Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:00

Містерія столу: «І погнута “столовська” виделка може стати врівень з великим державним гербом...»


Містерія столу: «І погнута “столовська” виделка може стати врівень з великим державним гербом...»

Київ, 4 листопада 2002 - Можна багато говорити про особливості національних кухонь, зокрема – і української. Але в Країні Рад, як знати, вдалося створити “нову спільноту людей – радянський народ”. Принаймні, так стверджували тодішні ідеологи “розвиненого соціалізму” і “злиття націй”. Зрозуміло, що в такого собі етнічного гермафродита, радянської людини, а простіше – “совка”, все мало бути єдиним – ідеологія, країна, столиця, мова. Ну і, звісно ж, кухня, стіл, за який приземлявся після трудового дня середньостатистичний радянський громадянин.

Пахощі і аромати тих часів залишаються в пам’яті у багатьох. Зокрема – лоскочуть вони ніздрі іноді і мені, грішному.

Пригадайте ті благословенні часи і ви не будете сперечатись про їхню небанальність. Навіть стосовно столу. Бо радянський стіл не був просто столом, значно більше важив довколозастільний простір. Мова, звісно, не йде про повсякденне їдло, асортимент якого легко вмістити на пальцях двох рук. Всілякі там, знаєте, борщі, макарони по-флотськи, квашена капуста, помідори, огірки, сині і всюдисущий хек. Так і пригадується кімнатний бунтар Євтушенко:

Пайду за гєніямі, вслєд за нашим вєкам, Туда, гдє скавародкі пахнут хєкам...

Було колись. Пахли. “Страна”, чи то пак, країна, була від Бресту до Курил і траулери під червоним прапором, траплялось, запливали далі Скотопрігорьєвска. Але це, так би мовити, будні.

Всю багатозначність радянської кухні вияскравлювали саме свята. Зрозуміло, таки ж радянські. За винятком хіба старорежимного Нового року - атавізму і спадку тяжкого минулого. Що аж ніяк не применшувало всього драйву підготовки. Майонез і зелений горошок – незмінні атрибути новорічних свят, - закуповувались десь в районі Першотравня. Це вже потім, зіпсуті згубним впливом загниваючого Заходу, розманіжені радянські громадяни почали звертати увагу на таку дрібницю, як термін зберігання. Раніше його просто не існувало – в екзистенційному, сказати б, вимірі. Питання стояло дещо по-іншому: де “викинули”, коли і по чім. Наголошую – дефіцит, в розряд якого входив і безобідний “Провансаль”, не продавався – його саме “викидали”, під свята чи так просто – у вигляді заохочення непосидящого трудящого.

За більш вагомими атрибутами святкового столу, якщо ви не були членом бюро обкому, завбазою чи продавщицею вокзального буфету, доводилося взагалі вирушати до першопрестольної. Пропахлі копченою ковбасою електрички, ще вертались в голодне Нєчєрнозємьє, ставали елементом фольклору. До електричок додавались поїзди із “всесоюзної житниці” – України: всі їстівні блага, без огляду на їхнє походження, все рівно розподіляла Москва. Отже, копчена ковбаса, шпроти, цукерки, розчинна кава – поїздка була вдалою. Додайте до цього незмінне олів’є, шпроти, пюре, кілька пляшок “Совєтского Шампанського”, горілки “Пшенічная” або “Русская” /кількість необмежена/ - і перед вами радянський святковий стіл у всій красі і жалюгідній різноманітності. Кобзон, Толкунова чи Лєщенко – мелодію виберіть на свій смак.

До речі, за цим столом можна було визначити масу корисних речей про господарів – на кшталт, чи є в них знайомі на взуттєвій базі, друзі на меблевій фабриці і родичі на м’ясокомбінаті. Але, загалом, стіл не роз’єднував, а об’єднував. Бо майже все було однаковим. Від кулінарних “наворотів”, застільних пісень і тостів, до посуду /на деяких тарілках, між іншим, проступали зрадницькі надписи на кшталт “Общєпіт” чи “Укрзалізниця”/. Все було рідним і знайомим. Попавши до приятелів чи сусідів, кожен відчував себе, як вдома. Може, через те і ностальгія у багатьох за тими часами?

Якщо хтось думає, що я просто “стібаюсь” з давніх часів, стверджуючи як, мовляв, було погано за клятого тоталітарного минулого і яким благословенним став незалежний вареник, той помиляється. Вареник, він, звісно, є. І часто доповнюється не лише галушкою, а й акулячим плавником з усілякими там авокадо. Але це переважно для тих, хто й за Совдепії не стояв в трьохгодинних чергах за перловою крупою. Та для їхніх бадьореньких нащадків.

Для більшості ж українських громадян, якщо справи підуть так і далі, давній “совковий” шніцель перетвориться на найсміливішу мрію. І погнута “столовська” виделка може стати врівень з великим державним гербом...

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG