Прага, 14 грудня 2002 – Я дістав електронного листа від незалежного журналіста з Ямполя на Вінниччині Василя Кізки: «Нещодавно я побував в Ізраїлі. Літав туди аж ніяк не за довгим шекелем, що дуже часто тепер, на жаль, зустрічається з нашим братом-українцем. На запрошення Центру міжнародного співробітництва Міністерства закордонних справ Ізраїлю мав можливість навчатися на дуже цікавих курсах у міжнародному інституті - ГІСТАДРУТ за програмою «Засоби мас-медіа в районах, втягнутих у соціальні й етнічні конфлікти». Разом зі мною навчалося близько тридцяти журналістів із усіх республік колишнього Союзу й Болгарії.
Саме перебування на Святій землі викликало в мене такі глибокі невимовні почуття, що я часом не міг стримати сліз і плакав, як дитина, прекрасно усвідомлюючи те велике щастя, що мені Бог послав (адже усе від Бога) - побачити її. Єдиному з усіх моїх численних родичів, предків, що жили і вмирали з вірою і великою трепетною любов'ю до небаченої ними батьківщини Христа. Я молився за них, за нашу Україну на цій, такий близькій до Бога, землі і був дуже щасливий.
Тому, зовсім не лукавлячи, щиро кажу величезне спасибі ізраїльській державі, що надала мені таку можливість»...
Зиновій Фрис:
Я зателефонував до Ямполя до журналіста Василя Кізки і попросив його розповісти, що найбільше його вразило в Ізраїлі, що могла би взяти Україна від ізраїльської держави.
Василь Кізка:
Отже, Ізраїль – країна 29 000 кв. км, Україна – більше 600 000 кв. км. Між нами багато сотень кілометрів відстані, але ми надзвичайно близькі. Я переконався в цьому, коли побував в Ізраїлі. Там дуже багато наших людей, на жаль. Я кажу «на жаль» тому що Україна не змогла обігріти своїх громадян так, щоби вони не розбігалися. Я розумію - земля свята, і туди поверталися наші євреї з ідеологічних міркувань. Я їх розумію і за це їм можна тільки побажати добра. Але в Ізраїлі одна третина людей, які не є євреями. Багато наших людей поїхали туди і працюють прибиральницями, нянями, санітарами, тому з цього приводу Ізраїль - як часткове продовження України.
Ізраїль – це, начебто, окрема цивілізація, це – особлива, велика нація зі своєю релігією, 3000-річними традиціями, як написано в Біблії - Богообраний народ. Але ізраїльська демократія переживає зараз величезні труднощі. Це особлива демократія, не така, як європейська чи американська, яка потребує, щоби її і сприймали по-особливому, і людству треба до цього звикнути.
Я звернув увагу, що в Ізраїлі багато людей, особливо віруючих, не люблять Америку – ту Америку, яка дуже багато фінансово допомагає Ізраїлю. Не люблять тому, що у них дещо інший спосіб життя, дещо інше відношення до жінки, до таких речей, як, наприклад, секс. Уже не кажу про багато дозволів і заборон щодо вживання їжі й інше. Безперечно, Ізраїль є демократичною країною в порівняні з тими арабськими країнами, які його оточують. Але це – особлива демократія.
Що моя рідна держава Україна, мій рідний український народ могли би почерпнути корисного в цій державі, в цій цивілізації? Перше - це віру. Навчитися вірити так, як змогли навчитися й пронести свою віру євреї. Віра рятувала їх від зникнення протягом 3000 років, віра допомогла їм побудувати прекрасну країну. І якби не війна, в якій вони вже перманентно перебувають майже всі 54 роки, то це була б значно красивіша країна.
Зараз у порівнянні з Україною це дуже багата країна, і Бог їй дав чудовий клімат, погоду і прекрасне місце проживання для людей. Але воно й облаштоване цими людьми. Адже в 48-му році, коли ООН дала Ізраїлю цю землю, вона була пустелею з малярійними болотами. І на оцьому всьому зараз побудована прекрасна, сучасна держава.
Коли летиш до Ізраїлю, скажімо, із боку Середземного моря на летовище Бен-Гуріон через Тель-Авів, це казкова картина! Я би хотів, щоб українці перейняли в євреїв і в сучасної єврейської держави це вміння - геополітично мислити. В нашому менталітеті, на жаль, прижилася така поговірка:«Моя хата скраю». Щось в Ізраїлі я не чув такої поговірки, там ні в кого немає «хати скраю». Усі там дуже зацікавлені у своїй державі, на вулицях багато державних прапорів. Прапор Ізраїлю – особлива тема, це по-справжньому святе. І багато чого іншого там має дуже глибокий символічний зміст.
Безперечно, в Ізраїлі дуже багато протиріч – соціальних, економічних, політичних. На мій погляд, це ще дуже молода країна, тим більше її демократія. Перед нею стоїть багато внутрішніх і зовнішніх проблем. І дав би Бог, щоби вона ці проблеми подолала. Адже вона стоїть в одному цивілізаційному ряді боротьби з тероризмом, із всесвітнім екстремізмом. Більше того, ця країна трішки, а, може, й набагато, попереду інших у цій боротьбі. І тому в цій країні ті, хто за сучасну цивілізацію, за здоровий глузд повинні, мені здається, трохи, навіть сприяти й допомагати.
Саме перебування на Святій землі викликало в мене такі глибокі невимовні почуття, що я часом не міг стримати сліз і плакав, як дитина, прекрасно усвідомлюючи те велике щастя, що мені Бог послав (адже усе від Бога) - побачити її. Єдиному з усіх моїх численних родичів, предків, що жили і вмирали з вірою і великою трепетною любов'ю до небаченої ними батьківщини Христа. Я молився за них, за нашу Україну на цій, такий близькій до Бога, землі і був дуже щасливий.
Тому, зовсім не лукавлячи, щиро кажу величезне спасибі ізраїльській державі, що надала мені таку можливість»...
Зиновій Фрис:
Я зателефонував до Ямполя до журналіста Василя Кізки і попросив його розповісти, що найбільше його вразило в Ізраїлі, що могла би взяти Україна від ізраїльської держави.
Василь Кізка:
Отже, Ізраїль – країна 29 000 кв. км, Україна – більше 600 000 кв. км. Між нами багато сотень кілометрів відстані, але ми надзвичайно близькі. Я переконався в цьому, коли побував в Ізраїлі. Там дуже багато наших людей, на жаль. Я кажу «на жаль» тому що Україна не змогла обігріти своїх громадян так, щоби вони не розбігалися. Я розумію - земля свята, і туди поверталися наші євреї з ідеологічних міркувань. Я їх розумію і за це їм можна тільки побажати добра. Але в Ізраїлі одна третина людей, які не є євреями. Багато наших людей поїхали туди і працюють прибиральницями, нянями, санітарами, тому з цього приводу Ізраїль - як часткове продовження України.
Ізраїль – це, начебто, окрема цивілізація, це – особлива, велика нація зі своєю релігією, 3000-річними традиціями, як написано в Біблії - Богообраний народ. Але ізраїльська демократія переживає зараз величезні труднощі. Це особлива демократія, не така, як європейська чи американська, яка потребує, щоби її і сприймали по-особливому, і людству треба до цього звикнути.
Я звернув увагу, що в Ізраїлі багато людей, особливо віруючих, не люблять Америку – ту Америку, яка дуже багато фінансово допомагає Ізраїлю. Не люблять тому, що у них дещо інший спосіб життя, дещо інше відношення до жінки, до таких речей, як, наприклад, секс. Уже не кажу про багато дозволів і заборон щодо вживання їжі й інше. Безперечно, Ізраїль є демократичною країною в порівняні з тими арабськими країнами, які його оточують. Але це – особлива демократія.
Що моя рідна держава Україна, мій рідний український народ могли би почерпнути корисного в цій державі, в цій цивілізації? Перше - це віру. Навчитися вірити так, як змогли навчитися й пронести свою віру євреї. Віра рятувала їх від зникнення протягом 3000 років, віра допомогла їм побудувати прекрасну країну. І якби не війна, в якій вони вже перманентно перебувають майже всі 54 роки, то це була б значно красивіша країна.
Зараз у порівнянні з Україною це дуже багата країна, і Бог їй дав чудовий клімат, погоду і прекрасне місце проживання для людей. Але воно й облаштоване цими людьми. Адже в 48-му році, коли ООН дала Ізраїлю цю землю, вона була пустелею з малярійними болотами. І на оцьому всьому зараз побудована прекрасна, сучасна держава.
Коли летиш до Ізраїлю, скажімо, із боку Середземного моря на летовище Бен-Гуріон через Тель-Авів, це казкова картина! Я би хотів, щоб українці перейняли в євреїв і в сучасної єврейської держави це вміння - геополітично мислити. В нашому менталітеті, на жаль, прижилася така поговірка:«Моя хата скраю». Щось в Ізраїлі я не чув такої поговірки, там ні в кого немає «хати скраю». Усі там дуже зацікавлені у своїй державі, на вулицях багато державних прапорів. Прапор Ізраїлю – особлива тема, це по-справжньому святе. І багато чого іншого там має дуже глибокий символічний зміст.
Безперечно, в Ізраїлі дуже багато протиріч – соціальних, економічних, політичних. На мій погляд, це ще дуже молода країна, тим більше її демократія. Перед нею стоїть багато внутрішніх і зовнішніх проблем. І дав би Бог, щоби вона ці проблеми подолала. Адже вона стоїть в одному цивілізаційному ряді боротьби з тероризмом, із всесвітнім екстремізмом. Більше того, ця країна трішки, а, може, й набагато, попереду інших у цій боротьбі. І тому в цій країні ті, хто за сучасну цивілізацію, за здоровий глузд повинні, мені здається, трохи, навіть сприяти й допомагати.
