Прага, 28 листопада 2002 - Ми відповімо на запитання нашої слухачки з Харкова Тетяни Славинської, у якої виник затяжний трудовий конфлікт із підприємством, де вона працювала. Ситуація досить типова.
Тетяна Славинська:
«Моя справа розглядається у Київському міському суді Харкова, стосується вона примусових відпусток, які нас змушували брати на підприємстві за свій рахунок. Я звільнилася й у тримісячний строк, як вимагає закон, звернулася до суду. Розглядався період до 2000-го року, коли діяв старий закон про відпустки. Згідно зі статтею 26 частина 2, начальник відділу кадрів заявила, що вони мали повне право відправляти нас у тривалі відпустки понад 15 днів без збереження зарплати, і суд на мої позовні вимоги не зважив. На час звільнення, оскільки зарплату нам дуже довго не виплачували, її мали б проіндексувати. Через рік, коли справа передавалася з міжобласного суду, який ліквідовувався, у районний суд, такий перерахунок підприємство зробило, але сума компенсації була замала, і я її не отримала. Мирової угоди не було досягнуто, але справа так нічим і не закінчилася. Як бути?»
Відповідає юридичний консультант Валентина Пазинич:
Щодо відпусток без збереження заробітної плати на час простою, дійсно, частина 2 статті 26 Закону про відпустки була скасована 2 листопада 2000 року. Але Ви помиляєтеся в тому, що максимальна тривалість відпустки у зв’язку з простоєм не повинна була перевищувати 15 календарних днів. Про це йдеться в частині 1 цієї статті, яка передбачає можливість надання відпусток без збереження заробітної плати за сімейними обставинами чи з інших особистих причин на прохання працівника, і ця відпустка не може перевищувати 15 календарних днів. Що стосується відпустки без збереження заробітної плати у зв’язку з простоєм, то ні максимальна, ні мінімальна тривалість цієї відпустки не встановлювалася і не регулювалася законом. Можливо, Вам стане в нагоді норма Генеральної угоди, яка була укладена між Кабінетом міністрів, профспілковим об’єднанням та Конфедерацією роботодавців на 1999-2000 роки. Цією Генеральною угодою передбачалося, що власники беруть на себе зобов’язання надавати відпустки без збереження заробітної плати у зв’язку з простоєм лише за згодою працівника. Отже, якщо надання відпусток без збереження заробітної плати в цей період мало місце без Вашої згоди, то Ви можете послатися на норму Генеральної угоди і спробувати відстоювати свої права у суді за допомогою цієї норми. Але про 15 днів тут мова не йде.
Що стосується іншої частини Вашого питання про осягнення заробітної плати за час затримки розрахунку, відповісти конкретно, не знаючи матеріалів справи, позиції суду, адміністрації, тих доказів, які є у справі, дуже важко. Тому Ви йдете правильним шляхом - якщо Ви не згодні з рішенням суду, треба його оскаржити в Апеляційному суді, а тоді, можливо, і в касаційні інстанції.
Тетяна Славинська:
«Моя справа розглядається у Київському міському суді Харкова, стосується вона примусових відпусток, які нас змушували брати на підприємстві за свій рахунок. Я звільнилася й у тримісячний строк, як вимагає закон, звернулася до суду. Розглядався період до 2000-го року, коли діяв старий закон про відпустки. Згідно зі статтею 26 частина 2, начальник відділу кадрів заявила, що вони мали повне право відправляти нас у тривалі відпустки понад 15 днів без збереження зарплати, і суд на мої позовні вимоги не зважив. На час звільнення, оскільки зарплату нам дуже довго не виплачували, її мали б проіндексувати. Через рік, коли справа передавалася з міжобласного суду, який ліквідовувався, у районний суд, такий перерахунок підприємство зробило, але сума компенсації була замала, і я її не отримала. Мирової угоди не було досягнуто, але справа так нічим і не закінчилася. Як бути?»
Відповідає юридичний консультант Валентина Пазинич:
Щодо відпусток без збереження заробітної плати на час простою, дійсно, частина 2 статті 26 Закону про відпустки була скасована 2 листопада 2000 року. Але Ви помиляєтеся в тому, що максимальна тривалість відпустки у зв’язку з простоєм не повинна була перевищувати 15 календарних днів. Про це йдеться в частині 1 цієї статті, яка передбачає можливість надання відпусток без збереження заробітної плати за сімейними обставинами чи з інших особистих причин на прохання працівника, і ця відпустка не може перевищувати 15 календарних днів. Що стосується відпустки без збереження заробітної плати у зв’язку з простоєм, то ні максимальна, ні мінімальна тривалість цієї відпустки не встановлювалася і не регулювалася законом. Можливо, Вам стане в нагоді норма Генеральної угоди, яка була укладена між Кабінетом міністрів, профспілковим об’єднанням та Конфедерацією роботодавців на 1999-2000 роки. Цією Генеральною угодою передбачалося, що власники беруть на себе зобов’язання надавати відпустки без збереження заробітної плати у зв’язку з простоєм лише за згодою працівника. Отже, якщо надання відпусток без збереження заробітної плати в цей період мало місце без Вашої згоди, то Ви можете послатися на норму Генеральної угоди і спробувати відстоювати свої права у суді за допомогою цієї норми. Але про 15 днів тут мова не йде.
Що стосується іншої частини Вашого питання про осягнення заробітної плати за час затримки розрахунку, відповісти конкретно, не знаючи матеріалів справи, позиції суду, адміністрації, тих доказів, які є у справі, дуже важко. Тому Ви йдете правильним шляхом - якщо Ви не згодні з рішенням суду, треба його оскаржити в Апеляційному суді, а тоді, можливо, і в касаційні інстанції.
