Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:39

Пам‘ятаєте? Телефон, телеграф, банки, радіостанції – те, що треба захопити у першу чергу


Пам‘ятаєте? Телефон, телеграф, банки, радіостанції – те, що треба захопити у першу чергу

Найбільшу увагу широкого загалу в українському політичному житті останнього часу привертають процеси формування нового уряду та спроби перерозподілу керівних посад у парламентських комітетах й інших владних органах. Виборці опинилися під справжньою зливою знайомих і не дуже знайомих імен нових високопосадовців. Українське телебачення і радіо широко інформує про те, які персоналії і ким запропоновані на владні посади. Проте дуже часто поза увагою залишаються тенденції, які стоять за цими персонами і процесами.

Події політичного життя України останніх тижнів змушують знову згадувати ленінську теорію революції. Пам‘ятаєте? Телефон, телеграф, банки, радіостанції – те, що треба захопити у першу чергу. Щоб використовувати все це не за суспільним призначенням, а виключно як знаряддя зміцнення власної влади. А ще Ленін наполегливо радив не гратися в парламентаризм і викидати з керівництва Рад усіх рівнів “ухильників від ґенеральної лінії”.

Формування нового уряду та ще не завершений перерозподіл усіх більш-менш значущих посад на українському владному Олімпу йдуть за Леніним. Згідно із писаними і неписаними нормами парламентаризму, право на формування нового уряду після чергових парламентських виборів глава держави надає лідеру тієї політичної сили, котра набрала найбільше голосів. Якщо тому не вдається створити дієздатний уряд – право одержує друга за підтримкою виборців партія. І так далі. Якщо ж ніхто не у змозі створити – хоч одноосібно, хоч у коаліції – виконавчу владу, оголошуються дострокові парламентські вибори. Що ж в Україні? Партія регіонів, репрезентантом якої є теперішній прем‘єр, у разі самостійного виступу на виборах, за оцінками експертів, узяла б не більше 5-6% голосів, тобто ледве проповзла б до Верховної Ради. Але саме один з її лідерів став главою уряду України. Далі. Неписані норми парламентаризму змушують з підозрою ставитися до перекинчиків-парламентаріїв: той, хто зрадив один раз, зрадить і двічі, і тричі. Але як більшовики 1917 року за допомогою перекинчиків з інших партій захопили контроль за низкою ключових Рад тодішньої Росії, так і зараз – більшість Верховної Ради України в принципі неможлива без десятків тих, хто зрадив свої партії і виборців. Якими методами і на чиї гроші формувалася більшість Рад 1917 року – тепер уже відомо. Як це робилося нині, напишуть майбутні історики.

Але справа не тільки в цьому. Ідеться про спробу пропрезидентської більшості встановити тотальний контроль за всіма органами влади, принаймні, центральної. Преса вже писала про зустріч президента Леоніда Кучми з членами Верховного Суду України напередодні голосування за голову вищого органу судової влади. Якби така зустріч мала місце десь у демократичній країні, вона була б розцінена як спроба перекреслити незалежність суду; наслідком стала б негайна тяжка політична криза. В Україні ж такі дії вкладаються у межі правил політичної гри.

Тепер щодо дії ленінського принципу політичної доцільності у тому, що стосується зміни керівництва Національного банку. Тут цей принцип живе і буяє. Не існує жодних суто професійних підстав для усунення з посади Володимира Стельмаха, дії котрого відповідають принципу максимального дистанціювання головного банку країни від поточної політики. Йдеться про абсурдну для демократичного світу річ: про бажання парламентської більшості надати посаду керівника Нацбанку лідеру однієї із політичних партій. Сам цей лідер, звісно, говорить про те, що одразу ж відійде від політики – але...але...але.

Тепер – про парламентські комітети та Національну раду з питань телебачення та радіомовлення, які більшість також прагне поставити під свій тотальний контроль і навіть визначила день голосування з цього питання – 12 грудня. У політичній практиці демократичних країн, на відміну від України, владна більшість зацікавлена, щоб існувала практика закріплення за опозицією низки парламентських комітетів та контрольних структур – тих, які займаються проблемами свободи слова, прав людини, використання бюджетних коштів, приватизацією тощо. Адже у разі, коли законність і прозорість дій владних політичних сил буде публічно визнана опозицією, це додасть цим політичним силам ваги в очах виборця. Крім того, за умов демократії кожен може колись опинитися в опозиції, тому в кінцевому рахунку дбати про права опозиції – це дбати про власні політичні інтереси. Що ж стосується державних органів, які контролюють національний медіа-простір, то традиції демократії зазвичай вимагають паритетної представленості в них репрезентантів влади й опозиції.

Й останнє. Ленін наполягав, що поділ влади на різні гілки – це “буржуазний забобон”. В Конституції України положення про Вищу Раду юстиції належать до розділу “Судочинство”. Але голова цієї Ради Сергій Ківалов спокійно продовжує суміщати свої обов‘язки з депутатським мандатом. Глава президентської адміністрації, лідер об‘єднаних соціал-демократів Віктор Медведчук за сумісництвом ще і голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України. А керівник Сумської обласної держадміністрації Володимир Щербань публічно заявляє, що не складе депутатських повноважень, тобто поєднуватиме у своїй особі законодавчу і виконавчу владу. Принцип тотальної концентрації влади, сформульований Леніним, живе і перемагає.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG