Київ, 7 листопада 2002 - Цими днями у Києві перебуває (включно до неділі, 10 листопада) директор Ризької Української середньої школи Лідія Кравченко. Цей осередок українськості у Прибалтиці був започаткований дванадцять років тому. У школі навчається 325 дітей. Серед школярів – не тільки українці, але й росіяни, поляки, латиші, представники інших національностей.
До речі, Ризька Українська середня школа є єдиною школою, яка започаткована за кордоном після розвалу Радянського Союзу.
Наша кореспондентка Майя Нагорняк вирішила запросити директора школи пані Лідію Кравченко до студії Ранкової Свободи і поговорити із нею про будні й свята навчального закладу у Ризі. До вашої уваги ця розмова.
Доброго ранку, пані Лідіє. Вас вітає Ранкова Свобода. Я розумію, що ризька середня школа - то є така оаза українськості у Прибалтиці. І, власне, коли говорити про здобутки, то уже сам цей факт є здобутком. Але я би хотіла,щоб Ви на початку розмови коротко окреслили найголовніші досягнення Вашої школи.
КРАВЧЕНКО: По-перше, я хочу привітати усіх радіослухачів Свободи із Києва. Не з Риги, а з Києва. І це уже свідчить про те, що здобутки є, оскільки діти ризької української школи були на величезному дійстві. Це був гуманітарний симпозіум – ліцейсько- гімн азійський. Сам факт того, що Київський національний університет імені Шевченка приймав латвійських українських дітей і дав їм трибуну - це велике досягнення. І діти поїхали щасливі. Вони мали змогу не тільки виступити перед аудиторією, вони мали змогу поспілкуватися із українськими дітьми.
Скажіть, будь ласка, як до вас ставиться влада. Я маю на увазі владу у Ризі.
КРАВЧЕНКО: Латвія уже сама довела те, що вона із великою повагою ставиться до України. Ми єдина школа у світі – державна. Я маю на увазі не там, де були автохтонні поселення. Ще ми єдина школа, яка започаткована після розвалу Радянського Союзу. Це державна школа і фінансування повністю йде з боку латвійського уряду. На сьогодні я як директор школи також є радником комісії із питань латвійської мови при президентові Латвії. Я вважаю, що це велика повага до українського народу. Ми маємо величезне приміщення у центрі міста. Йому 110 років, готичної архітектури. Це така величезна ділянка землі. І це дала Латвія. Безумовно, ми усі мріємо про те, щоб наша мова звучала так, як англійська. Але я певною мірою боюся цього. Адже свого часу ми спілкувалися “общепонятной русской речью”. Тепер же у нас стає “общепонятной” англійська мова. Через те я вважаю, що нам необхідно розвивати українську освіту за межами держави. Ми багато років б’ємося на усіх форумах, щоб була розроблена програма світової української освіти. Адже дуже важко, коли ти один. Тому що у Прибалтиці, у Скандинавії немає українських шкіл. І, безумовно, мотивація у мене колосальна – ходити, жебрачити, вимагати.
На прес-конференції міністра освіти пана Кременя Ви говорили про те, що вам необхідно мати сертифікат знань з української мови. Щось на кшталт ТОЕFLE. Чи мали Ви розмову про це із міністром освіти ?
КРАВЧЕНКО: Для нас як для закордонних українців та для усіх, хто вивчає українську мову, дуже важливо мати сертифікат, який би констатував рівень знань з української мови. Сертифікат, який буде визнаний в Україні. Коли приїде людина і скаже - я володію мовою. А на якому ж рівні ти володієш – хочеться запитати. Скажімо, коли ти хочеш навчатися в університеті.
Вам пообіцяли, що такий сертифікат буде розроблений?
КРАВЧЕНКО: Я беру безпосередню участь у цьому. Уже запущено це у роботу.
Які Ви ще маєте проблеми ? Я розумію, що їх катма, але розкажіть про найболючіші...
КРАВЧЕНКО: Найболючіше - це, безумовно, те, що приміщенню школи понад 100 років і його потрібно ремонтувати. Тому що Латвія вичікує конкретних кроків з боку України щодо цього питання. Адже Латвія надала приміщення за умови, що Україна його відремонтує. Сподіваюся, що буде розуміння з боку України. Оскільки воно було і допомога була. Але, на жаль, це разові акції. Також ми не маємо належної методичної допомоги. Немає фахівців із України, які б навчали дітей. Це не повинні бути разові акції і не тільки для української школи у Ризі.
Це має бути система...
КРАВЧЕНКО: Так, це повинна бути державна програма розвитку української освіти за кордоном. Не може бути українства, коли у світі українську мову не чують. Президент України знає про цю проблематику, він був серед перших людей, хто допомагав. І Іван Драч допомагав пан Скопенко був у школі.
На цій оптимістичній ноті дозвольте закінчити цю розмову і побажати Вам натхнення. Нехай воно Вас ніколи не полишає.
КРАВЧЕНКО: Дякую. А я хотіла запросити Вас, радіо Свобода, до Риги. Бо одна справа послухати директора, а зовсім інша річ - послухати дітей. У Вас вибудується повна картина уявлення про нашу школу у Ризі.
Дякую та усього Вам найкращого.
До речі, Ризька Українська середня школа є єдиною школою, яка започаткована за кордоном після розвалу Радянського Союзу.
Наша кореспондентка Майя Нагорняк вирішила запросити директора школи пані Лідію Кравченко до студії Ранкової Свободи і поговорити із нею про будні й свята навчального закладу у Ризі. До вашої уваги ця розмова.
Доброго ранку, пані Лідіє. Вас вітає Ранкова Свобода. Я розумію, що ризька середня школа - то є така оаза українськості у Прибалтиці. І, власне, коли говорити про здобутки, то уже сам цей факт є здобутком. Але я би хотіла,щоб Ви на початку розмови коротко окреслили найголовніші досягнення Вашої школи.
КРАВЧЕНКО: По-перше, я хочу привітати усіх радіослухачів Свободи із Києва. Не з Риги, а з Києва. І це уже свідчить про те, що здобутки є, оскільки діти ризької української школи були на величезному дійстві. Це був гуманітарний симпозіум – ліцейсько- гімн азійський. Сам факт того, що Київський національний університет імені Шевченка приймав латвійських українських дітей і дав їм трибуну - це велике досягнення. І діти поїхали щасливі. Вони мали змогу не тільки виступити перед аудиторією, вони мали змогу поспілкуватися із українськими дітьми.
Скажіть, будь ласка, як до вас ставиться влада. Я маю на увазі владу у Ризі.
КРАВЧЕНКО: Латвія уже сама довела те, що вона із великою повагою ставиться до України. Ми єдина школа у світі – державна. Я маю на увазі не там, де були автохтонні поселення. Ще ми єдина школа, яка започаткована після розвалу Радянського Союзу. Це державна школа і фінансування повністю йде з боку латвійського уряду. На сьогодні я як директор школи також є радником комісії із питань латвійської мови при президентові Латвії. Я вважаю, що це велика повага до українського народу. Ми маємо величезне приміщення у центрі міста. Йому 110 років, готичної архітектури. Це така величезна ділянка землі. І це дала Латвія. Безумовно, ми усі мріємо про те, щоб наша мова звучала так, як англійська. Але я певною мірою боюся цього. Адже свого часу ми спілкувалися “общепонятной русской речью”. Тепер же у нас стає “общепонятной” англійська мова. Через те я вважаю, що нам необхідно розвивати українську освіту за межами держави. Ми багато років б’ємося на усіх форумах, щоб була розроблена програма світової української освіти. Адже дуже важко, коли ти один. Тому що у Прибалтиці, у Скандинавії немає українських шкіл. І, безумовно, мотивація у мене колосальна – ходити, жебрачити, вимагати.
На прес-конференції міністра освіти пана Кременя Ви говорили про те, що вам необхідно мати сертифікат знань з української мови. Щось на кшталт ТОЕFLE. Чи мали Ви розмову про це із міністром освіти ?
КРАВЧЕНКО: Для нас як для закордонних українців та для усіх, хто вивчає українську мову, дуже важливо мати сертифікат, який би констатував рівень знань з української мови. Сертифікат, який буде визнаний в Україні. Коли приїде людина і скаже - я володію мовою. А на якому ж рівні ти володієш – хочеться запитати. Скажімо, коли ти хочеш навчатися в університеті.
Вам пообіцяли, що такий сертифікат буде розроблений?
КРАВЧЕНКО: Я беру безпосередню участь у цьому. Уже запущено це у роботу.
Які Ви ще маєте проблеми ? Я розумію, що їх катма, але розкажіть про найболючіші...
КРАВЧЕНКО: Найболючіше - це, безумовно, те, що приміщенню школи понад 100 років і його потрібно ремонтувати. Тому що Латвія вичікує конкретних кроків з боку України щодо цього питання. Адже Латвія надала приміщення за умови, що Україна його відремонтує. Сподіваюся, що буде розуміння з боку України. Оскільки воно було і допомога була. Але, на жаль, це разові акції. Також ми не маємо належної методичної допомоги. Немає фахівців із України, які б навчали дітей. Це не повинні бути разові акції і не тільки для української школи у Ризі.
Це має бути система...
КРАВЧЕНКО: Так, це повинна бути державна програма розвитку української освіти за кордоном. Не може бути українства, коли у світі українську мову не чують. Президент України знає про цю проблематику, він був серед перших людей, хто допомагав. І Іван Драч допомагав пан Скопенко був у школі.
На цій оптимістичній ноті дозвольте закінчити цю розмову і побажати Вам натхнення. Нехай воно Вас ніколи не полишає.
КРАВЧЕНКО: Дякую. А я хотіла запросити Вас, радіо Свобода, до Риги. Бо одна справа послухати директора, а зовсім інша річ - послухати дітей. У Вас вибудується повна картина уявлення про нашу школу у Ризі.
Дякую та усього Вам найкращого.
