Белград, 11 листопада 2002 – Словенці не обрали главу держави. На відміну від 1992 й 1997 року, коли “батько словенської незалежності” Мілан Кучан здобув понад 60 відсотків голосів уже в першому турі, цим разом було дев’ять кандидатів й голоси розпорошилися. За популярного прем’єр-міністра Дрновшека проголосувало 44, за усміхнену пані Брезіґар 30 відсотків виборців. У виборах взяло участь 70 відсотків виборців. Це показує, що словенці і сьогодні, як і в минулому, не байдужі до політики.
Згідно з традицією, кампанія і вибори пройшли без інцидентів. Не було і так званої негативної кампанії, як в інших країнах, що виникли на території колишньої Югославії. Зрештою, у Словенії в минулому не було скандалів, які могли б впливати на імідж кандидатів у президенти. Дрновшек став головою уряду десять років тому. Проте, ні традиційно критична преса ні політичні опоненти не знайшли жодної плями в його біографії та у політичній кар’єрі. Це саме можна сказати й про інших кандидатів. Через це в кампанії не було полеміки щодо приватних справ. Лише один із кандидатів виступав проти приєднання країни до Європейського союзу й НАТО. Він здобув менше одного відсотка голосів.
Дрновшек каже, що у разі коли його буде обрано президентом він подасть у відставку з нинішньої своєї посади після саміту Європейського союзу у Копенгаґені 12 й 13 грудня, оскільки бажає завершити переговори з лідерами сім’ї європейських країн, які він вів протягом кількох років. Партії правлячої коаліції уже дійшла згоди, що прем’єр-міністром після Дрновшека має стати нинішній міністр фінансів Тоне Роп.
Президент Словенії, згідно з Конституцією, має переважно протокольні повноваження й не втручається в діяльність уряду чи Парламенту. Словенці вважають, що Мілан Кучан був гарантом стабільності. Цього вони очікують й від майбутнього глави держави, який має вступити на посаду 23 грудня.
Недільні вибори показали і те, що Словенія залишається взірцем для балканських сусідів. Таким взірцем вона була політично і економічно і в часи коли перебувала у складі колишньої Югославії.
Згідно з традицією, кампанія і вибори пройшли без інцидентів. Не було і так званої негативної кампанії, як в інших країнах, що виникли на території колишньої Югославії. Зрештою, у Словенії в минулому не було скандалів, які могли б впливати на імідж кандидатів у президенти. Дрновшек став головою уряду десять років тому. Проте, ні традиційно критична преса ні політичні опоненти не знайшли жодної плями в його біографії та у політичній кар’єрі. Це саме можна сказати й про інших кандидатів. Через це в кампанії не було полеміки щодо приватних справ. Лише один із кандидатів виступав проти приєднання країни до Європейського союзу й НАТО. Він здобув менше одного відсотка голосів.
Дрновшек каже, що у разі коли його буде обрано президентом він подасть у відставку з нинішньої своєї посади після саміту Європейського союзу у Копенгаґені 12 й 13 грудня, оскільки бажає завершити переговори з лідерами сім’ї європейських країн, які він вів протягом кількох років. Партії правлячої коаліції уже дійшла згоди, що прем’єр-міністром після Дрновшека має стати нинішній міністр фінансів Тоне Роп.
Президент Словенії, згідно з Конституцією, має переважно протокольні повноваження й не втручається в діяльність уряду чи Парламенту. Словенці вважають, що Мілан Кучан був гарантом стабільності. Цього вони очікують й від майбутнього глави держави, який має вступити на посаду 23 грудня.
Недільні вибори показали і те, що Словенія залишається взірцем для балканських сусідів. Таким взірцем вона була політично і економічно і в часи коли перебувала у складі колишньої Югославії.
