Доступність посилання

ТОП новини

Друга Світова війна ще не скінчилась: європейці згадують події п'ятдесятилітньої давності


Друга Світова війна ще не скінчилась: європейці згадують події п'ятдесятилітньої давності

Прага, 27 листопада 2002 – З часу закінчення Другої Світової Війни минуло уже понад півстоліття, але душевні рани тих страшних часів і досі бентежать європейців. У багатьох країнах протягом останніх кількох років більше громадської уваги отримують голоси, які згадують про «забуті», чи скоріше замовчувані сторінки історії останньої війни. В Іспанії згадують про те, яким було життя переможених республіканців після перемоги диктатора Франко.

В Україні активніше вимагають визнання вояки УПА, які воювали проти німецьких і радянських окупаційних військ. А в Німеччині почали відкрито говорити, що під час війни від бомбардувань союзників загинуло понад півмільйона цивільного населення країни. На думку оглядачів, більший громадський інтерес до цих подій є зумовлений головним чином тим, що скоро відійдуть їхні безпосередні учасники, і розповісти про свій біль вони уже не зможуть.

Війна не скінчилася для тих, хто пам’ятає її у Німеччині. Протягом багатьох повоєнних десятиліть згадувати про страждання німців під час Другої Світової війни було табу для країни. Надто важким було почуття вини. Але часи змінилися, і ті що пережили той страшний час, хочуть розповісти про нього свою історію, а молоді хочуть її дізнатися. Нещодавно німецький історик Йорґ Фрідріх видав книжку під назвою «Пожежа», яка розповідає про бомбардування союзницькою авіацією понад тисячі німецьких міст під час війни. Метою бомбардувань було залякати, зламати дух цивільного населення. Тоді загинуло понад півмільйона дітей та жінок, точніше німці підрахували 635 тисяч осіб. Але ці події, за винятком, хіба що Гамбурґа та Дрездена, не віддзеркалені у колективній пам’яті.

Як говорить автор книги, люди старшого покоління вважали, що це було справедливе покарання за злочини Третього Рейху. Проте молодші німці запитують, за що карали малих дітей і жінок, які в основному жили у містах, бо більшість чоловіків була на фронті.

Інший німецький автор, романіст, лауреат Нобелівської премії, Ґюнтер Ґрасс, також заторкнув болючу тему, коли в одному із своїх романів описав історичний епізод, як російська торпеда потопила німецький транспортний корабель, який на початку 1945 року перевозив зі східної Пруссії близько 7 тисяч біженців, знову, в основному жінок і дітей. «Ми ніколи не повинні мовчати про ті страшні страждання, лише тому, що наша власна вина переважає», - говорить один з героїв роману. Інакше заглушена реальність стане здобутком крайньоправих сил.

Для іспанців, які також вдалися до спогадів, час диктатури Франко не такий уже і давній. Диктатор помер 1975 року, менш ніж 30 років тому, але спогади про ті часи намагалася сховати у шухляду. Політичні лідери країни, такі як прем’єр міністр Хосе Марія Азнар, вважають, що демократизація країни пройшла успішно, Іспанія вже багато років є членом Європейського Союзу, і якщо країна хоче просуватися вперед, не потрібно озиратися назад. Проте цієї осені виставки, книжки, телевізійні та радіо передачі постійно повертають іспанців до громадянської війни 1936-1939 років, і життя під час диктатури. Без найменшого офіційного заохочення люди всіх вікових категорій хочуть більше розповісти і почути про той час.

«Люди не забули, вони пережили тяжкі страждання, і хочуть розповісти про них, - говорить іспанський журналіст Карлос Елорді, який веде радіопередачу про франкістську Іспанію. - «На відміну від інших європейських країн, в Іспанії не було колективного проголошення вини, чи відмови від минулого». Мемуари, звичайно, відображали спогади лише однієї частини суспільства, переможців, франкістів. А пам’ятники Франко і досі стоять в Іспанії.

Однак поруч з ними мають виникнути нові пам’ятники. Іспанська Асоціація за Відродження Історичної пам’яті нещодавно встановила близько 60 місць масових поховань республіканців і тепер вона хоче перетворити ці місця на меморіали. Координатор цього проекту, Еміліо Сільва, пояснює, що мета асоціації – це не помста. «Ми хочемо відкрити і записати, що насправді сталося. Лише тоді ми зможемо стверджувати, що війна скінчилась».

Якщо ці слова брати за визначення, то в Україні Друга Світова Війна ще триває. Але і тут, на сході Європи, вони близька до завершення. Хоча і попри спротив влади та радянських ортодоксів, та поруч із меморіалами радянським солдатам ставлять пам’ятники воякам УПА. Війна на два фронти в Україні уже перестала бути темою табу, учасники тих подій можуть вільно розповісти про свій досвід з екрану телебачення, чи зі сторінок газет і книг. А те, що історична справедливість ще далеко не встановлена в Україні, пояснюється, мабуть тим, що суспільство зайняте власним виживанням, не дуже співчуває історичному болю.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG