Київ, 4 січня 2003 – На порозі – велике християнське свято Різдво Христове, якому передує свят-вечір. За останнім опитуванням Центру Разумкова, Різдво належить до найбільших свят українців. Мешканці України з довгого переліку офіційних і неофіційних, релігійних і світських свят на перші три позиції поставили відзначення Нового року (37,3%), Різдва – (25,3%), Великодня – (19,5%). Щоправда, це середні дані по Україні.
Згідно з тим самим опитуванням Центру Разумкова, майже половина східняків (49,3%) вважають найбільшим святом Новий рік. На другій позиції – Великдень (17,7%), і лише потім – Різдво (13,3%). Для західняків – усе навпаки. Найбільшим уважається Різдво (56%), а тоді йде Великдень (25,2%) і тільки 10,6% мешканців Західної України таким називають Новий рік. Між цими двома різними виявами суспільної свідомости позиції центру і півдня України пом’якшують загальну картину, але Новий рік залишається улюбленим святом усюди, крім, як я вже зазначив, заходу.
Ці дані, здається, вельми точно відображають вібрації так званої суспільної мембрани. З цього можна зробити низку висновків, і одним із них буде той, що саме західна меншість України змушує керманичів України, як правило, вихідців зі сходу, не забувати про західний вектор. Інакше Україна вже давно стала б, очевидно, одновекторною. Адже для західного світу у широкому розумінні традиційно найбільшим є Різдво і пов’язані з ним досить тривалі Різдвяні канікули.
Крім того, Різдво там відзначається напередодні Нового року, тому всі віруючі можуть святкувати Новий рік без обмежень, які накладає на них тривалий передріздвяний піст. В Україні ж накинутий колись Москвою календар входить у суперечність із традицією. На Західній Україні церковне життя і пов’язані з ним традиції не були так ґвалтовно поруйновані, як в інших частинах України. Можливо, одна з причин того, що лише кожен десятий західний українець уважає Новий рік найбільшим святом року, ховається у тій кричущій невідповідності між постом і багатим святковим столом.
Звичайно, змінити календар дуже складно, і невідомо, чи буде це зроблено у видимому майбутньому. Та й представники різних українських церков досі не мають однієї думки з цього приводу. Однак дещо в традицію повертається. Наприклад, дідух, без якого не обходилося святкування Різдва. Сніп першого зажинку нового урожаю перед Різдвом ставили на покуті, під іконами, або на святковому столі. Дідух був таким самим обов’язковим атрибутом свят-вечора, як і кутя.
Звичайно, прадавні традиції повертаються дуже повільно у життя українців, тому якщо б якийсь марсіянин спробував дати узагальнюючий портрет українців та їхніх свят, він розгубився б.
А тим часом до свят-вечора залишаються лічені години. А за тим – безсмертні колядки і, як співається в одній з них, “та й прийдуть до тебе три празники в гості”.
Веселих свят, шановні радіослухачі!
Згідно з тим самим опитуванням Центру Разумкова, майже половина східняків (49,3%) вважають найбільшим святом Новий рік. На другій позиції – Великдень (17,7%), і лише потім – Різдво (13,3%). Для західняків – усе навпаки. Найбільшим уважається Різдво (56%), а тоді йде Великдень (25,2%) і тільки 10,6% мешканців Західної України таким називають Новий рік. Між цими двома різними виявами суспільної свідомости позиції центру і півдня України пом’якшують загальну картину, але Новий рік залишається улюбленим святом усюди, крім, як я вже зазначив, заходу.
Ці дані, здається, вельми точно відображають вібрації так званої суспільної мембрани. З цього можна зробити низку висновків, і одним із них буде той, що саме західна меншість України змушує керманичів України, як правило, вихідців зі сходу, не забувати про західний вектор. Інакше Україна вже давно стала б, очевидно, одновекторною. Адже для західного світу у широкому розумінні традиційно найбільшим є Різдво і пов’язані з ним досить тривалі Різдвяні канікули.
Крім того, Різдво там відзначається напередодні Нового року, тому всі віруючі можуть святкувати Новий рік без обмежень, які накладає на них тривалий передріздвяний піст. В Україні ж накинутий колись Москвою календар входить у суперечність із традицією. На Західній Україні церковне життя і пов’язані з ним традиції не були так ґвалтовно поруйновані, як в інших частинах України. Можливо, одна з причин того, що лише кожен десятий західний українець уважає Новий рік найбільшим святом року, ховається у тій кричущій невідповідності між постом і багатим святковим столом.
Звичайно, змінити календар дуже складно, і невідомо, чи буде це зроблено у видимому майбутньому. Та й представники різних українських церков досі не мають однієї думки з цього приводу. Однак дещо в традицію повертається. Наприклад, дідух, без якого не обходилося святкування Різдва. Сніп першого зажинку нового урожаю перед Різдвом ставили на покуті, під іконами, або на святковому столі. Дідух був таким самим обов’язковим атрибутом свят-вечора, як і кутя.
Звичайно, прадавні традиції повертаються дуже повільно у життя українців, тому якщо б якийсь марсіянин спробував дати узагальнюючий портрет українців та їхніх свят, він розгубився б.
А тим часом до свят-вечора залишаються лічені години. А за тим – безсмертні колядки і, як співається в одній з них, “та й прийдуть до тебе три празники в гості”.
Веселих свят, шановні радіослухачі!
