Прага, 18 грудня 2002 – Комітет із прав людини Парламентської асамблеї Ради Європи стверджує, що становище з політичними й релігійними свободами, зі свободою преси в Білорусі дедалі погіршується. Цю тему комітет обговорював цього тижня в Парижі.
Один із доповідачів Парламентської асамблеї Ради Європи з білоруських питань, депутат парламенту Литви Вацлав Станкевич, каже, що влада Білорусі дедалі жорсткіше ставиться до незалежної преси, а білоруські журналісти працюють під постійною загрозою кримінального переслідування. Ось як Вацлав Станкевич оцінює дії влади президента Аляксандра Лукашенка і становище з правами людини в Білорусі: «Фактично справді стає гірше. Зараз дуже добре видно, коли Лукашенко й його влада чинять надзвичайний тиск на засоби інформації. А ще в Білорусі наближаються місцеві вибори, і тому журналістів одного за одним посилають на примусові праці».
Станкевич тут згадує про нещодавні справи трьох журналістів – головного редактора тижневика «Рабочы» Міколи Маркевіча, головного редактора іншого тижневика «Пагоня» Павла Мажейки і журналіста «Пагоні» Віктара Івашкевіча. Усі вони отримали від одного до двох років, як то кажуть, «хімії» за статті, що нібито містили наклеп на Лукашенка. До того ж влада закрила обидва тижневики, а до них і ще один на додачу.
Про погіршення становища в Білорусі говорить і аналітик незалежної мінської дослідницької організації під назвою Стратегічний центр – Валерій Карбалевіч: «Профспілки знову, як у радянські часи, стали практично державними, бо на чолі їхньому поставлено заступника голови адміністрації президента. А ще – наступ на політичні партії, різноманітні попередження з боку міністерства юстиції…» За словами Карбалевіча, цього року під повний державний контроль було поставлено й літературні журнали і молодіжні організації в Білорусі. Намагання ж Заходу вплинути на Лукашенка провалилися, вважає Карбалевіч, – але все-таки Захід мав би більше робити на підтримку громадянського суспільства в Білорусі.
Згодний із думкою, що Захід у цьому чинить недостатньо, і Якуб Свенцицький зі Шведського інституту міжнародих узаємин. Він сумнівається, що накладена Сполученими Штатами Америки й більшістю країн Європи заборона на в’їзд Лукашенкові й його чільним урядовцям щось змінить. Зараз, коли Білорусь опиняється в дедалі глибшій дипломатичній ізоляції, було б добре, якби делегація європейських парламентарів прибула до Мінська й чітко зазначила, що ці заходи вживаються проти влади, а не проти білоруського народу, і Захід має чітко вказати, що не йдеться про ізоляцію самої країни, вважає Свенцицький: «Треба зробити чітке розрізнення між Лукашенком і рештою країни».
А тим часом Парламентська асамблея Ради Європи наступного місяця повернеться до розгляду становища з правами людини в Білорусі.
Один із доповідачів Парламентської асамблеї Ради Європи з білоруських питань, депутат парламенту Литви Вацлав Станкевич, каже, що влада Білорусі дедалі жорсткіше ставиться до незалежної преси, а білоруські журналісти працюють під постійною загрозою кримінального переслідування. Ось як Вацлав Станкевич оцінює дії влади президента Аляксандра Лукашенка і становище з правами людини в Білорусі: «Фактично справді стає гірше. Зараз дуже добре видно, коли Лукашенко й його влада чинять надзвичайний тиск на засоби інформації. А ще в Білорусі наближаються місцеві вибори, і тому журналістів одного за одним посилають на примусові праці».
Станкевич тут згадує про нещодавні справи трьох журналістів – головного редактора тижневика «Рабочы» Міколи Маркевіча, головного редактора іншого тижневика «Пагоня» Павла Мажейки і журналіста «Пагоні» Віктара Івашкевіча. Усі вони отримали від одного до двох років, як то кажуть, «хімії» за статті, що нібито містили наклеп на Лукашенка. До того ж влада закрила обидва тижневики, а до них і ще один на додачу.
Про погіршення становища в Білорусі говорить і аналітик незалежної мінської дослідницької організації під назвою Стратегічний центр – Валерій Карбалевіч: «Профспілки знову, як у радянські часи, стали практично державними, бо на чолі їхньому поставлено заступника голови адміністрації президента. А ще – наступ на політичні партії, різноманітні попередження з боку міністерства юстиції…» За словами Карбалевіча, цього року під повний державний контроль було поставлено й літературні журнали і молодіжні організації в Білорусі. Намагання ж Заходу вплинути на Лукашенка провалилися, вважає Карбалевіч, – але все-таки Захід мав би більше робити на підтримку громадянського суспільства в Білорусі.
Згодний із думкою, що Захід у цьому чинить недостатньо, і Якуб Свенцицький зі Шведського інституту міжнародих узаємин. Він сумнівається, що накладена Сполученими Штатами Америки й більшістю країн Європи заборона на в’їзд Лукашенкові й його чільним урядовцям щось змінить. Зараз, коли Білорусь опиняється в дедалі глибшій дипломатичній ізоляції, було б добре, якби делегація європейських парламентарів прибула до Мінська й чітко зазначила, що ці заходи вживаються проти влади, а не проти білоруського народу, і Захід має чітко вказати, що не йдеться про ізоляцію самої країни, вважає Свенцицький: «Треба зробити чітке розрізнення між Лукашенком і рештою країни».
А тим часом Парламентська асамблея Ради Європи наступного місяця повернеться до розгляду становища з правами людини в Білорусі.
