Варшава, 22 жовтня 2002 - Минулого тижня громадська думка у Польщі збагатилася черговим символічним словосполученням, а саме – “бунт генералів”. Бунтом генералів названо ряд газетних публікацій про те, що група з восьми генералів із командування польської армії ігнорує наказ міністра оборони або вийти на пенсію, або перейти на нижчі, тобто менш оплачувані посади. І хоч вище керівництво країни не підтвердило газетних інформацій, то у суспільстві вони викликали чергову дискусію про стан польської армії.
Так званий бунт польських генералів насправді започаткував полковник, котрий ще у серпні публічно висловив недовіру керівництву Міністерства Оборони Польщі та Генерального Штабу Війська Польського. Полковник Ришард Хвастек, тоді ще командир 12-ї Механізованої Дивізії у місті Щецін, в черговий раз не отримавши генеральського звання, яке йому належалось згідно посади, зібрав прес-конференцію, на якій звинуватив міністра оборони та командування Генштабу армії у корупції, кумотерстві та розвалюванні збройних сил. Потім бунтівний полковник не виконав наказу про переведення його на нижчу посаду в інший підрозділ, за що і був усунений з армії, а його справою зайнялася військова прокуратура.
Не зважаючи на те, що вчинок офіцера засудили практично всі керівники держави, а також дійсний і колишні міністри оборони, справа полковника Хвастека набула значного розголосу в польському суспільстві, зокрема серед військових, їх родин та оточення. Сотні офіцерів, переважно з військових частин, дислокованих у провінції, відкрито підтримали звинувачення на адресу керівників міністерства оборони та командування армії. Не схвалюючи вчинку колишнього командира дивізії, кадрові військові, підтвердили його звинувачення командувачів у розвалі армії, процесі зубожіння та деградації офіцерського корпусу та застосовуванні корупційних механізмів у кадровій політиці.
Згідно даних польського Військового Бюро Соціологічних Досліджень, аж дев'ятеро з десяти військовослужбовців вважають стан армії незадовільним, кожна десята родина професійного військового отримує соціальну допомогу, щоб вижити, а половина офіцерських родин у малих гарнізонах купує речі першої необхідності в кредит.
Однак, збунтовані генерали до цієї категорії якраз не належать. Віце-міністр оборони Януш Земке вважає, що генерали бунтуються не тому, що переживають за стан армії, а з фінансових міркувань, тобто не хочуть втрачати високі зарплати й інші додаткові привілеї. За даними авторитетного журналу “Впрост”, генерали запідозрені у бунтівних настроях, із метою знайти підтримку серед кадрових військових, збираються роз'їхатися по військових частина для організації там своєрідних референдумів за висловлення вотуму недовіри міністрові оборони Єжи Шмайдзінському. Однак, молодші та середні офіцери так званих польових підрозділів не надто хочуть підтримувати генеральський бунт, оскільки підозрюють, що він є тільки боротьбою за посади між собі подібними.
Так званий бунт польських генералів насправді започаткував полковник, котрий ще у серпні публічно висловив недовіру керівництву Міністерства Оборони Польщі та Генерального Штабу Війська Польського. Полковник Ришард Хвастек, тоді ще командир 12-ї Механізованої Дивізії у місті Щецін, в черговий раз не отримавши генеральського звання, яке йому належалось згідно посади, зібрав прес-конференцію, на якій звинуватив міністра оборони та командування Генштабу армії у корупції, кумотерстві та розвалюванні збройних сил. Потім бунтівний полковник не виконав наказу про переведення його на нижчу посаду в інший підрозділ, за що і був усунений з армії, а його справою зайнялася військова прокуратура.
Не зважаючи на те, що вчинок офіцера засудили практично всі керівники держави, а також дійсний і колишні міністри оборони, справа полковника Хвастека набула значного розголосу в польському суспільстві, зокрема серед військових, їх родин та оточення. Сотні офіцерів, переважно з військових частин, дислокованих у провінції, відкрито підтримали звинувачення на адресу керівників міністерства оборони та командування армії. Не схвалюючи вчинку колишнього командира дивізії, кадрові військові, підтвердили його звинувачення командувачів у розвалі армії, процесі зубожіння та деградації офіцерського корпусу та застосовуванні корупційних механізмів у кадровій політиці.
Згідно даних польського Військового Бюро Соціологічних Досліджень, аж дев'ятеро з десяти військовослужбовців вважають стан армії незадовільним, кожна десята родина професійного військового отримує соціальну допомогу, щоб вижити, а половина офіцерських родин у малих гарнізонах купує речі першої необхідності в кредит.
Однак, збунтовані генерали до цієї категорії якраз не належать. Віце-міністр оборони Януш Земке вважає, що генерали бунтуються не тому, що переживають за стан армії, а з фінансових міркувань, тобто не хочуть втрачати високі зарплати й інші додаткові привілеї. За даними авторитетного журналу “Впрост”, генерали запідозрені у бунтівних настроях, із метою знайти підтримку серед кадрових військових, збираються роз'їхатися по військових частина для організації там своєрідних референдумів за висловлення вотуму недовіри міністрові оборони Єжи Шмайдзінському. Однак, молодші та середні офіцери так званих польових підрозділів не надто хочуть підтримувати генеральський бунт, оскільки підозрюють, що він є тільки боротьбою за посади між собі подібними.
