Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:38

Не один рік проблемами моряків в Україні, зокрема, в Одеському морському торговельному порту, опікуються капелани від Чорноморського християнського центру “Місія для мореплавців”


Не один рік проблемами моряків в Україні, зокрема, в Одеському морському торговельному порту, опікуються капелани від Чорноморського християнського центру “Місія для мореплавців”

Одеса, 25 грудня 2002 - Тому справедливим було бажання, наприкінці 2002 року, зустрітися і мати розмову з Президентом центру Олександром Сорокіним.

Ігор Столяров: Отож, минає рік 2002-й. Чим Він був особливим у Вашій роботі з моряками, як Президента Центру "Місія для мореплавців"?

Олександр Сорокін: Для нас це був винятково важкий, суперечливий рік. Місія в силу об'єктивних причин перемістилася в нове приміщення, яке вимагало серйозного ремонту. Приміщення це знаходиться в Клубі Одеського морського порту біля головних брам порту і територіально це дуже зручно для моряків. Але для належного ремонту у нас катастрофічно не вистачає коштів.

Ми розпочали ремонтні роботи з надією на деякі фінансові пожертви, однак вони не виправдалися...

Незважаючи на дуже сильне розчарування і серйозні технічні складнощі, що пов'язані з застарілим обладнанням, ми продовжували нашу звичайну роботу, пов’язану з відвідуванням суден і різноманітною допомогою морякам. Регулярно здійснювалися Служби Божі на судах. Але наша унікальна каплиця Св. Михайла нині є розібраною у приміщенні Центру, де лише розпочалися ремонтні роботи, які ми не в силах були завершити. Це сумно впливало на працівників Місії, наче у нас вилучили душу...

Довелося піти на майже непосильні особисті жертви і сьогодні я можу з найбільшою радістю і гордістю сказати - Каплиця Св. Архистратига Михайла в приміщенні Місії відновлена в колишньому вигляді, може навіть трохи кращому, ніж дотепер. Навіть більше - каплиця перетворилася в Меморіальну.

Однак тут я хотів би підкреслити - і до цього нашу невелику морську каплицю при Місії називали унікальною. Ні в Україні, ні в СНД ще не було подібного діючого духовного Центру, де зберігалася б жива пам'ять про моряків.

Говорячи про інші аспекти нашої діяльності, хотів би розповісти, що якщо до минулого року деякі сили в Україні створювали перешкоди для участі морських християнських організацій у міжнародних благодійних проектах для України, то цього року стан справ є кращим.. Ми дотепер не можемо реально впливати на те, щоб ці чималі кошти розподілялися справедливо, прозоро і точно для нестатків моряків, але є визначені позитивні зрушення в цьому питанні. У будь якому разі так чи інакше представники Місії запрошувалися для участі в 3-х важливих Конференціях цього року, у тому числі і конференції МОП у Києві.

Ігор Столяров: Чи можна говорити, що у році, що минає, становище українських мореплавців покращилося? Якщо все таки ні, то прошу навести приклади негараздів з якими дотепер зустрічаються працівники моря.

Олександр Сорокін: На жаль, я не можу говорити про якісь поліпшення в положенні українських моряків.

Адже бачите, на тлі суспільної байдужності до проблем торговельного мореплавання, держава Україна практично втратила власний торговельний флот і перестала бути морською державою. Цей статус забезпечується не кількома військовими кораблями, а сотнями, тисячами торгових суден, що невтомно перевозять різні вантажі у цілому світі, у тому числі продукцію, зроблену національним виробником. А зараз цей самий виробник змушений фрахтувати іноземні судна у тричі коштовніше, і країна втрачає на цьому величезні гроші. Я не кажу вже про потоки транзитних вантажів, що оминають територію України. Правда тут позначаються й інші причини...

Іноді мені здається, що хтось свідомо наклав печатку мовчання на ці питання з метою виключити Україну з числа учасників міжнародної торгівлі і, таким чином, позбутися потенційно дуже могутнього конкурента. Адже у свідомості більшості людей в Україні відсутнє розуміння того, що 90% світової торгівлі - це морські перевезення вантажів. І, якщо, приміром, сусідня Росія з її колосальними відстанями, по праву може називатися найбільшою залізничною державою, тому що залізниці пов’язують Далекий Схід, через майже всю Азію, з чималою частиною Європи і тому зрозуміла та виняткова увага, що там приділяється залізничним перевезенням, у нас зовсім інша ситуація. Досить глянути на мапу, щоби зрозуміти наскільки морські перевезення життєво важливі для торгового обміну з іншим світом. От це все має безпосереднє відношення до наших моряків.

Незважаючи на те, що частина моряків зберігає свою кваліфікацію й одержує пристойну зарплату, тому, що працюють на суднах, що належать серйозним іноземним судновласницьким компаніям, відомі й інші приклади.

Люди наймаються через сумнівні агенції на старі, небезпечні судна несумлінних судновласників і в результаті ми маємо ті ж проблеми, що і раніш. Тобто арешти в іноземних портах, невиплату зарплат, кинуті за кордоном екіпажі, проблеми повернення додому, загибель моряків у морі і портах усіх континентів. Додалися і питання одержання зароблених грошей членами родини моряка, у випадку його загибелі. Часто це трапляється через виверти безчесних судновласників, але з'явилися ще різного роду технічні, юридичні причини, які ми намагаємося допомогти розв’язати родичам загиблого моряка. Є проблеми іншого роду - усе менше іноземних судновласників готові наймати на роботу українських моряків, особливо цивільний склад. Є припущення, що це відбувається не лише через давно вже відому надмірну схильність значної частки моряків до вживання спиртних напоїв. Нині стали ще більш актуальними проблеми падіння дисципліни, не ретельність, відсутність твердих моральних критеріїв у моряків.

Особливо мене непокоїть останнє - люди не розуміють найпростіші речі, що таке добре і що таке погано. Я переконаний – лише внаслідок девальвації загальної моральності збільшилися ті, інші проблеми, про які я вже говорив.

І не може не хвилювати те, що моряки поступово втрачають свою кваліфікацію. Українські навчальні заклади працюють за інерцією, однак якість морської освіти неухильно знижується. Інакше і бути не може - скільки ж можна триматися на плаву за рахунок ентузіазму фахівців у морських навчальних закладах? А відсутність суден під українським прапором не дозволяє сподіватися, що цей стан зміниться в найближчому майбутньому. Немає практики у молодих мореплавців і це теж тісно пов’язане з нестачею коштів на їхнє виховання. Саме тих коштів які раніше без надмірних зусиль надходили з прибутку суден під національним прапором.

Ігор Столяров. Хто нині допомагає Вам у Вашій місійній праці?

Олександр Сорокін: Як і раніше зберігається підтримка й співпраця представників тих Церков, які 8 років тому об'єдналися для служіння морякам у Чорноморському Християнському Центрі.

Однак є і нові учасники і я хотів би відзначити допомогу пастора Валерія Павловича Зленского з Братерства Гедеон і, особливо, пастора Об'єднаної Церкви Методистів Петра Мартьянова. Завдяки підтримці цих добрих пастирів, у нас була необхідна Християнська література і багато інших доказів їхньої дружнього співчуття у важкий для нас час.

Однак з’явилися й деякі не дуже позитивні нові особливості. Наше лихо традиційне для України - у бідності всі ведуть мову про єдність і без будь якої зайвої делікатності експлуатують інтелектуальні і професійні якості партнерів по співпраці, однак коли положення міняється і хто-небудь одержує якусь поважну посаду чи вихід на матеріальних прибутків, він дуже часто прагне вийти з під загального спільного спостереження і працювати зовсім окремо, часто більше собі на користь, ніж для виконання місійного обов’язку. На превеликий жаль таке трапляється і серед священнослужителів, адже вони існують разом зі своїм народом.

Інша сторона проблеми - ну не встановилися ще в Україні такі категорії, як гордість за свою незалежну Батьківщину, національна самосвідомість, почуття власної гідності. Тому на допомогу, якої так потребують українські благодійні організації з боку співвітчизників, сподіватися не доводиться.

Більш того - це дуже дивно і принизливо, однак вітчизняні підприємці часто як ті карикатурні лакеї підлещуються перед своїми закордонними партнерами. І подібне холопство провокує бажання цих закордонних партнерів влаштувати свої справи з повною безцеремонністю стосовно культурних і духовних цінностей українського народу. А це жахливо, тому що історія свідчить - такі речі ніколи не залишаються непоміченими корінними мешканцями і коли приходить усвідомлення образливого до себе ставлення, і люди й обставини починають мститися цим бізнесменам за подібну недалекоглядність дуже жорстоко. Зверніть увагу, там де прийняті більш цивілізовані відносини, іноземні підприємці з особливою повагою ставляться до культурних, духовних церковних традицій народу, на території якого діють їхні підприємства.

Сказане має відношення до діячів у морській промисловості України, тому ми і не розраховуємо на підтримку і, зокрема, бюлетень який я випускав наодинці для українських моряків за кордоном, тимчасово не виходить у світ. Незважаючи на те, що в майже 400-х портах у цілому світі мої колеги наполегливо прохають відновити випуск і поширення цього бюлетеня, бо його потребують українські моряки, а іншого подібного не існує.

Ігор Столяров. Цього року екумінічна каплиця Святого Архистратига Михаїла опинилася поза територією порту, не за вашим бажанням. Хто допомагає у її відновленні і чи - надія, що її буде відновлено у тому незвичному вигляді?

Олександр Сорокін: Тут я хотів би висловити велику вдячність керівництву Одеського порту за надання умов для відродження каплиці – адже зараз вона працює у зручному для моряків місці.

Відродили її мореплавці, мої помічники. Приміщення, де знаходиться каплиця хоч ще не відремонтоване остаточно, але має пристойний вигляд завдяки такому ж ентузіазму невеличкої групи православних парафіян.

24-го грудня для моряків, які відзначають Різдво за новим календарем відбулася екуменічна Різдвяна служба у відродженій власними силами каплиці Святого Архистратига Михаїла. А для моряків католиків була повна Різдвяна Месса в інший час у цьому ж приміщенні. Багато ще треба зробити, але багатенько й зроблено. Тільки б ще обладнання знайти, та остаточно завершити ремонт…. А вже меблі – це може й трохи почекати – я й стоячи можу працювати.

Ігор Столяров: Отож, насамкінець, що могли б побажати працівникам моря і тим хто нині далеко від рідної України з нагоди Нового 2003 року, що наближається, та Різдва Христового?

Олександр Сорокін: На закінчення я хотів би привітати моряків з Різдвом Христовим та Новим Роком, побажати морякам цілого світу здоров’я і щастя, працювати дружньо, ніколи не зважаючи на інший колір шкіри чи різну точку зору, праці у чесних судновласників та на безпечних суднах. Щоб на морі та у родині завжди були спокій та надія на краще. А українським морякам ще й пам’ятати, що їхнє почуття гідності та моральні якості впливають на таке ж в самій державі Україна, а ми всі хочемо жити в заможній та щасливій країні.

Нехай допоможе нам всім у цьому Господь.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG