Прага, 17 грудня 2002 – Як визнають політичні експерти з досвідом, для здійснення реальних кроків у демократизації суспільного життя після тривалого періоду комуністичного політичного монополізму не досить лише одних декларацій і добрих намірів. Досвід країн Центральної Європи показав – без болючої ломки старих політичних механізмів не обійтися. Чи сталося так у головних країнах пост-радянського блоку?
Наприклад, у Чехії нова влада після оксамитової революції позбавила на 5 років у політичних правах представників старої, комуністичної бюрократії. Досить жорстко протистояли і протистоять нові, демократичні сили, з одного боку, і так звана соціалістична група партій – з другого - в Польщі, Угорщині, Словаччині. Але переважають тут при владі саме нові демократичні сили. Чого не скажеш про Україну. Не дивно, що сотні тисяч українців намагаються потрапити на заробітки, насамперед, до сусідніх країн Центральної Європи, де вже відчутні економічні, соціальні перетворення...Сусідня Польща, наприклад, має середній прожитковий мінімум у 10-15 разів вищий аніж в Україні. Тут і внутрішній валовий продукт, не зважаючи на гірші стартові можливості поляків щодо українців на початку 90-х, у 5-6 разів більший від України.
Багато міжнародних спостерігачів вже зробили висновок, що українська влада за роки незалежності лише імітувала бажання політичних та економічних реформ але практичного бажання до цього майже не проявляла, не зважаючи на досить відчутний міжнародний тиск. Тобто, стара радянська номенклатура не захотіла, і це закономірно, радикально міняти політичне й економічне життя у напрямку саме демократизації. Відбувалося збагачення цієї старої –нової влади за рахунок отого потенційного економічного запасу, котрий залишився після розвалу СРСР. Цим багатством вдавалося і вдається сьогодні поглинути й частину націонал-демократів, яких або відривають від ослаблених демократичних груп суспільства, або обмежують їх активність різними пост-тоталітарними способами. Колись, на початку 90-х, була низка прогнозів соціально-політичного, економічного розвитку України на найближчі 10-20 років. І виявилися найбільш правими саме ті, хто передбачав витворення тут своєрідної компрадорської системи, коли переважна частина старої-нової номенклатур збагачена, «обуржуазнена» до певної міри, служить інтересам старого колоніального центру у Москві, торгує національними багатствами за кордоном та всіляко гальмує цивілізаційні демократичні процеси, бо вони насправді є смертельними для цих так званих українських компрадорів. Імітація політичних та економічних змін – ось що головне для цих сил, а насправді – намагання всіляко, навіть при допомозі криміналу, утриматися при владі. Чи скоро вичерпається запас імітаційних резервів цієї влади - все залежить лише від довготерпіння місцевого народу.
Наприклад, у Чехії нова влада після оксамитової революції позбавила на 5 років у політичних правах представників старої, комуністичної бюрократії. Досить жорстко протистояли і протистоять нові, демократичні сили, з одного боку, і так звана соціалістична група партій – з другого - в Польщі, Угорщині, Словаччині. Але переважають тут при владі саме нові демократичні сили. Чого не скажеш про Україну. Не дивно, що сотні тисяч українців намагаються потрапити на заробітки, насамперед, до сусідніх країн Центральної Європи, де вже відчутні економічні, соціальні перетворення...Сусідня Польща, наприклад, має середній прожитковий мінімум у 10-15 разів вищий аніж в Україні. Тут і внутрішній валовий продукт, не зважаючи на гірші стартові можливості поляків щодо українців на початку 90-х, у 5-6 разів більший від України.
Багато міжнародних спостерігачів вже зробили висновок, що українська влада за роки незалежності лише імітувала бажання політичних та економічних реформ але практичного бажання до цього майже не проявляла, не зважаючи на досить відчутний міжнародний тиск. Тобто, стара радянська номенклатура не захотіла, і це закономірно, радикально міняти політичне й економічне життя у напрямку саме демократизації. Відбувалося збагачення цієї старої –нової влади за рахунок отого потенційного економічного запасу, котрий залишився після розвалу СРСР. Цим багатством вдавалося і вдається сьогодні поглинути й частину націонал-демократів, яких або відривають від ослаблених демократичних груп суспільства, або обмежують їх активність різними пост-тоталітарними способами. Колись, на початку 90-х, була низка прогнозів соціально-політичного, економічного розвитку України на найближчі 10-20 років. І виявилися найбільш правими саме ті, хто передбачав витворення тут своєрідної компрадорської системи, коли переважна частина старої-нової номенклатур збагачена, «обуржуазнена» до певної міри, служить інтересам старого колоніального центру у Москві, торгує національними багатствами за кордоном та всіляко гальмує цивілізаційні демократичні процеси, бо вони насправді є смертельними для цих так званих українських компрадорів. Імітація політичних та економічних змін – ось що головне для цих сил, а насправді – намагання всіляко, навіть при допомозі криміналу, утриматися при владі. Чи скоро вичерпається запас імітаційних резервів цієї влади - все залежить лише від довготерпіння місцевого народу.
