Прага, 11 листопада 2002 – Сполучені Штати сподіваються роззброїти Ірак без використання військової сили. Але, у той час як військові експерти ООН готуються до повернення в Багдад, Білий Дім розмірковує над можливістю ведення психологічної війни проти Саддама Хусейна.
Минулого тижня президент Джордж Буш скористався прес-конференцією, аби попередити іракських генералів: якщо вони вирішать застосувати зброю масового знищення або влаштують кровопролиття у випадку війни, це матиме для них серйозні наслідки. Колишній офіцер американської військової розвідки Кенет Олард пояснив Радіо Свобода, що Буш таким чином натякнув іракцям, що їм слід бути мудрими і не підтримувати Саддама, бо заміна режиму в Іраку неминуча, хочуть вони цього, чи ні. "Буш просто хотів сказати: Саддам Хусейн мертвий, але ще не похований. І це треба розуміти іракським військовим начальникам. Хусейн відходить, питання лише у тому, коли це станеться, і з якими жертвами".
У психологічній війні інформацію поширюють, аби вплинути на поведінку ворога, його військові сили і цивільне населення. Це роблять для ефективнішого досягнення своєї військової чи політичної мети. Психологію успішно використовував ще монгольський лідер Чингіз Хан: перед нападом він засилав до ворога, так званих, агентів впливу, які намагалися переконати опонентів скласти зброю, перебільшуючи жорстокість і чисельність своєї армії.
Але психологічна війна не завжди має негативні ознаки: інколи її використовують, щоби морально підтримати населення перед визволенням. Згадаймо, як під час нацистської окупації сили альянсу скидали французам, італійцям й голландцям з літаків шоколад, каву й цигарки. Три роки тому під час бомбардувань НАТО Югославії, серед сербів і косовських албанців поширювали листівки з поясненням, чому їх бомбардують, і як це зупинити. Минулого року те саме чинили і в Афганістані. Тактика психологічної війни однакова – через листівки, мовлення або безпосереднє спілкування – переконати населення, що воно матиме краще життя, якщо скине свого лідера і допоможе визволителям. Президент Буш не раз запевняв іракців, що прагне їхнього визволення, а не поневолення. Про це згадав і у понеділок з нагоди Дня ветерана у Сполучених Штатах: "США будуть другом іракському народові. Він роками страждав від жорстоких репресій, терору з боку власних правителів. Новий режим принесе йому порятунок."
Звісно, іракці знають про тактику психологічної війни, і вже одну з таких кампаній пережили: наприкінці війни у Перській затоці 1991 року, коли сили Саддама відходили з Кувейту, коаліційні війська під проводом США закликали шиїтів на півдні та курдів на півночі Іраку повстати і скинути його режим. Вони й повстали, лише коаліція вирішила тоді не підтримати їхній бунт, залишаючи тисячі повстанців Хусейнові на розправу. Про це згадує колишній військовий розвідник Кенет Олард, але він каже, сьогодні ситуація інакша: "Я не думаю, що ми повторимо свою помилку. Ті, хто дає обіцянки, розуміють, що враховуючи досвід історії, цього разу ми дотримаємося свого слова."
Добре, якщо Олард виявиться правим. Окрім того, є кілька засадничих правил психологічної війни, які ніколи не можна порушувати. Серед них: дотримуйся свого слова і якщо не впевнений у можливостях, ніколи не обіцяй.
Минулого тижня президент Джордж Буш скористався прес-конференцією, аби попередити іракських генералів: якщо вони вирішать застосувати зброю масового знищення або влаштують кровопролиття у випадку війни, це матиме для них серйозні наслідки. Колишній офіцер американської військової розвідки Кенет Олард пояснив Радіо Свобода, що Буш таким чином натякнув іракцям, що їм слід бути мудрими і не підтримувати Саддама, бо заміна режиму в Іраку неминуча, хочуть вони цього, чи ні. "Буш просто хотів сказати: Саддам Хусейн мертвий, але ще не похований. І це треба розуміти іракським військовим начальникам. Хусейн відходить, питання лише у тому, коли це станеться, і з якими жертвами".
У психологічній війні інформацію поширюють, аби вплинути на поведінку ворога, його військові сили і цивільне населення. Це роблять для ефективнішого досягнення своєї військової чи політичної мети. Психологію успішно використовував ще монгольський лідер Чингіз Хан: перед нападом він засилав до ворога, так званих, агентів впливу, які намагалися переконати опонентів скласти зброю, перебільшуючи жорстокість і чисельність своєї армії.
Але психологічна війна не завжди має негативні ознаки: інколи її використовують, щоби морально підтримати населення перед визволенням. Згадаймо, як під час нацистської окупації сили альянсу скидали французам, італійцям й голландцям з літаків шоколад, каву й цигарки. Три роки тому під час бомбардувань НАТО Югославії, серед сербів і косовських албанців поширювали листівки з поясненням, чому їх бомбардують, і як це зупинити. Минулого року те саме чинили і в Афганістані. Тактика психологічної війни однакова – через листівки, мовлення або безпосереднє спілкування – переконати населення, що воно матиме краще життя, якщо скине свого лідера і допоможе визволителям. Президент Буш не раз запевняв іракців, що прагне їхнього визволення, а не поневолення. Про це згадав і у понеділок з нагоди Дня ветерана у Сполучених Штатах: "США будуть другом іракському народові. Він роками страждав від жорстоких репресій, терору з боку власних правителів. Новий режим принесе йому порятунок."
Звісно, іракці знають про тактику психологічної війни, і вже одну з таких кампаній пережили: наприкінці війни у Перській затоці 1991 року, коли сили Саддама відходили з Кувейту, коаліційні війська під проводом США закликали шиїтів на півдні та курдів на півночі Іраку повстати і скинути його режим. Вони й повстали, лише коаліція вирішила тоді не підтримати їхній бунт, залишаючи тисячі повстанців Хусейнові на розправу. Про це згадує колишній військовий розвідник Кенет Олард, але він каже, сьогодні ситуація інакша: "Я не думаю, що ми повторимо свою помилку. Ті, хто дає обіцянки, розуміють, що враховуючи досвід історії, цього разу ми дотримаємося свого слова."
Добре, якщо Олард виявиться правим. Окрім того, є кілька засадничих правил психологічної війни, які ніколи не можна порушувати. Серед них: дотримуйся свого слова і якщо не впевнений у можливостях, ніколи не обіцяй.
