Прага, 6 листопада 2002 – Світова війна з тероризмом посилює тиск на засоби масової інформації, щоб ті підтримали пропагандистську кампанію своїх урядів. Вимоги російського уряду щодо висвітлення анти-терористичних операцій, висловлені після кризи з заручниками у Москві, є лише останнім прикладом такого тиску. З подібними проблемами стикаються журналісти і в інших країнах, наприклад у США, чи Ізраїлі.
Для одних вони є терористи, для інших - борці за свободу, говорять журналісти. І чому напад озброєних людей на автобус, чи захоплення заручників у театрі ми повинні називати актом терору, а нерозбірливе бомбардування жилих районів міста урядовою авіацією ні? На думку Генерального Секретаря Міжнародної Федерації Журналістів Ейдана Вайта, уряд повинен триматися подалі від редакційних кімнат.
«Засоби масової інформації та журналісти дуже добре знають жахливі наслідки тероризму і їм не потрібні лекції від політиків про те, як їм розповідати про події так, щоб це найбільше відповідало громадським інтересам», - говорить Ейдан Вайт. Причиною обурення голови найбільшої у світі спілки журналістів, що налічує понад півмільйона членів у 100 країнах світу, стала спроба російського уряду після кризи з заручниками у Москві нав’язати російським засобам масової інформації своє бачення проблеми.
Проте, як говорить Ейдан Вайт, спроби урядів різних країн зробити засоби масової інформації своїми пропагандистами, не обмежуються лише Росією. Раніше Міжнародна Федерація Журналістів, що має штаб квартиру в Брюсселі, звинуватила адміністрацію Сполучених Штатів у тому, вона нав’язує «всюдисущу атмосферу параної» після нападу на Америку 11 вересня. Після тих трагічних подій американська адміністрація та деякі агресивно налаштовані американські коментатори стали чинити тиск не лише на внутрішні засоби масової інформації, але і на міжнародні агентства.
«Таку атмосферу започаткував Джордж Буш своїм гаслом «з нами, або проти нас», - сказав в інтерв’ю газеті Financial Times, редактор відділу світових новин агентства Рейтер Стефен Юкес. Американська громадськість тоді не дуже терпимо ставилася до висвітлення конфлікту з обох боків. Але агентство Рейтер не змінило своєї редакційної політики, згідно з якою, воно нікого не називає терористом, а у випадку суперечливої ситуації, намагається подати подробиці події, і не давати їй політичної оцінки.
Це стосується не лише Америки. Рейтер не називає терористами ані палестинських самогубців, ані курдів у Туреччині, ані екстремістські групи в Іспанії, чи Шрі-Ланці. «Як тільки ми назвемо хоч одну з цих груп терористичною організацією, уряди з усього світу насядуть на нас, щоб ми зробили те саме і у випадку їхніх конфліктів. Цим словом занадто часто зловживають уряди для визначення тих, кого вони не люблять», - говорить редактор агентства Рейтер.
Для того, щоб запобігти звинуваченням в упередженості та висвітлювати події якомога точніше з усіх боків, Рейтер, наприклад на Близькому Сході, практикує взаємне редагування новин палестинськими та ізраїльськими редакторами. Така потреба пояснюється ще і тим, що ізраїльські журналісти не можуть отримати акредитацію на Західному Березі, а палестинців так само не допускають висвітлювати події в Ізраїлі.
Але не всі засоби масової інформації мають витримку і авторитет агентства Рейтер, і їм складніше протистояти тиску влади та й інколи власним симпатіям. Адже журналісту в Москві набагато простіше симпатизувати заручниці в російській столиці, ніж, скажімо, чеченці, яка холодної листопадової ночі опинилася на вулиці з малими дітьми після того, як федеральні війська підірвали її будинок.
Для одних вони є терористи, для інших - борці за свободу, говорять журналісти. І чому напад озброєних людей на автобус, чи захоплення заручників у театрі ми повинні називати актом терору, а нерозбірливе бомбардування жилих районів міста урядовою авіацією ні? На думку Генерального Секретаря Міжнародної Федерації Журналістів Ейдана Вайта, уряд повинен триматися подалі від редакційних кімнат.
«Засоби масової інформації та журналісти дуже добре знають жахливі наслідки тероризму і їм не потрібні лекції від політиків про те, як їм розповідати про події так, щоб це найбільше відповідало громадським інтересам», - говорить Ейдан Вайт. Причиною обурення голови найбільшої у світі спілки журналістів, що налічує понад півмільйона членів у 100 країнах світу, стала спроба російського уряду після кризи з заручниками у Москві нав’язати російським засобам масової інформації своє бачення проблеми.
Проте, як говорить Ейдан Вайт, спроби урядів різних країн зробити засоби масової інформації своїми пропагандистами, не обмежуються лише Росією. Раніше Міжнародна Федерація Журналістів, що має штаб квартиру в Брюсселі, звинуватила адміністрацію Сполучених Штатів у тому, вона нав’язує «всюдисущу атмосферу параної» після нападу на Америку 11 вересня. Після тих трагічних подій американська адміністрація та деякі агресивно налаштовані американські коментатори стали чинити тиск не лише на внутрішні засоби масової інформації, але і на міжнародні агентства.
«Таку атмосферу започаткував Джордж Буш своїм гаслом «з нами, або проти нас», - сказав в інтерв’ю газеті Financial Times, редактор відділу світових новин агентства Рейтер Стефен Юкес. Американська громадськість тоді не дуже терпимо ставилася до висвітлення конфлікту з обох боків. Але агентство Рейтер не змінило своєї редакційної політики, згідно з якою, воно нікого не називає терористом, а у випадку суперечливої ситуації, намагається подати подробиці події, і не давати їй політичної оцінки.
Це стосується не лише Америки. Рейтер не називає терористами ані палестинських самогубців, ані курдів у Туреччині, ані екстремістські групи в Іспанії, чи Шрі-Ланці. «Як тільки ми назвемо хоч одну з цих груп терористичною організацією, уряди з усього світу насядуть на нас, щоб ми зробили те саме і у випадку їхніх конфліктів. Цим словом занадто часто зловживають уряди для визначення тих, кого вони не люблять», - говорить редактор агентства Рейтер.
Для того, щоб запобігти звинуваченням в упередженості та висвітлювати події якомога точніше з усіх боків, Рейтер, наприклад на Близькому Сході, практикує взаємне редагування новин палестинськими та ізраїльськими редакторами. Така потреба пояснюється ще і тим, що ізраїльські журналісти не можуть отримати акредитацію на Західному Березі, а палестинців так само не допускають висвітлювати події в Ізраїлі.
Але не всі засоби масової інформації мають витримку і авторитет агентства Рейтер, і їм складніше протистояти тиску влади та й інколи власним симпатіям. Адже журналісту в Москві набагато простіше симпатизувати заручниці в російській столиці, ніж, скажімо, чеченці, яка холодної листопадової ночі опинилася на вулиці з малими дітьми після того, як федеральні війська підірвали її будинок.
