Белград, 2 сiчня 2003 – Громадяни Сербiї Новий рiк переважно святкували вдома, за повними столами й перед телеекранами. Звiльнене вiд цензури телебачення пiд час свят, зокрема, нагадувало глядачам, що державу не очолюють недоторканнi чудотворцi, а живi й грiшнi люди, з яких дозволено глузувати.
Телебачення в минулому було сильною зброєю в руках режиму. Воно упродовж рокiв створювало мiф Слободана Мiлошевича як свого роду надлюдини, недоторканного вождя й мудрого державника.
Нинiшнiх сербських лiдерiв масмедiа, а насамперед телебачення, позбавили ореолiв. Замiсть похмурих лиць поважних державних мужiв, якi самовiддано виконують свою iсторичну мiсiю, глядачi в новорiчнiй ночi були в змозi побачити карикатури свого президента, прем’єр-мiнiстра та мiнiстрiв.
Перший канал державного телебачення пiдготував кiлька гумористичних передач, в яких актори в ролях урядовцiв розкривали порожнiсть полiтичних фраз й безглуздiсть нiбито принципових полемiк, за якими ховаються дрiбнi iнтереси. Глядачi смiялися до слiз, дивлячися, як Коштунiца й головний прокурор Гаазького трибуналу Карла дель Понте грають в карти, як посол Сполучених Штатiв у Белградi Вiлiям Монтґомерi пропонує урядовцям вибирати мiж палицею й морквою i так далi.
Полiтичне кабаре – не новина у Сербiї. Новим став факт, що на державному телебаченнi, крiм окремих явищ чи анонiмних чиновникiв, нинi можна пародiювати усiх, та навiть главу держави. У новорiчнiй ночi кiлька мiльйонiв глядачiв розважав уявний дiалог Коштунiци й Джiнджича у телестудiї. Слова, якi вимовляли актори, громадяни безлiч раз чули в офiцiйних виступах президента i прем’єра. Вистачало змiнити контекст, щоби вони звучали зовсiм iнакше. Виявилося, що королi – без корон, та ще й зовсiм голi.
Глядач, якого щодня бомблять марнослiв’ям, на межi двох рокiв отримав свого роду сатисфакцiю й смiхом мстився можновладцям за усi негаразди. Точнiше, телебачення мстилося урядовцям за утиски й манiпуляцiю. Незважаючи на те, чи Новий рiк зустрiчали з вином чи з горiлкою, громадяни були в змозi полiтично протверезiти i ймовiрно забажали, щоби нарештi протверезiли й полiтичнi дiячi.
Телебачення в минулому було сильною зброєю в руках режиму. Воно упродовж рокiв створювало мiф Слободана Мiлошевича як свого роду надлюдини, недоторканного вождя й мудрого державника.
Нинiшнiх сербських лiдерiв масмедiа, а насамперед телебачення, позбавили ореолiв. Замiсть похмурих лиць поважних державних мужiв, якi самовiддано виконують свою iсторичну мiсiю, глядачi в новорiчнiй ночi були в змозi побачити карикатури свого президента, прем’єр-мiнiстра та мiнiстрiв.
Перший канал державного телебачення пiдготував кiлька гумористичних передач, в яких актори в ролях урядовцiв розкривали порожнiсть полiтичних фраз й безглуздiсть нiбито принципових полемiк, за якими ховаються дрiбнi iнтереси. Глядачi смiялися до слiз, дивлячися, як Коштунiца й головний прокурор Гаазького трибуналу Карла дель Понте грають в карти, як посол Сполучених Штатiв у Белградi Вiлiям Монтґомерi пропонує урядовцям вибирати мiж палицею й морквою i так далi.
Полiтичне кабаре – не новина у Сербiї. Новим став факт, що на державному телебаченнi, крiм окремих явищ чи анонiмних чиновникiв, нинi можна пародiювати усiх, та навiть главу держави. У новорiчнiй ночi кiлька мiльйонiв глядачiв розважав уявний дiалог Коштунiци й Джiнджича у телестудiї. Слова, якi вимовляли актори, громадяни безлiч раз чули в офiцiйних виступах президента i прем’єра. Вистачало змiнити контекст, щоби вони звучали зовсiм iнакше. Виявилося, що королi – без корон, та ще й зовсiм голi.
Глядач, якого щодня бомблять марнослiв’ям, на межi двох рокiв отримав свого роду сатисфакцiю й смiхом мстився можновладцям за усi негаразди. Точнiше, телебачення мстилося урядовцям за утиски й манiпуляцiю. Незважаючи на те, чи Новий рiк зустрiчали з вином чи з горiлкою, громадяни були в змозi полiтично протверезiти i ймовiрно забажали, щоби нарештi протверезiли й полiтичнi дiячi.
