Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 10:41

Політолог і соціальний філософ З.Самчук: «Якби Мовсар Бараєв почув ті “откровення Кучми”, то, правдоподібно, не втримався б і без вагань відправив би на той світ усіх заручників-українців»


Політолог і соціальний філософ З.Самчук: «Якби Мовсар Бараєв почув ті “откровення Кучми”, то, правдоподібно, не втримався б і без вагань відправив би на той світ усіх заручників-українців»

Київ, 25 жовтня 2002 - Як відомо, трагічні московські події забрали життя великого числа заручників. І цього вже не приховати, попри намагання російської влади применшити масштаб катастрофи. Але й українські офіційні особи поквапилися зробити низку заяв. Зокрема, Леонід Кучма сказав, що російська влада зробила все можливе для врятування заручників. А міністр закордонних справ Анатолій Зленко кваліфікував дії працівників українського посольства в Москві зваженими, адекватними й оперативними. Чи так це?

У нашого гостя політолога та соціального філософа Зореслава Самчука – інша думка. Його розпитував наш київський кореспондент Тарас Марусик.

- Пане Самчук, як би Ви прокоментували українську позицію в контексті останніх трагічних подій у Москві?

- Однозначно відповісти на це запитання важко, оскільки “українська позиція” – це позиція і народу, і влади, і засобів масової інформації. В тому разі, якщо точки зору цих трьох суспільних чинників збігаються або є близькими, тоді можна говорити про українську позицію. Одначе реакція на події в Москві засвідчила суттєву відмінність позицій: якщо український народ у переважній більшості обстоює необхідність формування такої політики України щодо конфлікту між Росією та Чечнею, яка убезпечила б українців від протистояння між росіянами та чеченцями, то офіційні речники України і ЗМІ, котрі фінансово й адміністративно залежать від виконавчої влади, на загал продовжують йти у фарватері російської політики.

То, наприклад, Президент Кучма, перебуваючи в Хорватії, нагороджує в своєму інтерв`ю рух чеченського опору такими “компліментами”, що якби Мовсар Бараєв почув ті “откровення”, то, правдоподібно, не втримався б і без вагань відправив би на той світ усіх заручників-українців; то посол України в Росії Білоблоцький протягом двох діб рве на собі сорочку, мовляв, готовий життя віддати, аби врятувати заручників-українців, однак не лише не збирається віддати своє життя, а й навіть не виходить на особистий контакт із організаторами захоплення заручників.

Якщо людина справді посол справді суверенної і справді держави, то вона повинна мати оперативну можливість і обов`язок реагування на будь-які форс-мажорні обставини. Тобто, посол повинен був терміново налагодити діалог щодо гуманітарної допомоги Чечні, щодо оздоровлення в українських пансіонатах чеченських дітей-інвалідів і дітей-сиріт в обмін на українських заручників. А якщо український посол не мав таких повноважень, то треба було так і сказати: мовляв, я, український посол, не маю дієвих механізмів звільнення українських заручників, а тому і мені особисто, і всій Україні взагалі не залишається нічого іншого, окрім того, щоб надіятися на Бога і на залишки здорового глузду в Кремлі.

І таких прикладів безліч. Тут можна виокремити багато повчальних аспектів, однак, з огляду на брак часу, зупинюся на одному. Навіть якщо й хтось з українського офіціозу переконаний, що восьмирічна війна в Чечні – це міф, що двісті тисяч убитих і поранених – це дрібниці, що три тисячі чеченських дітей у віці до десяти років, які загинули, і чотири тисячі у цьому ж віці, що залишилися каліками – це ніщо у порівнянні із захопленням заручників у Москві, то навіть у цьому випадку треба бути обережнішим у своїх оцінках ситуації, щоб під час чергового захоплення заручників українці не постраждали тільки тому, що в них недалекоглядна влада.

- Аналітики в один голос називають трагедію із заручниками в Москві знаковою. А знаковість, як відомо, передбачає деякі висновки: нехай і попередні, однак усе ж висновки щодо поточної і перспективної ситуації. Які вони, на Вашу думку?

- Сам факт захоплення заручників у Дубровському театральному комплексі Москви і трагічна розв`язка дають підставу висновків для дуже багатьох висновків. Ця обставина вимагає попередньої структуризації, типологізації висновків за певними суттєвими, з точки зору політичного аналізу, критеріями. На моє тверде переконання, в якості фундаментального критерію слід обрати, по-перше, фактичну безперечність висновків, а по-друге, їхню сучасну і перспективну значущість.

Якщо прийняти таку концептуалістику ієрархієзації висновків, то отримаємо два блоки. Перший (і головний) блок складають висновки актуально-реальні, а другий – вірогіднісно-потенційні.

- Ви наполягаєте, що актуально-реальні висновки є основними. Тут виникає одразу два запитання: які висновки є такими і чому їх слід вважати головними стосовно до інших ?

- Актуально-реальні висновки доречно кваліфікувати головними з огляду на те, що вони є даністю, яку необхідно враховувати, конструюючи поточну й перспективну політику. Звичайно, такою необхідністю врахування можна знехтувати, однак це негативно позначиться на ефективності політичного моделювання.

Серед найголовніших актуальних висновків варто виокремити такі. По восьми роках війни проти Чечні Росія є ще далі від перемоги, ніж на початку протистояння. Сьогодні рух чеченського опору має, практично, необмежені можливості дестабілізації ситуації навіть у Москві, не говорячи вже про російські регіони. Нарешті, не дивлячись на політику відвертого геноциду Росії щодо Чечні, чеченці досі не переступили межу відвертого терору, коли інкогніто підривають метрополітени, супермаркети, стадіони тощо.

Однак, якщо найближчим часом Росія не перегляне своєї політики щодо Чечні, то силам чеченського опору нічого не залишиться, як вдатися до класичного терору за принципом симетрії: мовляв, оцей стадіон підривається з огляду на зачистку такого-то села, цей супермаркет – з огляду на бомбування таких-то територій, а оцей метрополітен – з огляду на знущання в таких-то фільтраційних таборах.

- А які висновки належать до найбільш вірогідних? Іншими словами, якими можуть бути сценарії подальшого розгортання конфлікту?

- За великим рахунком, вірогіднісних висновків і сценаріїв два. Перший передбачає визнання руху чеченського опору повноправною стороною переговорного процесу щодо майбутнього Ічкерії. Цей же сценарій вимагає поширення засобами масової інформації Росії правдивих відомостей щодо людських і фінансово-економічних втрат у Чечні. Залучення ЗМІ до об`єктивного висвітлення ситуації необхідне ще й тому, що Путіну буде важко піти на виведення військ і новий Хасав-Юрт, якщо таку необхідність не поділятиме переважна більшість громадської думки Росії.

Другий варіант – війна до так званого переможного кінця. Я навмисне кажу “до так званого”, бо реальний переможний кінець для Росії можливий лише у випадку фізичного знищення всіх чеченців (а це – 1 млн.100 тис. осіб) або в разі їх депортації у концтабори десь у Заполяр`ї. В кожному іншому випадку чеченський супротив лише радикалізовуватиметься, а для Росії це означатиме сповзання в Армагедон.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG