Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:51

Листи на Свободу: Нещодавня драма із заручниками у Москві. «Українська Повстанська Армія - приклад самозахисту нації від поневолення окупантом». «Злочини, скоєні радянською владою»


Листи на Свободу: Нещодавня драма із заручниками у Москві. «Українська Повстанська Армія - приклад самозахисту нації від поневолення окупантом». «Злочини, скоєні радянською владою»

Прага, 23 листопада 2002 - Нещодавня драма із заручниками у Москві, загибель близько 170-ти осіб від отруйного газу, що його використали російські спецслужби, не залишили байдужими наших слухачів. Цією темою ми й розпочнемо сьогоднішню передачу.

Читаю фрагменти листа Івана Вексея із села Камінне Надвірнянського району Івано-Франківської області:

«Перелякані московською пропагандою про терор, західні політики йдуть на величезні поступки Москві. Після подій у театрі російської столиці, усі найвищі чини Заходу відразу схвалили дії московських спецназівців, що призвели до отруєння їхніх же невинних співгромадян у театрі на Дубровці. Тобто, підтримали антигуманні, антилюдські дії пана Путіна. Навіть смерть від отруєння кількох іноземних громадян не стримала від такої підтримки керівників західних держав. Хоча приспати й убити, в арсеналах політики Москви метод не новий. Багато наших українських повстанців свого часу були спіймані МГБ, завдяки підсипанню їм снотворного.

То хто ж є більшим злочинцем, чеченці, які хочуть мати свою державу і воюють за свою незалежність, чи хтось інший?

Я впевнений, що чеченці лише лякали, що будуть розстрілювати заручників у разі не виконання їхнього вимоги - негайного припинення війни у Чечні. Гуманна влада, у такій ситуації, мала б вести переговори, щоб запобігти людським жертвам. Але, хіба російські можновладці колись задумувалися над людським життям?

Не знаю чому, але мені боляче, мені жаль розстріляних сонних чеченців, а особливо чеченок, у яких загинув від московської кулі або батько, або брат, або чоловік чи наречений. Я бачив терор на західних землях України у 1939-56 роках і знаходжу аналогію із сучасною Чечнею. Отож, треба говорити, хто є справжніми терористами? Жаль, що так неадекватно поводять себе «пани» із Заходу».

Петро Кагуй:

А ось кілька цитат із листа Володимира Гармаша з Києва:

«У засобах масової інформації, у виступах державних і релігійних діячів, схвалювали дії Путіна і його спецслужб, які знищили чеченських так званих «терористів» і отруйним газом убили частину заручників – невинних співгромадян».

«Розумний державний діяч не пішов би таким шляхом, тому що зло породжує зло, а життя людини є найдорожчим».

«Я вже немолода людина і на своєму життєвому шляху бачив чимало. У свій час українських патріотів теж називали бандитами і знищували, як це зараз роблять із чеченцями».

А вже інший слухач із села Дем’янів Галицького району Івано-Франківської області, який попросив не називати його імені до ефіру, зауважує: «Хто до кого прийшов, Росія до Чечні чи Чечня до Росії? Хто і по відношенню до кого є терористом?» – запитує автор листа і, згадуючи колишнє висловлювання Володимира Путіна - «будемо мочити у сортирі», вже від себе додає, що «останні події показали, що можна «мочити і в театрі».

Петро Кагуй:

Переходжу до листа, якого надіслав нам Віктор Гаркавий із міста Привілля Лисичанського району Луганської області.

«Чого хотіли чеченці у Москві? Лише одного - щоб Путін вивів війська, окупаційні війська. Нині уся Чечня залита кров’ю.

Ви, дороге нам радіо, говорите, що чеченці у Москві були терористами! Але ж, людина, яка йде на смерть заради своєї батьківщини – є патріотом. Ми були у лабетах старшого брата і знаємо, що це таке! Треба дивитися на речі реально!»

Відповідаючи на докір пана Гаркавого, хочу сказати, що безпосередньо ми, як Радіо «Свобода», українська редакція - не давали якихось категоричних, однозначних оцінок щодо подій із заручниками у Москві. Ми переповідали багато коментарів різних політиків, політологів, правозахисників, цитували їхні висловлювання. А коли ми від себе говорили про трагедію із заручниками у Москві, то уникали терміну, визначення - «терористи». В цій ситуації наша позиція була дещо подібна до редакційної політики міжнародного інформаційного агентства «Ройтер». Це агентство взагалі у суперечливих ситуаціях - не використовує терміну «терористи», а намагається подати подробиці події. Це робиться з тих міркувань, що для одних хтось є терористом, а для інших – він борець за свободу, тощо. Скажімо, «Ройтер» не називає терористами ані палестинських самогубців, ані курдів у Туреччині, ані крайньо-праві групи в Іспанії чи Шрі-Ланці.

Нещодавня криза із заручниками у Москві обернулася в справжню людську трагедію, яка забрала життя загалом близько 170-и осіб, включно з тими, що вчинили захоплення заручників.

Ми вже зауважували на тому, що багато політиків, оглядачів класифікують останніх як терористів, але парадокс у тому, що вони не є «класичними терористами». Вони не вимагали ані грошей, ані звільнення з тюрми своїх соратників, ані літака до інших країн, а хотіли лише припинення війни, хотіли миру для свого народу, який поніс і несе величезні втрати від багаторічного військового конфлікту.

Але, навіть такі політичні цілі не мали б бути оправданням для захоплення у заручники цивільних осіб. Бо одна річ, коли доведена до відчаю людина ризикує своїм життям, а інша, коли вона ставить під ризик життя інших – ні в чому невинних людей.

На черзі досить незвичний лист від Геннадія Кропотенка з міста Києва. Він пише, що Україна перетворилася на колонію мільярдерів на чолі з Леонідом Кучмою, а більшість українських громадян стали рабами, до яких автор листа відносить і себе зі своєю пенсією у розмірі 140 гривень. «Нема навіть за що купити ліки,» – мовиться у листі.

Але, далі Геннадій Кропотенко велику увагу зосереджує на постаті Леніна, ділить українське суспільство на вже згаданих мільярдерів, рабів, а також, як він висловлюється, «буржуїв-кровососів». Він сподівається, що в Україні з’явиться новітній Ленін – вождь рабів, який буде боротися з цими «буржуями» і знищуватиме їхні палаци й мерседеси.

А колоніальний режим, за висновками Геннадія Кропотенка, був установлений в Україні у 1991 році. «Я висловлюю свою думку, - пише він, - щоб Ви не думали, що усі раби мають «лапшу на вухах», яку вішають їм мільярдери та буржуї-кровососи».

«Ви скриваєте злочини УПА, - мовиться у листі. - Скільки вони закатували молодих учительок, медсестер, червоноармійців. А ви робите з них ангелів. Вони домоглися свого – на Україні встановлена жорстока диктатура – влада мільярдерів, за яку боролися дисиденти, такі як Лук’яненко. А в переліку буржуїв-кровососів і супостатів названо прізвища: Яворівський, Драч, Тарасюк, Жулинський».

Автор листа також наводить прізвище вчительки, яку було убито за його словами, «бандерівцями» у Львівській області й іменем якої за радянських часів було названу одну з вулиць Львова.

«Нехай одділять цю пекельну Західну Україну і хай собі встановлюють там владу Бандери».

Ось такого листа ми отримали від Геннадія Кропотенка з міста Києва. Серед емоцій, категоричності цього послання, найбільше, що привернуло мою увагу, – це згадка вчительок та медсестер. Пригадалася стара радянська пропаганда про те, що бандити-бандерівці вбивали вчительок і наповнювали криниці людськими тілами. Пригадалося і те, як в 1990 році у Києві один з активних співробітників центрального осередку Товариства української мови в розмові зі мною при згадці ОУН-УПА, спершу замовчав, потім змінив тон і згадав, що йому батьки розповідали, як з їхнього і сусіднього села відправили до Західної України двох молодих вчительок, а через якийсь час прийшло повідомлення, що їх убили.

Тим часом, з падінням комуністичного режиму і відкриття архівів, історики все більше оприлюднюють документів та говорять про спеціальні підрозділи МГБ, які, щоб позбавити ОУН-УПА народної підтримки, видавали себе за «упівців» і чинили жорстокі показові розправи над цивільним населенням, приписуючи свої злочини українському підпіллю.

Прочитавши листа Геннадія Кропотенка з міста Києва, я попросив нашого київського колегу Віталія Пономарьова зробити дослідження на цю тему.

Віталій Пономарьов:

Українська Повстанська Армія є класичним прикладом самозахисту нації від поневолення окупантом. Не отримуючи жодної допомоги ззовні, вона існувала виключно завдяки підтримці мирного населення. Відтак, щоб позбавити повстанців цієї підтримки, радянські каральні органи широко застосовували різноманітні провокації.

Однією з них було засилання до районів діяльності УПА загонів НКВД під виглядом повстанців. Уперше такі загони з’явилися на Прикарпатті під час другої антиповстанської акції Хрущова у березні 1945 року. Вони складалися з колишніх червоних партизан, перевдягнених у повстанську уніформу, – аж до вишиванок і тризубів на шапках. Провокатори видавали себе за відділи УПА, відтиснуті з Волині та Поділля під час першої операції Хрущова. Вони тероризували мешканців сіл і одночасно шукали справжніх повстанців. Ось як оцінює це явище доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький:

«Десять років підряд десятки тисяч солдатів внутрішніх військ і спеціальні частини Міністерства державної безпеки боролися з лісовою армією українських повстанців. Перемога в цій боротьбі на початку 50-х років була здобута не кількістю, а вмінням, а саме провокацією. Чекісти почали насаджувати в лісах стаціонарні лже-боївки й рейдуючі загони у формі бійців УПА, які чинили звірства серед мирного населення щоб відштовхнути його від повстанців. Важко встановити точно, але у мене склалося враження, що на останньому етапі протистояння лже-боївок стало, навіть, більше ніж справжніх боївок».

Віталій Пономарьов:

Чимало таких чекістських боївок з’явилося у грудні 45-го року на півдні Волині. Вони ночами нападали на села й хутори, грабували селян, знущалися зі вчителів та лікарів. Щоб переконати населення у справжності цих боївок, комуністи навіть кинули проти них підрозділи НКВД, які імітували бої з тими нібито «повстанцями». А про ставлення самих повстанців до вчителів і лікарів із Східної України згадує останній командувач УПА полковник Василь Кук:

«До лікарів із Східної України і взагалі до інтелігенції ставлення було завжди позитивно, серед них було дуже багато тих, хто нам сприяв. І для того треба було зі сторони каральних органів робити провокації, щоби їх настроїти проти підпілля. Дуже часто такі відділи заходили в село, вбивали тих людей, підозрювали їх у різних злочинах проти Совєтського Союзу і робили це під виглядом підпільних боївок або служби безпеки ОУН. Ми з свого боку і я особисто часто приходили в села, викликали тих людей до ліса і говорили з ними, пояснювали, що підпілля - ОУН, націоналістичний рух ставиться до них позитивно, а ті провокації роблять органи совєтської безпеки».

Віталій Пономарьов:

За підрахунками українського військового історика Лева Шанковського, приблизно третина підрозділів НКВД, що рейдували на початку 1946 року на Західній Україні, видавали себе за повстанців. Вони переховувалися у лісі, розмовляли українською мовою, до дрібниць наслідували тактику і самий побут відділів УПА і тероризували селян. Їхній провокаторський досвід використав і комуністичний режим Словаччини: восени 45-го року у Снінському окрузі грабував селян загін державної безпеки, який видавав себе за відділ УПА. Коли ж навесні 47-го року до Галичини почали приїздити за зерном колгоспники з охопленої голодом Східної України, чимало з них були вбиті нібито «повстанськими» загонами НКВД.

Останнім удосконаленням цього типу чекістських провокацій були так звані «парашутні загони ОУН», які з’явилися у Галичині 1952 року. Їхні бійці були вдягнені в англійську та американську уніформу, із тризубами на пілотках, у вишиванках. Ночами вони грабували селян, удавали, що шукають зрадників повстанського руху, і під цим приводом убивали симпатиків українського підпілля та і просто порядних людей. І знову загони держбезпеки імітували перестрілки з цими нібито «націоналістами».

Показово, що спроби комуністів використовувати проти УПА частини радянської армії зазнали краху. Учорашні фронтовики відмовлялися воювати проти повстанців, а ті відпускали червоноармійців із полону. І це мало би стати сьогодні підставою для примирення ветеранів УПА і ветеранів радянської армії. Ось, що думає з цього приводу полковник Василь Кук:

«В ОУН і в УПА відношення до колишніх радянських воїнів є й було цілком позитивне. Ми проти них не виступаємо. Вони воювали в імперській армії, бо іншого виходу у них не було. З тими ветеранами Радянської Армії, які є згуртованими біля академіка Юхновського, ми з ними співпрацюємо. Я входжу навіть до складу президії цих ветеранів.

Що стосується ветеранів Герасимова, вони виразно стоять на антиукраїнських позиціях. Вони не визнають української держави, не визнають навіть української символіки, мови - так із ними не може бути ніякого порозуміння».

Петро Кагуй:

На черзі ще один лист стосовно ОУН-УПА, який надійшов до нас електронною поштою. Автор цього невеликого емоційного послання не називає свого прізвища, а в імейловій адресі стоїть лише ім’я – Олег.

Читаю у перекладі з російської на українську:

«Зараз у мене немає претензій до цих дідів, але якби я жив у ті часи – то особисто розстрілював би цих зрадників.

Кажете, за Україну вони боролися? Нам чудово жилося! Так, були важкі часи, але так було в усьому Союзі – йшла війна.

А якщо хочете жити «нєзалєжно», то йдіть на Львівщину і там живіть, а у Східній Україні живе російський народ, для якого 24-те серпня є «Днем Жалоби».

А заради цікавості - проведіть у Харкові демонстрацію на підтримку ОУН, то Вас ще заплюють і камінням закидають!!!».

Петро Кагуй :

Ось такого листа ми отримали електронною поштою. Автор цього послання чомусь не наважився назвати свого прізвища, хоча, на словах, ділить Україну і заявив, що «якби жив у ті часи – то особисто розстрілював би цих зрадників».

Шкода, що цей лист малослівний і не зрозуміло, а кого ж саме зраджували ОУН, УПА?

Відповідь на питання - чи зраджувало когось ОУН-УПА, ми зможемо отримати вже в іншому листі, який надійшов до нас саме зі Східної України, яку щойно було згадано. І написав цього листа, як випливає з його змісту, ветеран Другої Світової війни, який воював у складі Червоної Армії. Автором цього послання є добродій Куликов із міста Сніжне Донецької області. Лист добродія Куликова є досить змістовним, у ньому наведено низку маловідомих фактів з історії:

«Мій лист до ветеранів Другої Світової війни у тому числі і до пана Кучеренка - голови ветеранських організацій міста Черкаси.

Коли постає питання про визнання УПА воюючою стороною, комуністи й керівники ветеранських організацій відповідають: «Ні і ще раз ні. Аргументи – УПА співпрацювала з Гітлером, вони зрадили радянській владі, вони стріляли нам у спину, вони нас нищили, вони вели терор проти власного народу.

За такими словами я бачу намагання комуністів і засмічених ними ветеранських організацій приховати злочини, скоєні радянською владою. Перекласти відповідальність за ці злочини на вояків визвольного національного руху.

Пане Кучеренко! Якби комуністи Тельмана за вказівкою Сталіна не зблокувалися з націонал-соціалістами, Гітлер не прийшов би до влади у 1933 році. Відразу для підтримки Гітлера з голодоморної України пішли потяги з хлібом до Німеччини. А німецькі льотчики і танкісти почали прибувати для навчання на радянські військові полігони у Липецьку і Гороховцю (Володимирська область...) А згодом, після підписання таємного пакту Молотова-Рібентропа - спільне нищення Польщі й парад переможців у Бресті. Парад приймали німецький і радянський генерали. Отак і почалася Друга Світова війна. І усе це документально підтверджено. Отож, хто співпрацював із Гітлером?

Пане Кучеренко! Ви називаєте вояків Української Повстанчої Армії зрадниками. Але ж, переважна більшість вояків УПА, ані не народилися в СРСР, ані не були громадянами держави «рабочіх і крестьян». Вони не присягали їй, не брали якихось зобов’язань захищати її. У 1939 році Західна Україна радісно зустріла Червону Армію, але за нею прийшли війська НКВД і почали «совєтізацію». Люди зрозуміли, що їх не визволили, а поневолили, роблять рабами, та ще й фізично знищують. І чи можна не зрозуміти людину, яка заради волі, збереження своїх родин, свого народу, рідної землі підняла зброю проти поневолювачів. Радянська пропаганда на словах завжди підтримувала національно-визвольні рухи, але тільки не на своїй території, і тільки не ті, що були спрямовані проти комуністичного панування. Тому вся пропагандистська радянська машина спрямувала сили на паплюження, дискредитацію УПА, та так, що й досі у свідомості багатьох людей існує викривлене уявлення про УПА. Використовували брехливі заяви, фальсифікували документи, підмінювали свідчення, чинили провокації і прямий терор.

Діяльність загонів НКВД під виглядом УПА та різні провокації дали можливість Совєтам звинувачувати УПА в усіх смертних гріхах.

Пане Кучеренко! Ви кажете – вони стріляли нам у спини, вони нас знищували. Годі про це! Вояки УПА не мали звички стріляти у спини. Таку звичку стріляти у спини, а потім у потилиці мали зовсім інші – із відомства НКВД. І докази про це лежать по ямах у Биківні, Катині, Львові, Золочеві, Артемівську, Старобельску. Досі не підраховано, скільки їх, тих доказів, – мільйони чи десятки мільйонів. Було намагання (тай досі не зникло) перекласти свої злочини на німців або УПА. Пам’ятаєте намагання звинуватити німців у розстрілі поляків у Катині? Але, не вийшло!

Пане Кучеренко, якщо Ви фронтовик, Ви повинні знати, що нищили нас оті жукови, ватутіни, чуйкови, москаленки, конєви. Я міг би багато розповісти про Букринський плацдарм, про катастрофу під Житомиром і прорив німців під Балатоном. Бездарні генерали, бездарно сплановані військові операції. Так звані «соціалістичні» змагання серед наших полководців, планування визволення міст до яких-небудь ювілеїв... Чи не так?

Наведу приклад: Київ мали визволити до 26-ої річниці революції, війська Воронезького фронту Ватутіна, виснажені у літніх боях, недоукомплектовані людьми, літаками, озброєнням у вересні 1943-го дісталися Дніпра і відразу почали його форсування у районі Букрина. У військ першого ешелону не було ані катерів, ані понтонів, ані човнів. Пішла піхота вплав, на підручних засобах, у холодну воду на кілометровій ширині Дніпра, одягнена й озброєна.

Задумайтеся, чи багато людей таке зможуть зробити тепер – перепливти Дніпро навіть влітку в купальному костюмі. А тоді піхота пішла, бо позаду були загороджувальні загони НКВД. Невиконання наказу - негайний розстріл. Попливеш – можливо дістанешся того берега, а залишишся на цьому – смерть.

Потонуло солдат більше ніж допливло. Захопили плацдарм – 3 кілометри. Наскрізь прострілюється німцями. Ні артилерії, ні підтримки з повітря. Добивають німці дивізію. Надійшов наказ нашому винищувально-протитанковому полку перекинути на плацдарм два дивізіони, 17 гармат, боєкомплекти до них та особовий склад. Одна гармата – півтори тонни вагою, і також – на підручних засобах. Через Дніпро! На тому плацдармі армія генерала Москаленка була практично знищена – загинули десятки тисяч людей. Отак планувалися операції.

А чого вартий знаменитий наказ під номером 227: «Ні шагу назад..!» - про штрафні роти, батальйони, загороджувальні загони. Варто згадати і репресії у тилу проти родин тих, хто потрапив у полон, або пропав безвісти. Трибунали, показові розстріли цілих підрозділів, які не виконали завдання за будь-яку ціну - будь-яку!!! «Ми за ценой не постоім..!».

Пане Кучеренко, скільки людей втратив СРСР у Другій Світовій війні? 20 мільйонів? 30 мільйонів? І хто ж нас стільки знищив? Невже УПА?

Важко далі мені продовжувати. Знову гримить усередині війна. Тривожно, ніби знову треба пливти через Дніпро на той берег на підручних засобах!

Отож звертаюся із закликом. Вояки УПА! Вояки Червоної Армії! Ви робили спільну справу, воювали проти загарбників, за свою рідну землю, за свою Батьківщину. Ви – побратими. Забудьте взаємні кривди та образи. Протягніть один одному руки і скажіть: «Прости мене, брате, а я тобі прощаю»! І шануйте один одного.

Питання визнання УПА – політичне питання. Його використовують у своїх цілях антинаціональні, антидержавні політичні сили, штучно роздмухуючи протистояння у ветеранських колах. У зоні впливу цих сил опинились і ветеранські організації, керовані генералом Герасимовим».

Петро Кагуй:

Нагадаю, що це був лист пана Куликова з міста Сніжне Донецької області.

У кількох листах, що надійшли до нас останніми днями, їхні автори порушують тему нинішніх стосунків України зі Сполученими Штатами - у контексті скандалу щодо можливого продажу Україною до Іраку радарних установок «Кольчуг».

Про це йдеться й у сатиричному вірші, що його надіслав наш постійний слухач Іван Киреєв із міста Шепетівки Хмельницької області.

Вже мала Україна друга, Якби не та дурна «Кольчуга»! Продав ґарант чи не продав, Але ж для чого «так» сказав!

А друг питає шанобливо: «Скажи, козаче, де ти схибив? Продав, мабуть, не рідний сину, Зганьбив на довго Україну!»

І рейвах йде, гарант уперся – Не мацав він «Кольчуги» перса! І хоч була така спокуса – Поклав на неї Саддам вуса!

Гарант на того друга чхав, Бо «друга» із Півночі придбав, Його ще приволік Богдан І зветься просто він – дружбан.

А той своїх не поважає, «Лікує» газом так як знає! То ж Україна має «друга», От нього не спасе й «Кольчуга»!

Петро Кагуй:

На цьому ми завершуємо передачу «Листи на Свободу».

Ми дуже вдячні Вам за Ваші листи.

На все добре!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG