. Після кількох рішучих гранчаків пригадали, як у одному з останніх виступів Гарант говорив про європейський вибір країни. Випили, щоб справа рухалась успішно. Тут пихата людина вмикає телевізор. На екрані Гарант. Признається Путіну в коханні, каже щось там про те, що не дасть нікому посварити його з Росією, нашим стратегічним партнером, каже. Дивились хлопці, дивились, аж поки телевізор не розтрощили. На цьому слові бувайте здорові.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG