Київ, 4 грудня 2002 - Сайт “Укр-фор юей ком” розповідає про чудернацьку і, тим не менше, дуже корисну премію “за смертельний ідіотизм” імені Чарльза Дарвіна, лауреатом якої можна стати тільки посмертно. Видають премію тим індивідуям, які позбавили суспільство від власної персони, поліпшивши тим самим генофонд людства. Так Пол Герберт з американського штату Мінесота прийшов до висновку, що з гранати, якщо її розпиляти навпіл, могла б вийти непогана петарда на Новий Рік. Паталогоанатоми говорили потім, що у бідолахи виявилось надто мало мозку. Інший оригінал, живий бог із якоїсь секти в Чикаго пообіцяв прихожанам походити по воді. Тренуючись у ванній кімнаті цей ідіот наступив на шматок мила, посковзнувся, луснувся головою в стіну, знепритомнів і захлинувся. Подібний випадок трапився з одним кримським чоловіком. Стрибнувши з високої скелі він протаранив газету, що плавала у воді. Череп рознесло вщент. Але найефектнішим лауреатом премії претендує стати український народ. Бо хіба то не смертельний ідіотизм обирати собі аж настільки “порядне” начальство. Про витівки останнього зі спокоєм святим на виду може читати хіба що Віктор Недоступ. Руку набив, “панімаєш”.
Призначившись на прем’єра, Янукович одразу заспокоїв “Українські новини” – “У президенти я не збираюся.” Наголосивши приємний для банкового вуха пріоритет – ефективно працювати на своєму місці. Водночас, додає “Українська правда”, поклавши відповідальність за призначення міністрів на Кучму. “Остаточне рішення – за президентом” – заявив новий прем’єр, випустивши у медіа простір пакет знайомих постулатів – підняти економіку країни і максимально об’єднати людей на цьому шляху. І додав загадково: “А на цьому шляху буде видно, хто буде лідером.”
За цим послідувала полоса призначень та перепризначень. Втім не все як по маслу. Верховна Рада несподівано борзанула і відмовилася звільняти Стельмаха з посади керівника Нацбанку на користь Тигіпка. “Українська правда” констатує, що перед Тигіпком вже вибачаються, мовляв, не спрацювало.
Перший антимафіозі Григорій Омельченко, сповіщає “ЛІГА”, наїхав на спікера Литвина, з вимогою провести у грудні закрите засідання парламенту і послухати слідчу комісію з перевірки фактів продажу зброї Іраку. Туди ж запросити Гаранта, силовиків та Раду нацбезпеки та оборони. Тоді, вважає антимафіозі, Кучма сам отако візме тай напише заяву про добровільну відставку. Останній пасаж мабуть найбільше вразив Литвина, “Подробиці” розповіли, що він вже морально готовий злиняти у відставку, якщо і надалі не зможе організувати ефективну роботу парламенту.
Тим часом сайт “Німецької хвилі” пише, резерви економічного зростання України вичерпуються. Такого висновку дійшов Європейський банк реконструкції та розвитку у своєму звіті.
Ющенко, прикинувши калькулятор до носа, вирішив, що незле було б перетерти деякі фішки з прем’єрською фракцією “Регіони України”. Узгодження базових принципів, це називається. Водночас узгодивши з Нємцовим та Хакамадою. “Українська правда” останнє прокоментувала у свій спосіб: “Любов Ющенка до Росії міцніє.” “Парторг-Ю-Ей” висунув ще більш панічне припущення, що на Ющенка ставить кремлівський цар.
Втім у Путіна вискочив свій чиряк. Плівки майора Мельниченка, передає “Кореспондент-нет”, свідчать про причетність президента-батюшки до наркотранзиту. Колишній підполковник ФСБ, а нині грамадянин Сполучених Штатів Олександр Литвиненко закцентував увагу на епізоді, у якому Деркач докладає Гаранту про німецькі секретні матеріали, які він отримав. Транзитні магістралі пролягають через Узбекистан та Кавказ. Чечня набуває нових відтінків.
На цьому тлі проблеми українського Гаранта та способи їх вирішення найкраще характеризує стаття з “Франкфуртер альгемайне цайтунг”, яка аналізує Кучму після Праги – “Мильні бульбашки стратегічного призначення.” Кінець цитати.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
Отаких ось пиріжків наліпив усім нам Віктор Недоступ. Якраз вони стимулюють мене повернутися до радісної премії “за смертельний ідіотизм”. Лауреатів, люб’язно розповідає “фор юей ком”, щорічно обирає спеціальний комітет на чолі з відомим біологом Уенді Норткатом. Він вважає, що цього року найкраще проявили себе два фермери, італієць і американець. Перший, щоб отримати страховку, хотів себе легко поранити. Випадково відрізавши бензопилою ногу він помер на місці. Другий, коли під ножі його комбайну вітер пожбурив капелюха, негайно, з тим же результатом, стрибонув за ним. Але все це блідне перед тим, що трапилось з мешканцем Харкова у вокзальному туалеті. Залишаючи кабінку “менщизна” послизнувся і шмагонув рукою у злив унітаза. Рятувальники ломом розбили стульчак. Чоловік виплутався, але хто порятує нас з вами від того, що безсмертний Тарас назвав “начальством мордатим”. Тему, з філіжанкою кави в пальцях руки, розвиває гість програми Микола Матусевич.
Часто в неприємні і разом з тим безглузді ситуації потрапляють люди, які вирішили переступити закон. Шестеро братків з Бангладеш пішли “на дєло” і вночі своїм авто перегородили велику трасу. Першою наблизилась вантажівка з коровами в кузові. Водій не встиг загальмувати. П’ятеро “брател” і одна корова загинули на місці. Ясна річ, всі вони стали лауреатами премії “за смертельний ідіотизм”. Втіха, погодьтесь, сумнівна. Краще б вони залипли в Павутину і подивились, як там живеться лицарям, відьмакам, художникам та іншим фантастичним істотам. Моя колега Богдана Костюк залипла і тепер, як мінімум, може поділитися враженнями.
Інтернет перетворився на величезний багатомірний світ, у якому користувач знаходить захоплення та інформацію на будь-який смак. Серед іншого, у павутинні живуть художники і науковці, відьмаки і лицарі, фантастичні істоти і не менш фантастичні, оживлені творцями, мистецькі композиції. Взагалі, сучасний Інтернет без мистецтва у всіляких його мальовничих дизайнерських знахідках та музичних композицій уявити важко. Так само неможливо уявити розвиток сучасного мистецтва поза глобальним павутинням. У цьому переконана наша київська кореспондентка Богдана Костюк:
Кожна людина, яка має вихід в Інтернет, у віртуальному світі перевтілюється у геймера – гравця, чи то творця, чи то фундатора котрогось із світів “віртуалки”. Хтось шукає давні скарби за компанією з Ларою Крофт; комусь до вподоби перевтілення у шукачів нових земель – Марко Поло чи Христофора Колумба. А хтось уявляє себе творцем, розбудовуючи власні світи і цивілізації. І аксіома про те, що наше життя – це лише гра у виставі, яка називається світом, в Інтернеті набуває особливого змісту. І подібно до світу реального, світ віртуальний важко уявити без мистецтва: адже і Лара Крофт, і Марко Поло шукали скарби, що мали вигляд мистецьких виробів з дорогоцінного каміння і золота або срібла. Інтернетівські скарби також мають не лише грошово-ціннісний, але і мистецький еквівалент. Репродукції картин великих Леонардо і Тіциана, Рубенса і Шагала геймери перетворюють на анімаційні картини, уявляючи самих себе Пігмаліонами. І з часом їхні Галатеї, Джоконди чи Саскії починають своє власне життя в Інтернеті, мандруючи сайтами, посміхаючись – майже як живі! – очманілим докторам наук і студентам, які випадково “заблукали” на чужу сторінку чи сайт.
Виявляється, ідея спільного європейського простору також мандрує павутинням, зацікавлюючи творчих людей. Уявіть: ви відкриваєте сайт opе.webpark.cz – і перед вашими очима розгортається нескінченне художнє полотно, абсолютна віртуальна зменшена копія полотна, яке створюють чеські художники Іван Буковський і Людомир Пешек укупі з голандськими, французькими, австрійськими, румунськими та українськими колегами. Ідея - об’єднати зусилля європейських художників у віртуальному і реальному світах для створення сучасного європейського малярства. За словами пана Пешека.
Художники, з якими чеські митці працювали у Нідерландах, Австрії та Румунії, розробляють нову “інтернет – концепцію” проекту. З тим, щоб долучити до європейської мистецької спільноти, розташованої у павутинні, професійних інтернет-дизайнерів. Мистецтво вимагає жертв, а сучасне віртуальне мистецтво потребує звичайних пожертв – фінансових та інтелектуальних.
Зайшов я раз у “Самвидав нет” і прочитав таке: “В Нiжинi, Луцьку, або навiть у Києвi жили собi та були два хлопця. Одного звали Манфред Манн, iншого - Глiцерин.
Глiцерин захоплювався грою на барабанах i був щасливим з того...» Прочитав я пургу оцю і подумав, а чи не знайти мені в укрнеті щось з поживою «для ума» і «для серця». Став шукать і нічого не знайшов. Подзвонив до Набоки, попросив його теж пошукать. Але й Сергій нічого не знайшов. Тільки й усього, що написав матеріал спересердя.
Трапилося днями таке лихо невеличке – знадобилося уточнити цитату. Знаю, що основоположник етнополітики та націознавства Ольгерд Бочковський щось таке сказав, начебто нація – це воля нею бути, але схотілося у лапки взяти задля зайвої елєґантности. І точно знаю, що, принаймні одна його книжка в хаті є, а от знайти - не вдалося. Ну, окрім хатньої книгозбірні є ще й різноманітні мережеві ресурси. Отже, лізу туди, у павутину. Шукаю. Точніш, не я шукаю, а всілякі різноманітні ґуґли, яндекси, апорти та мети. І шукають довго, наполегливо й завзято, працелюбно так, знаєте, шукають, достеменно як ото працелюбний український народ часом шукає, куди б ото докласти творчих сил... Сиджу я біля компутера, модем поблимує на мене червонястими очицями, я курю – а воно шукає... Я курю – а воно – шукає... Приємно. З біса працьовита штукенція, отой компутер, ну чисто тобі українська машинерія...
Отже, знаходить. Багато різних лінків, де згадано у найрізноманітніших контекстах Ольгерда Бочковського. І там його називають, і тут на нього посилаються, там – пишаються, тут – посилаються, там згадують, тут – поминають... А текстів Бочковського – катма!
Уявляєте – Бочковського – ольгерда Іполіта Бочковського - текстів – катма!
Ні, все ж знайшлося.
Хай не те, чого хотілося, але ж бодай один текстець знайшовся. Одним одна його робота – “Вступ до націології”, та й та – на сайті – вслухайтеся, шановні – УКРАЇНСКІЄ СТРАНІЦИ! (http://www.ukrstor.com/ukrstor/, якщо хочете). На руськоязичному сайті, головний зміст якого – антиукраїнські та антидержавні матеріяли різних років...
Сумно, панове, знову – сумно й прикро. Ясна річ, добре, що хоч оті – явні недоброзичливці України – мені й славній пам'яти Ольгнерда Бочковського прислужилися. Але ж – нація, де твоя воля бути собою? Де питомо український Інтернет? Де українські тексти, де українські бібліотеки, де ретельно відскановані й вичитані повні зібрання творів, де підшивки позаминулосторічних журналів та газет початку двадцятого?
Мовчить Інтернет, і лише тихо блимає червоним вічком модем.
Сергій Набока в «Інтернет-майдан»
І на завершення радісна новина. В українському місті Гайворон школярки пішла пасти кіз на берег річки. Раптом з лісу вибігла зграя собак і кинулась на дітей. Допоміг дівчатам ватажок козячої череди. Двох псів козел заколов на смерть, ще двох смертельно поранив. Обізвати після цього когось козлом рука не піднімається. На цьому все.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. «Радіо Свобода». Київ.
Призначившись на прем’єра, Янукович одразу заспокоїв “Українські новини” – “У президенти я не збираюся.” Наголосивши приємний для банкового вуха пріоритет – ефективно працювати на своєму місці. Водночас, додає “Українська правда”, поклавши відповідальність за призначення міністрів на Кучму. “Остаточне рішення – за президентом” – заявив новий прем’єр, випустивши у медіа простір пакет знайомих постулатів – підняти економіку країни і максимально об’єднати людей на цьому шляху. І додав загадково: “А на цьому шляху буде видно, хто буде лідером.”
За цим послідувала полоса призначень та перепризначень. Втім не все як по маслу. Верховна Рада несподівано борзанула і відмовилася звільняти Стельмаха з посади керівника Нацбанку на користь Тигіпка. “Українська правда” констатує, що перед Тигіпком вже вибачаються, мовляв, не спрацювало.
Перший антимафіозі Григорій Омельченко, сповіщає “ЛІГА”, наїхав на спікера Литвина, з вимогою провести у грудні закрите засідання парламенту і послухати слідчу комісію з перевірки фактів продажу зброї Іраку. Туди ж запросити Гаранта, силовиків та Раду нацбезпеки та оборони. Тоді, вважає антимафіозі, Кучма сам отако візме тай напише заяву про добровільну відставку. Останній пасаж мабуть найбільше вразив Литвина, “Подробиці” розповіли, що він вже морально готовий злиняти у відставку, якщо і надалі не зможе організувати ефективну роботу парламенту.
Тим часом сайт “Німецької хвилі” пише, резерви економічного зростання України вичерпуються. Такого висновку дійшов Європейський банк реконструкції та розвитку у своєму звіті.
Ющенко, прикинувши калькулятор до носа, вирішив, що незле було б перетерти деякі фішки з прем’єрською фракцією “Регіони України”. Узгодження базових принципів, це називається. Водночас узгодивши з Нємцовим та Хакамадою. “Українська правда” останнє прокоментувала у свій спосіб: “Любов Ющенка до Росії міцніє.” “Парторг-Ю-Ей” висунув ще більш панічне припущення, що на Ющенка ставить кремлівський цар.
Втім у Путіна вискочив свій чиряк. Плівки майора Мельниченка, передає “Кореспондент-нет”, свідчать про причетність президента-батюшки до наркотранзиту. Колишній підполковник ФСБ, а нині грамадянин Сполучених Штатів Олександр Литвиненко закцентував увагу на епізоді, у якому Деркач докладає Гаранту про німецькі секретні матеріали, які він отримав. Транзитні магістралі пролягають через Узбекистан та Кавказ. Чечня набуває нових відтінків.
На цьому тлі проблеми українського Гаранта та способи їх вирішення найкраще характеризує стаття з “Франкфуртер альгемайне цайтунг”, яка аналізує Кучму після Праги – “Мильні бульбашки стратегічного призначення.” Кінець цитати.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
Отаких ось пиріжків наліпив усім нам Віктор Недоступ. Якраз вони стимулюють мене повернутися до радісної премії “за смертельний ідіотизм”. Лауреатів, люб’язно розповідає “фор юей ком”, щорічно обирає спеціальний комітет на чолі з відомим біологом Уенді Норткатом. Він вважає, що цього року найкраще проявили себе два фермери, італієць і американець. Перший, щоб отримати страховку, хотів себе легко поранити. Випадково відрізавши бензопилою ногу він помер на місці. Другий, коли під ножі його комбайну вітер пожбурив капелюха, негайно, з тим же результатом, стрибонув за ним. Але все це блідне перед тим, що трапилось з мешканцем Харкова у вокзальному туалеті. Залишаючи кабінку “менщизна” послизнувся і шмагонув рукою у злив унітаза. Рятувальники ломом розбили стульчак. Чоловік виплутався, але хто порятує нас з вами від того, що безсмертний Тарас назвав “начальством мордатим”. Тему, з філіжанкою кави в пальцях руки, розвиває гість програми Микола Матусевич.
Часто в неприємні і разом з тим безглузді ситуації потрапляють люди, які вирішили переступити закон. Шестеро братків з Бангладеш пішли “на дєло” і вночі своїм авто перегородили велику трасу. Першою наблизилась вантажівка з коровами в кузові. Водій не встиг загальмувати. П’ятеро “брател” і одна корова загинули на місці. Ясна річ, всі вони стали лауреатами премії “за смертельний ідіотизм”. Втіха, погодьтесь, сумнівна. Краще б вони залипли в Павутину і подивились, як там живеться лицарям, відьмакам, художникам та іншим фантастичним істотам. Моя колега Богдана Костюк залипла і тепер, як мінімум, може поділитися враженнями.
Інтернет перетворився на величезний багатомірний світ, у якому користувач знаходить захоплення та інформацію на будь-який смак. Серед іншого, у павутинні живуть художники і науковці, відьмаки і лицарі, фантастичні істоти і не менш фантастичні, оживлені творцями, мистецькі композиції. Взагалі, сучасний Інтернет без мистецтва у всіляких його мальовничих дизайнерських знахідках та музичних композицій уявити важко. Так само неможливо уявити розвиток сучасного мистецтва поза глобальним павутинням. У цьому переконана наша київська кореспондентка Богдана Костюк:
Кожна людина, яка має вихід в Інтернет, у віртуальному світі перевтілюється у геймера – гравця, чи то творця, чи то фундатора котрогось із світів “віртуалки”. Хтось шукає давні скарби за компанією з Ларою Крофт; комусь до вподоби перевтілення у шукачів нових земель – Марко Поло чи Христофора Колумба. А хтось уявляє себе творцем, розбудовуючи власні світи і цивілізації. І аксіома про те, що наше життя – це лише гра у виставі, яка називається світом, в Інтернеті набуває особливого змісту. І подібно до світу реального, світ віртуальний важко уявити без мистецтва: адже і Лара Крофт, і Марко Поло шукали скарби, що мали вигляд мистецьких виробів з дорогоцінного каміння і золота або срібла. Інтернетівські скарби також мають не лише грошово-ціннісний, але і мистецький еквівалент. Репродукції картин великих Леонардо і Тіциана, Рубенса і Шагала геймери перетворюють на анімаційні картини, уявляючи самих себе Пігмаліонами. І з часом їхні Галатеї, Джоконди чи Саскії починають своє власне життя в Інтернеті, мандруючи сайтами, посміхаючись – майже як живі! – очманілим докторам наук і студентам, які випадково “заблукали” на чужу сторінку чи сайт.
Виявляється, ідея спільного європейського простору також мандрує павутинням, зацікавлюючи творчих людей. Уявіть: ви відкриваєте сайт opе.webpark.cz – і перед вашими очима розгортається нескінченне художнє полотно, абсолютна віртуальна зменшена копія полотна, яке створюють чеські художники Іван Буковський і Людомир Пешек укупі з голандськими, французькими, австрійськими, румунськими та українськими колегами. Ідея - об’єднати зусилля європейських художників у віртуальному і реальному світах для створення сучасного європейського малярства. За словами пана Пешека.
Художники, з якими чеські митці працювали у Нідерландах, Австрії та Румунії, розробляють нову “інтернет – концепцію” проекту. З тим, щоб долучити до європейської мистецької спільноти, розташованої у павутинні, професійних інтернет-дизайнерів. Мистецтво вимагає жертв, а сучасне віртуальне мистецтво потребує звичайних пожертв – фінансових та інтелектуальних.
Зайшов я раз у “Самвидав нет” і прочитав таке: “В Нiжинi, Луцьку, або навiть у Києвi жили собi та були два хлопця. Одного звали Манфред Манн, iншого - Глiцерин.
Глiцерин захоплювався грою на барабанах i був щасливим з того...» Прочитав я пургу оцю і подумав, а чи не знайти мені в укрнеті щось з поживою «для ума» і «для серця». Став шукать і нічого не знайшов. Подзвонив до Набоки, попросив його теж пошукать. Але й Сергій нічого не знайшов. Тільки й усього, що написав матеріал спересердя.
Трапилося днями таке лихо невеличке – знадобилося уточнити цитату. Знаю, що основоположник етнополітики та націознавства Ольгерд Бочковський щось таке сказав, начебто нація – це воля нею бути, але схотілося у лапки взяти задля зайвої елєґантности. І точно знаю, що, принаймні одна його книжка в хаті є, а от знайти - не вдалося. Ну, окрім хатньої книгозбірні є ще й різноманітні мережеві ресурси. Отже, лізу туди, у павутину. Шукаю. Точніш, не я шукаю, а всілякі різноманітні ґуґли, яндекси, апорти та мети. І шукають довго, наполегливо й завзято, працелюбно так, знаєте, шукають, достеменно як ото працелюбний український народ часом шукає, куди б ото докласти творчих сил... Сиджу я біля компутера, модем поблимує на мене червонястими очицями, я курю – а воно шукає... Я курю – а воно – шукає... Приємно. З біса працьовита штукенція, отой компутер, ну чисто тобі українська машинерія...
Отже, знаходить. Багато різних лінків, де згадано у найрізноманітніших контекстах Ольгерда Бочковського. І там його називають, і тут на нього посилаються, там – пишаються, тут – посилаються, там згадують, тут – поминають... А текстів Бочковського – катма!
Уявляєте – Бочковського – ольгерда Іполіта Бочковського - текстів – катма!
Ні, все ж знайшлося.
Хай не те, чого хотілося, але ж бодай один текстець знайшовся. Одним одна його робота – “Вступ до націології”, та й та – на сайті – вслухайтеся, шановні – УКРАЇНСКІЄ СТРАНІЦИ! (http://www.ukrstor.com/ukrstor/, якщо хочете). На руськоязичному сайті, головний зміст якого – антиукраїнські та антидержавні матеріяли різних років...
Сумно, панове, знову – сумно й прикро. Ясна річ, добре, що хоч оті – явні недоброзичливці України – мені й славній пам'яти Ольгнерда Бочковського прислужилися. Але ж – нація, де твоя воля бути собою? Де питомо український Інтернет? Де українські тексти, де українські бібліотеки, де ретельно відскановані й вичитані повні зібрання творів, де підшивки позаминулосторічних журналів та газет початку двадцятого?
Мовчить Інтернет, і лише тихо блимає червоним вічком модем.
Сергій Набока в «Інтернет-майдан»
І на завершення радісна новина. В українському місті Гайворон школярки пішла пасти кіз на берег річки. Раптом з лісу вибігла зграя собак і кинулась на дітей. Допоміг дівчатам ватажок козячої череди. Двох псів козел заколов на смерть, ще двох смертельно поранив. Обізвати після цього когось козлом рука не піднімається. На цьому все.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. «Радіо Свобода». Київ.
