Севастополь, 30 жовтня 2002 - У ці дні колишній 1-й секретар Кримського обкому КПСС і перший голова Верховної Ради Криму Микола Багров приймає вітання – він відзначає 65-у річницю з дня народження. Серед інших подарунків - “батько” кримської автономії і кримського сепаратизму отримав і президентський – орден Ярослава Мудрого.
Особистість Миколи Багрова та його діяльність як кримського керівника оцінюється в регіоні досить неоднозначно, причому, як пересічними кримчанами, так і представниками політичної і владної еліти Криму. З кінця вісімдесятих до 1994 року –це був повновладний господар Криму, однак, після того, як програв радикальному проросійському політику Юрію Мєшкову вибори президента Криму, на довгий час пішов з політики, задовольнившись скромною посадою проректора, а потім – ректора місцевого університету. І саме такий крок високого кримського посадовця викликав повагу до нього з боку не тільки прихильників екс-спікера, але й політичних супротивників.
У політику пан Багров повернувся кілька років тому, коли на пропозицію тодішнього представника Президента України в Криму Василя Кисельова балотувався в депутати кримського парламенту. Однак, тепер він відмовляється грати перші ролі, але підтримує своїми кримськими, московськими і київськими зв’язками нинішнє кримське керівництво. А те – не забуває віддячувати. Днями Микола Багров отримав звання “почесного кримчанина”. Нинішній голова Верховної Ради Криму Борис Дейч на вшануванні пана Багрова назвав його людиною, “чиї роки життя вписані найяскравішим рядком в історію Криму”. Справді, наприкінці вісімдесятих років минулого століття саме Микола Багров - тодішній лідер кримської партійної організації - активно відгукнувся на рекомендації політбюро ЦК КПСС і взявся за створення на півострові автономної республіки, заграючи при цьому із сепаратистськими проросійськими організаціями. Саме він, попри протести кримських татар, які поверталися на свою історичну батьківщину після депортації, провів референдум про державний статус Криму як суб’єкта Союзу РСР. Саме він наполіг на розробці і затвердженні першої кримської конституції, яка фактично була Основним законом незалежної держави. Саме від підтримав рішення кримського парламенту про проведення референдуму про державну самостійність Криму.
Водночас, під тиском української влади, а також через протести кримськотатарської та української громадськості Микола Багров пішов спершу на компроміс з офіційним Києвом, а потім і з кримськими татарами, які вимагали свого представництва в органах влади автономії. Цілком можливо, що і його обережність і навіть мудрість дозволили Криму уникнути кривавого придністровського чи абхазького шляху. Однак, джин кримського сепаратизму вже був випущений з пляшки і саме він став причиною того, що Микола Багров зійшов з владного олімпу створеної ним автономії. Тепер хтось називає його найвидатнішою політичною фігурою в Криму і мудрим політиком, хтось – “батьком” кримського сепаратизму і представником шовіністично налаштованої частини кримського населення. А сам ювіляр каже, що жалкує, що не став ректором Таврійського університету раніше. На цій посаді він зміг би зробити більше і залишити про себе менш суперечливі оцінки.
Особистість Миколи Багрова та його діяльність як кримського керівника оцінюється в регіоні досить неоднозначно, причому, як пересічними кримчанами, так і представниками політичної і владної еліти Криму. З кінця вісімдесятих до 1994 року –це був повновладний господар Криму, однак, після того, як програв радикальному проросійському політику Юрію Мєшкову вибори президента Криму, на довгий час пішов з політики, задовольнившись скромною посадою проректора, а потім – ректора місцевого університету. І саме такий крок високого кримського посадовця викликав повагу до нього з боку не тільки прихильників екс-спікера, але й політичних супротивників.
У політику пан Багров повернувся кілька років тому, коли на пропозицію тодішнього представника Президента України в Криму Василя Кисельова балотувався в депутати кримського парламенту. Однак, тепер він відмовляється грати перші ролі, але підтримує своїми кримськими, московськими і київськими зв’язками нинішнє кримське керівництво. А те – не забуває віддячувати. Днями Микола Багров отримав звання “почесного кримчанина”. Нинішній голова Верховної Ради Криму Борис Дейч на вшануванні пана Багрова назвав його людиною, “чиї роки життя вписані найяскравішим рядком в історію Криму”. Справді, наприкінці вісімдесятих років минулого століття саме Микола Багров - тодішній лідер кримської партійної організації - активно відгукнувся на рекомендації політбюро ЦК КПСС і взявся за створення на півострові автономної республіки, заграючи при цьому із сепаратистськими проросійськими організаціями. Саме він, попри протести кримських татар, які поверталися на свою історичну батьківщину після депортації, провів референдум про державний статус Криму як суб’єкта Союзу РСР. Саме він наполіг на розробці і затвердженні першої кримської конституції, яка фактично була Основним законом незалежної держави. Саме від підтримав рішення кримського парламенту про проведення референдуму про державну самостійність Криму.
Водночас, під тиском української влади, а також через протести кримськотатарської та української громадськості Микола Багров пішов спершу на компроміс з офіційним Києвом, а потім і з кримськими татарами, які вимагали свого представництва в органах влади автономії. Цілком можливо, що і його обережність і навіть мудрість дозволили Криму уникнути кривавого придністровського чи абхазького шляху. Однак, джин кримського сепаратизму вже був випущений з пляшки і саме він став причиною того, що Микола Багров зійшов з владного олімпу створеної ним автономії. Тепер хтось називає його найвидатнішою політичною фігурою в Криму і мудрим політиком, хтось – “батьком” кримського сепаратизму і представником шовіністично налаштованої частини кримського населення. А сам ювіляр каже, що жалкує, що не став ректором Таврійського університету раніше. На цій посаді він зміг би зробити більше і залишити про себе менш суперечливі оцінки.
