Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:44

Листи на Свободу: «Слава СРСР!»


Листи на Свободу: «Слава СРСР!»

Прага, 30 листопада 2002

Петро Кагуй

Вітаю Вас, шановні слухачі.

Сьогоднішню передачу розпочну критичним листом, що його надіслав постійний слухач нашого радіо - Захарченко з села Тетерів Бородянського району Київської області. Він вже не раз писав до нас про, на його переконання, краще комуністичне минуле, та й, власне, і цей лист закінчується словами: «Слава СРСР».

Однак, у нинішньому листі йдеться не так про минуле, як про сьогодення і звучить критика на адресу нашої редакції. Фрагмент цього послання читає мій колега Сергій Драчук.

«Ви все киваєте на цензуру в українських засобах масової інформації, - пише автор листа. Це правда. Незалежно від того, хто здійснює цензуру – чи власник приватний, чи партійний, чи державний власник. Це все правда! Як правда і те, що радіостанція «Свобода» також цензурує свої матеріали. З одного боку, власні матеріали редакції щодо України мають - виключно право-націоналістичне спрямування. За винятком окремих урядових матеріалів США.

До себе на бесіди та круглі столи ви, переважно, запрошуєте тих же правих та ультраправих «націоналістичних». А якщо вже повністю говорити чесно, без дипломатії, то - фашистських політиків і політологів України. І головним чином антикучмівських. Окремі рожеві з КПУ та урядові, то - екзотика.

А по третє, навіть розуміючи, що вам пишуть здебільшого слухачі фашисти-бандерівці та інші ультраправі, переважно з Галичини, можна зауважити, що за обсягом «зачитаних» листів, ви цитуєте з їхніх послань значно більші уривки, а то й повністю зачитуєте такі листи. На відміну від листів лівих - соціалістично налаштованих громадян. Із листів останніх ви цитуєте лише по кілька речень, що становить ледь чи не один відсоток написаного. І то, робите це лише для імітації плюралізму. Таке моє спостереження не одного року.

Навіть буває помітно, що коли до вас надійшло листів мало і є досить часу на цитування, ви все-рівно цитуєте листи лівих слухачів лише по кілька рядків. Заповнюючи час або власним матеріалом ультраправого «толку», або листом якогось ультраправого галичанина. Тож і ви цензуруєте передачі!

Слава СРСР!»

Петро Кагуй

Нагадаю що це був фрагмент із листа пана Захарченка з села Тетерів Бородянського району Київської області. На жаль, ми не знаємо його повного імені, бо окрім прізвище подано лише ініціали - В. О. Може автор листа також матиме застереження, що я його називаю паном, бо хто його знає, як реагують на це звернення, як каже пан Захарченко, «соціалістично налаштовані громадяни», до яких, як я розумію, автор листа, зараховує і себе.

Можна було б говорити про епітет: «фашисти-бандерівці», про тих, кого названо «ультраправими». Але, відповім лише на основну критику пана Захарченка - щодо цензури.

На нашому радіо немає політичної цензури. Ми не ставимо собі за мету проводити якусь фільтрацію листів наших слухачів за їхніми політичними поглядами. Звичайно, якщо у листі, і на цьому ми вже не раз наголошували, звучатимуть: заклики до насильства, чи до етнічної чи релігійної нетерпимості, чи якісь надмірно категоричні нападки або грубі образи на адресу певного політика, громадського діяча, то такі листи не мають шансів потрапити до ефіру. У цьому випадку спрацьовує елементарна журналістська відповідальність та журналістська етика.

Пан Захарченко зазначає, що він розуміє, що нам пишуть здебільшого, як він висловився «слухачі фашисти-бандерівці та інші ультраправі». Якщо ви, пане Захарченко під такими визначеннями маєте на увазі тих, хто відстоює державницькі позиції України, хто бачить Україну лише як незалежну державу і прагне, мріє, аби вона була розвиненою державою з високим рівнем економіки, соціального захисту, тощо - то Ви маєте рацію, таких листів, справді, більше. Але не треба обмежуватися лише окремим реґіоном України, Галичиною. Пишуть нам із усієї України.

Також хочу зауважити, що для участі у наших передачах ми намагаємося запрошувати представників усього політичного спектру – від лівих до правих чи, навпаки, - від правих до лівих. А у конфліктних ситуаціях ми прагнемо надати можливість висловитися усім сторонам того чи іншого конфлікту, чи політичного протистояння. Ми запрошуємо до розмови і представників влади, у тому числі і виконавчої, осіб з оточення президента України. Звертаємося до них за коментарями. Але, досить часто ми отримуємо відмови з посиланням на зайнятість, чи щось подібне. А інколи нам відверто кажуть: не хочу, чи не можу без узгодження з вищим керівництвом.

Дивно, що пан Захарченко навіть політологів, яких ми запрошуємо, називає фашистськими. Може тому, що жоден із них ще ні разу не сказав до ефіру: «Слава СРСР», як це пише наш слухач.

Пропоную послухати ще один фрагмент із послання пана Захарченка, власне це початок його листа:

«От і закінчилась пшиком червоно-коричнева акція «Повстань Україно», як пророкував автор цих рядків та інші грамотні політологи. Червоно-коричнева, бо в ній активно брали участь: рожева КПУ та фашисти-жовтоблакитники з блоків Ющенка та Тимошенко. А за міжнародною класифікацією, перші – це «червоні», а другі - «коричневі». Дивувало, та й досі залишилось незрозумілим, чому КПУ до цього влипла. Бо усунення Кучми зараз привело б до влади Ющенка, а це для комуністів на порядок гірше. І навіть, якщо виходити не з комуністичних позицій, а з опортуністичних, то також для опортуністичної КПУ це гірше. І в цій ситуації вона працювала на Ющенка.

Це - не наша війна, тобто не «червоних». Це, мабуть КПУ накинулась на Кучму, бо комусь із її керівників, або їхнім родичам він чогось не дав, або ж Тимошенко їх купила за великі гроші».

Ось таку оцінку протистоянню опозиції влади в Україні дав наш слухач пан Захарченко з села Тетерів Бородянського району Київської області.

Переходжу до іншого листа, якого ми отримали від Олени Каюрової із Ужгорода.

«Роботу колективу радіо «Свобода» важко переоцінити, - пише вона, - це єдине джерело різнобічної інформації про нашу державу на рідній мові». Водночас, пані Каюрова висловлює своє застереження.

«У своїх передачах, - зауважує вона, - Ви лише інколи згадуєте інших лідерів опозиції, і намагаєтеся навіяти нам думку, що кращого кандидата на посаду президента України, як пан Ющенко – немає. І, в основному, саме на цьому загострюєте увагу своїх слухачів.

А ким насправді є Віктор Ющенко? - ставить запитання Олена Каюрова і, буквально, по пунктах у досить великому листі дає свій коментар щодо діяльності пана Ющенка. Процитую лише деякі основні фрагменти з цього послання.

«Віктор Ющенко нібито в опозиції до президента, нібито організовує якісь акції, нібито разом із іншими представниками парламентської опозиції, але реальних рішучих кроків у найвідповідальніші моменти він не робить. Така його поведінка вносить якийсь розлад у намаганнях інших опозиціонерів діяти злагоджено і ефективно, щоб врешті усунути чинного президента і його оточення від влади.

Значна частина виборців, що голосувала за блок «Наша Україна» розраховувала на те, що їхній лідер буде рішучим, буде спільно діяти зі своїми соратниками по опозиції, щоб чим скоріше усунути від влади ненаситних скоробагатьків, які накопичили свої достатки на чужому горі, крові та чужому житті».

«Віктор Ющенко, як парламентарій, народний обранець, ніколи конкретно не засуджував дії чинного президента, котрі приводять Україну до міжнародної ізоляції. Завдяки президенту, Україна набуває статусу держави-ізгоя», - пише у своєму посланні Олена Каюрова із Ужгорода.

Загалом, зміст її листа, оцінка діяльності лідера «Нашої України» зводиться до того, що, на її думку, Віктор Ющенко перебуває під сильним впливом президента Леоніда Кучми, а блок «Наша Україна», створений з метою розпорошення сил опозиції і переманювання значної частини потенційних виборців інших лідерів опозиції.

«Ющенко йде іншим шляхом, тобто не разом із опозицією, - мовиться у листі. Веде тонку політику, чи не тому, що він і є тією особою, яку Кучма уже заздалегідь підготував собі на зміну?». Ось такий незвичний висновок робить у своєму листі Олена Каюрова із Ужгорода.

Тоді як, уже інший слухач - пенсіонер Величко зі селища міського типу Артемівка Чутівського району Полтавської області намагається у дечому захистити лідера «Нашої України». Так, автор листа, критично відреагував на нещодавні слова політолога із Німеччини Валерія Гладка про те, що лідер «Нашої України» «поспішає від одного табору до іншого». «Шановний політолог, - пише пенсіонер Величко, - мав би знати, що то за табори. З одного боку – це влада, яка практично нічого не робить для поліпшення становища в країні і навіть розгубила здобутки початкового періоду незалежності в гуманітарній ділянці. Вона довела до зубожіння населення, продовжує проводити антинародну внутрішню і зовнішню політику, нехтуючи авторитетом України у світі. А інший табір складає ситуаційна трійка, яка створилася на ґрунті непримиренної ненависті до ґаранта. Найдалекоглядніші плани плекають комуно-соціалісти. Висуваючи гасло парламентської республіки, вони по суті розпочали війну за владу, за реставрацію комуністичного минулого», - пише наш слухач пенсіонер Величко зі селища міського типу Артемівка Чутівського району Полтавської області.

Переходжу до наступного листа – від Степана Телегія зі села Лавочне Сколівського району Львівської області.

«Доки буде в Україні – рак, щука і лебідь, доти в Україні - не буде стабільності, - пише він. - А на сьогодні в Україні - 30 раків, 30 щук і 30 лебедів, і кожна партія намагається щось «урвати» для себе. Але якщо буде не тричі по 30, а тільки три, то вже тоді можна чекати покращення».

«Якою повинна бути Україна – парламентсько-президентською чи президентсько-парламентською? - ставить запитання автор листа. «На мою думку, - продовжує він, - Україна повинна бути президентською. Президент повинен бути патріотом своєї держави, молодим, енергійним, із теперішніх борців за незалежність, і не заплямованим гріхами», - пише Степан Телегій зі села Лавочне Сколівського району Львівської області.

А вже інший слухач – Леонід Антонов із Кривого Рогу вважає, що потрібно, навпаки, відмовитися від інституту президентства і вимагати негайного проголошення України парламентсько-президентською республікою та проведення парламентських виборів достроково за пропорційною системою.

Автор листа також зауважує, що «останнім часом на небосхилі тривалого, щоденного святкового царювання шановного Леоніда Кучми з’явилися загрозливі хмари, котрі псують йому настрій, а від так, з’являється бажання піти на відпочинок. І єдиною реальною можливістю для цього – є передача влади за російським сценарієм, бо усі інші варіанти можуть загрожувати нинішньому президенту ув’язненням», - пише у своєму листі Леонід Антонов із Кривого Рогу.

Аби трохи перепочити від листів написаних прозою, пропоную послухати вірш-байку, яку надіслано нам з Києва за підписом Микола Пилипович.

Вірш-байку із промовистою назвою «Вовчище» читає наша колега Галина Мовчан.

Вовчище

Коли з церков скидали дзвони й в колгосп тягли селян-рабів, тоді Вовчище був червоним і смачно їв, і смачно пив.

Коли страшним голодомором мільйон дітей той звір убив, він розтриклятий у ту пору і смачно їв, і смачно пив.



А в тридцять сьомому знущання

із розстрілами учинив

убив і мудрість, і кохання

і совість людську кат убив.

Коли кордон назвали митним /бо ж Україна вільна є/, Вовчище став жовтоблакитним і знову смачно їсть і п’є.



Жирує клятий і понині

бо не ловив злодюга ґав,

при незалежній Україні

ощадні банки обікрав.

Вовчищу цього надто мало /не для добра Вовчище жив/, щоб українцям гірше стало, він лазаренків наплодив.



І багатющу Україну

знедолив, обікрав, пропив.

Народ напризволяще кинув,

й на жебраків перетворив.

Вчепився цупко в держкермо Вовчище, злісний і затятий. Тому погано живемо, що нами править звір триклятий.

Петро Кагуй

Читаю невеликого листа, якого ми отримали електронною поштою від Андрій Білоконя:

«У діяльності громадських організацій беруть участь менше двох відсотків громадян України. І якщо лише 2% населення бере участь у діяльності громадських організацій, то в Криму ще менше.

Але ж ваша радіовисильня голосить на весь світ про неймовірну активність на нашому півострові напівбожевільних «Просвіти», «Руху», «Нашої України» та інших організацій, яким місце - на смітнику».

Отримавши такого листа електронною поштою від Андрія Білоконя, ми попросили нашого кримського кореспондента Володимира Притулу розповісти про те, скільки ж громадських організації у Криму, а також про згадані: політичне об’єднання «Наша Україна» та «Рух».

Слово Володимиру Притулі.

Володимир Притула

Статистика свідчить, що в Криму діє чи не найбільше в Україні з розрахунку на душу населення громадських організацій. За даними кримського управління Мінюсту, в автономії зареєстровано більше тисячі об’єднань громадян. Кілька сотень їх – у Севастополі, який є окремою адміністративною одиницею. Втім, частина з них, справді, існують лише на папері, або ж репрезентують лише одного керівника чи його не чисельного оточення. Причому, це стосується, як деяких громадських організацій, так і кримських відділень політичних партій, яких на півострові більше пів сотні.

Враховуючи, що частка етнічних українців у Криму не перевищує 30%, а також інтенсивна політика русифікації неросійського населення півострова в радянські часи, чисельність організацій національно-демократичного спрямування тут, справді, менша, аніж в інших регіонах України. Втім, деякі з них компенсують це своєю активністю і вмілим менеджментом.

Кримська організація “Нашої України”, яка у березні в автономії зібрала майже 10% кримських голосів, формально припинила своє існування після виборів, однак її складові продовжують активно впливати на політичне і громадське життя Криму. І якщо кримська філія Народного Руху України після загибелі Чорновола і розколу партії, схоже, дещо здрібніла, то з місцевими УНРівцями в Криму рахуються. Зараз це наймасовіша політична структура на в автономії правому фланзі. За даними її керівника Олега Фомушкіна, партійні організації УНР має у всіх містах і районах автономії та у Севастополі, і вони загалом нараховують понад вісімсот осіб.

Рухівці Костенка-Фомушкіна зініціювали створення низки інших організацій, зокрема, Громадського Комітету із захисту українських духовних святинь та Громадського Комітету з відродження україномовної освіти в Криму, товариства “Всесвіт” в Євпаторії, організації “Український дім” в Бахчисараї, які, до речі, діють дуже активно. Саме УНР разом з КУНом та УРП “Собор” ініціювали і провели кілька мітингів і пікетів у Симферополі, Ялті та Євпаторії, домігшись таким чином припинення владного тиску на парафію Святих рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги УПЦ Київського Патріархату, відкриття україномовних класів у майже всіх райцентрах автономії, ухвалення урядового рішення щодо побудови нового приміщення для єдиної в Симферополі української гімназії, створення в Алушті і Феодосії українських шкіл, тощо.

Найбільш масова на півострові громадська організація – Всекримське товариство “Просвіта” – в останні роки високою активністю не вирізнялося, однак, воно зберегло свою масовість і вплив.

А от севастопольська “Просвіта”, якою керує військово-морський журналіст Микола Гук, бере не тільки масовістю, але й активною позицією і дієвістю. Саме завдячуючи місцевим просвітянам у Севастополі тепер діють 3 україномовні школи, український культурний центр, кілька дитсадків з українськими групами. З “Просвіти” виросли Союз українок Севастополя, Товариства імені Теліги і Ващенка, Севастопольський курінь українського козацтва, та інші досить чисельні й активні громадські організації. Саме стараннями севастопольської і кримської “Просвіт” зараз на півострові виходять газети “Дзвін Севастополя” і “Кримська світлиця”, кожна накладом у три тисячі екземплярів. У Севастополі видавництво при “Дзвоні” готує уже десяту україномовну книгу.

Звичайно, у невеликому матеріалі не згадаєш усіх справ українських організацій Криму, єдине, що можна додати: якби кримська і місцева влада не те, що б допомагала, а хоча б не перешкоджала – таких справ було б більше й ефективність їх була б вищою.

Петро Кагуй

На завершення передачі «Листи на Свободу» пропоную послухати ще одного листа.

Наші слухачі досить багато пишуть про тяжкі періоди в історії України, згадають про своє минуле, життя своїх батьків. Чи не постійними темами є: сталінські репресії, діяльність та боротьба за державну незалежність ОУН-УПА. Багато мовиться про штучний голодомор в Україні у 1932-33 роках.

А цим разом я хочу звернути увагу на листа, якого ми отримали від Олександра Боровика - голови Всеукраїнської організації "Конгрес українців Холмщини і Підляшшя". Він пише про трагедії українців "Закерзоння".

Лист пана Боровика читає наша колега Галина Мовчан.

«У серпні 2002 року виповнилось 56 років, як офіційно було завершено вкрай жорстокий злочин сталінізму. Йдеться про трагічну долю українців "Закерзоння" - переселення 1944-46 років.

Із земель, що в 1944 році відійшли до Польщі, було насильно виселено (тобто депортовано) до УРСР півмільйона етнічних українців. Біографія пересічної родини переселенця - це трагічна драма. Насильницьке вигнання сотень тисяч хліборобів та ремісників, що століттями годували і одягали значну частину Європи, із политих потом і кров'ю земель супроводжувалось масовим терором, пограбуванням і наругою.

Варвари XX століття вчинили людям люте зло: позбавили їх рідної землі, батьківських осель, прадідівських могил, древніх святинь, вони в одну мить, працелюбного і заможного господаря перетворили в жебрака і блукача по інших краях. Було замордовано десятки тисяч ні в чому неповинних людей, знищено 150 церков, спалено сотні сіл.

-

Лукаве хижацьке "добро пожаловать" уже на цьому боці кордону. -

Зумисне розпорошення сільської громади по усій південно-східній Україні. -

Примусовий запис до колгоспів з ліквідацією решти того майна, що вдалось зберегти від польських банд. -

Голод і холод зими 1947 року; вимушена втеча на Волинь та Галичину в надії, що звідти нам ближче буде до дому. -

Поневіряння, гоніння, цькування...

Термін "депортовані" у цивілізованому значенні цього слова передає лише десяту частину того, що пережили українці Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння у повоєнні роки.

Це виселення прикривалось злочинною угодою про переселення. За УРСР угоду підписав глава маріонеткового уряду України Микита Хрущов, а за польський комітет національного визволення - пан Осубка -Муравський, який приїхав в обозі Червоної Армії. Депортацію здійснювали за сценарієм депортацій кримських татар, чеченців, інгушів, турків та інших. В їхньому випадку причиною було "пособнічєство нємцам".

Але, згодом, ці народи повернулись на свої землі, а для нас – такої змоги вже ніколи не буде. Причина нашого виселення крилась у вирішенні українського питання Польщі та торгівлі Сталіна зі сателітами. В 1939 році Сталін віддав Холмщину за Литву, а в 1944 році - за Кенігсберг. Про це свідчать документи.

Був злочин, який здійснювався "товаріщамі" та при мовчазній згоді англо-американських "джентльменів". Вони були сателітами - друзями і несуть відповідальність за скоєне. Чи не настала пора подати позов до Європейського суду? Тепер, коли Україна стала незалежною, проблеми депортованих слід вирішувати в контексті інших проблем, які стосуються прав людини. Права людини не є питанням якоїсь окремої держави, - права людини це питання Європейської спільноти.

Незважаючи на наші багаточисельні звернення, ця трагічна сторінка в історії українського народу досі не отримала політико-правової оцінки на державному та міжнародному рівнях. Без вирішення цієї проблеми неможливо уявити співіснування європейських держав».

Петро Кагуй

Нагадаю, що це був лист Олександра Боровика - голови Всеукраїнської організації "Конгрес українців Холмщини і Підляшшя.

Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо передачу «Листи на Свободу». На все добре!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG