Івано-Франківськ, 3 січня 2003 – Минуло новорічне свято. На черзі Різдво. Ми вкотре чекаємо змін. І здавалось би, коли нема на що сподіватися. Людська сутність у чомусь є непохитною, вона живе надією, яка в черговий раз виникає святковим маревом. Можливо, цього разу вона нас не зрадить…
Уміння побачити найголовніше за побутовістю речей, за, здавалось би, непохитним сірим щоденним плином вирізняє людину, яка живе вірою, з-поміж інших. Коли різдвяні вертепи вже готуються в мандри на Україну і ти відчуваєш мелодію срібних різдвяних дзвоників, якими сповіщають тріє царіє зі Сходу народження Божого Дитятка, саме час згадати, що ніщо на цьому світі не є таким, як здається. Вічна Різдвяна містерія нагадує нам про це.
Наші уявлення про сьогочасність, про всі прикрощі та кривди – це лише маленька хвиля в історії. І щоб змінити її, потрібно не так уже й багато: не віддавати своє серце безнадії, любити, прагнути віддати найближчим усе найдорожче, поважати тих, хто коло нас, поважати всіх тих, з ким зводить нас життя щоденно.
Один маленький хлопчик ще напередодні свята Миколая несподівано сказав мені, що Миколаєм на цьому світі може стати кожен. Варто лише прокинутися вночі і поставити тому, кого любиш, під подушку подарунок. І не зізнаватися, що цей подарунок саме від тебе.
Ми можемо зупинитися, завмерти і побачимо, що сніжинки стали ще пухнастішими, адже мороз розписує вікна. В наші помешкання вже тихо стукає Різдво, і голоси колядників знову повертають нас до предковічної таємниці українського буття.
Цього разу, саме цього року, щось обов’язково зміниться. Хай не для держави, ім’я якої забризкали слиною з різного рівня трибун. У цій країні і справді може щось змінитися, коли змінимось ми, адже саме тоді зможемо змінити світ довкола себе. І можливо, саме тоді ми повіримо самі в себе і зрозуміємо та відчуємо, що цьогорічна Різдвяна казка написана і створена для нас.
Уміння побачити найголовніше за побутовістю речей, за, здавалось би, непохитним сірим щоденним плином вирізняє людину, яка живе вірою, з-поміж інших. Коли різдвяні вертепи вже готуються в мандри на Україну і ти відчуваєш мелодію срібних різдвяних дзвоників, якими сповіщають тріє царіє зі Сходу народження Божого Дитятка, саме час згадати, що ніщо на цьому світі не є таким, як здається. Вічна Різдвяна містерія нагадує нам про це.
Наші уявлення про сьогочасність, про всі прикрощі та кривди – це лише маленька хвиля в історії. І щоб змінити її, потрібно не так уже й багато: не віддавати своє серце безнадії, любити, прагнути віддати найближчим усе найдорожче, поважати тих, хто коло нас, поважати всіх тих, з ким зводить нас життя щоденно.
Один маленький хлопчик ще напередодні свята Миколая несподівано сказав мені, що Миколаєм на цьому світі може стати кожен. Варто лише прокинутися вночі і поставити тому, кого любиш, під подушку подарунок. І не зізнаватися, що цей подарунок саме від тебе.
Ми можемо зупинитися, завмерти і побачимо, що сніжинки стали ще пухнастішими, адже мороз розписує вікна. В наші помешкання вже тихо стукає Різдво, і голоси колядників знову повертають нас до предковічної таємниці українського буття.
Цього разу, саме цього року, щось обов’язково зміниться. Хай не для держави, ім’я якої забризкали слиною з різного рівня трибун. У цій країні і справді може щось змінитися, коли змінимось ми, адже саме тоді зможемо змінити світ довкола себе. І можливо, саме тоді ми повіримо самі в себе і зрозуміємо та відчуємо, що цьогорічна Різдвяна казка написана і створена для нас.
