Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 14:06

Інтерв’ю з актрисою, журналісткою, режисером і сценаристом Ніно Кіртадзе: "Грузинська кухня – це маленький мікрокосмос справжніх людських взаємин..."


Інтерв’ю з актрисою, журналісткою, режисером і сценаристом Ніно Кіртадзе: "Грузинська кухня – це маленький мікрокосмос справжніх людських взаємин..."

Прага, 6 листопада 2002 - Ніно Кіртадзе з певного часу добре знають не лише в Грузії, а й у Франції. Особливо після появи кінострічки "Тисяча й один рецепт закоханого кухаря", де вона знялася разом з П’єром Рішаром. Нинішнього року Ніно Кіртадзе дістала престижну премію Адольфа Грімме, німецький "Оскар", як її називають, за документальну стрічку "Була колись Чечня...". Ніно свого часу працювала кореспондентом "Франс-Прес", "Ассошіейтед Прес", а також власним кореспондентом грузинської служби радіо "Свобода" у Парижі. Здається, ще в травні цього року Ніно була гостем радіо "Свобода". Власне, приблизно тоді в моєї празької колеги Ірини Халупи з’явилася ідея підготувати передачу про національні кухні світу. Вона ж попросила мене зробити з Ніно Кіртадзе інтерв’ю про особливості грузинської кухні. І ось, здається, настав слушний час запропонувати слухачам це інтерв’ю.

Розмову з Ніно Кіртадзе я розпочав, звісно, з кінострічки "Тисяча й один рецепт закоханого кухаря". Свого часу я бачив цей фільм, у Ризі зустрічався з П’єром Рішаром, але не думав, що матиму можливість зустрітися з чарівною Ніно Кіртадзе. Це жінка-вогонь, жінка-блискавка, дуже природня, дуже проста і безмежно талановита. Шкода, що радіо не дає можливості, на відміну від телебачення, показати вам фотографії, які я зробив під час гостювання Ніно на радіо. Отже, інтерв’ю...

Ніно Кіртадзе: Це кінострічка про француза, закоханого в грузинську кухню. І в грузинську жінку. Грузинська кухня стає для нього символом самовтілення, самовизначення, символом щастя, символом всього того, що він хотів би мати просто як людина. Ба більше, врешті-решт, він вирішує залишитися в Грузії. Грузинська кухня стає для нього частиною його самого, його життя, його мрій.

Зиновій Фрис: Це так у фільмі. А чим для вас особисто, для ваших співвітчизників взагалі є ваша національна кухня?

Ніно Кіртадзе: Думаю, що грузинська кухня є насамперед втіленням національного характеру. Там і солодке, і квасне, і маса різних спецій, і це чимось нагадує людський характер – складний, мушу сказати, грузинський характер. Я живу у Франції і бачу: вони обожнюють смачну їжу. Грузини також. А ще вони дуже люблять вино, у них всілякі там таємниці, як приготувати ту чи іншу страву, як виготовити вино, скільки його зберігати. Це стає своєрідним чаклунством, це якась навіть поезія. Кухня, не лише наша, схожа на майстерню художника, котрий, змішуючи різні фарби, досягає якогось кольору.

Зиновій Фрис: Знаєте, Ніно, коли я дивлюся грузинські кінострічки, то оті ваші тости, сама атмосфера застілля вражають. Очевидно, кухня, грузинська кухня, і та чарівна атмосфера застілля – вони невід’ємні, правда ж?

Ніно Кіртадзе: У нас все починається з тамади, з тоста, коли один одному каже, що він думає, відкриває свою душу, і чим довше це триває, тим ближчими стають люди. Це якийсь маленький мікрокосмос справжніх людських взаємин. Цікавий дуже отой тамада, котрий є своєрідним диригентом оркестру, а кожна людина – певним інструментом, що в певну мить грає ту чи іншу ноту. І все це суцільний експромт, тому так цікаво спостерігати все це. Це маленький спектакль з акторами, що імпровізують. І, крім усього іншого, це ще дуже гарно.

Зиновій Фрис: Ніно, а без чого не може, в жодному випадку не може обійтися грузинська кухня? Тобто, чого може й не бути, а що має бути завжди?

Ніно Кіртадзе: Завжди мають бути спеції! Спеції – це як чарівна паличка, що перетворює звичайнісіньку річ у незвичну. Там безліч усіляких спецій. У Грузії є багато різних трав, їх потім сушать, готують, і вся ця суміш трав дає неповторний смак. І страва від цього стає неповторною. На мій погляд, спеції – це суть грузинської кухні.

Зиновій Фрис: Живучи у Франції, ви дотримуєтесь усіх цих традицій?

Ніно Кіртадзе: Обов’язково! Бо це моє відчуття того, що я вдома. Так-так, навіть у Парижі я вдома. Спеції через знайомих мені кожного разу передає мама. Часом ці дорогі моєму серцю посилочки проходять довжелезну відстань. Воно мені, повірте, таке дороге, таке рідне, що важко й передати. І моя доня щось починає робити з тими спеціями. У неї, щоправда, така грузинсько-французька кухня виходить.

Зиновій Фрис: А в Грузії, Ніно, вам часто доводиться бувати?

Ніно Кіртадзе: Кожного року.

Зиновій Фрис: Ви чудово розповідали про те, без чого не може обійтися грузинська кухня, грузинське застілля. А яка най-най-найулюбленіша страва для пересічного грузина, а може і для вас?

Ніно Кіртадзе: Будь-яке застілля не може обійтися без хачапурі. Це традиційні святкові страви, що їх кожний грузин, де б він не був, обов’язково собі приготує і запросить своїх друзів, щоб разом з ними провести приємні, гарні миттєвості свого життя.

Зиновій Фрис: Ви маєте можливість багато подорожувати світом, а значить пізнати багато інших національних кухонь. Скажіть, будь ласка, Ніно, чи якась кухня має щось спільне з грузинською?

Ніно Кіртадзе: Ні. Я думаю, що кухня, все ж таки, це характер нації. Він тим і цікавий, що значною мірою неповторний. Грузинська чи французька кухня – це оті маленькі чаклунства, вони є неповторними для кожної нації.

Зиновій Фрис: А П’єр Рішар тільки у кінострічці закохується в грузинську кухню?

Ніно Кіртадзе: Що ви!!! Він обожнює Грузію, він обожнює грузинську кухню. Ми часто бачимося в Парижі і коли я щось для нього приготую, то можу почути: а ти не так готуєш, як у Грузії, там було краще, ти вже "офранцузилась", ти вже не можеш бути справжньою грузинкою. Мені нічого не залишається, як погодитися. Я щаслива, що в світі є люди, і не обов’язково відомі, котрі, скоштувавши раз грузинської кухні, закохуються в неї на все життя.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG