Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 23:58

65 років тому, на Святвечір, народився Василь Стус


65 років тому, на Святвечір, народився Василь Стус

Прага, 6 січня 2003 – Кришталевої чистоти поет України, частина її совісті та незламного духу, народився 65 роки тому на Святвечір. Світ дізнався про Стуса у часи тоталітаризму і не лише завдяки його перекладам німецького поета Райнера Марії Рільке, але й під час обговорення у 1985 році кандидатур на Нобелівську премію в галузі літератури, якої поета позбавила смерть у Пермському таборі. Хоча й пішов Василь Стус від нас у вічність із мученицького радянського табору 19 років тому, але голос його лунає все сильніше й сильніше. Правда, не всім ще дано в народі його почути, бо Василеві слова – не рев рокових децибел і не гуркіт гармат та ракет, а поклик незамутненої душі українського апостола, борця із злом.

У час боротьби за звільнення Василя Стуса з радянського табору російський академік, правозахисник Андрій Сахаров назвав українського поета совістю світу. Навіть існує версія про те, що Стус загинув тому, що Горбачову на початку його пропагандистської акції з так званої «перебудови» в СРСР аж ніяк не потрібен був Нобелівський лауреат у таборі.

Якщо буде страшний суд Божий, то одним з головних свідків від українців, мабуть, таки виступить Василь Стус. Бо висловив “молитви й сподівання” душі людської, яка не шукала компромісу між Божим абсолютом і спокусами земного князя, а йшла й кликала сміливо через палахкотіння неправд і безвір’я до просвітління людського духу.

Якщо вірити у переселення душ, то можна думати, що Василь Стус став втіленням тих незбагненних для терпіння мук, які увібрала в себе східно-подільська українська земля на протязі століть. Село, у якому він народився, має свою довгу історію і міфологізовану передісторію. Нинішня Рахнівка, що принишкла під Казенним лісом біля Уманського шляху, зазнала незчисленних бід за ХХ століття. Предки рахнівчан декілька разів переносили своє поселення після жахливих татарських спустошень. Тут проводили свої марші Гітлер і Муссоліні. Ця земля перенасичена людськими муками і кров’ю, і тому не дивно, що саме тут народився богом даний поет, який сказав кристально чистим голосом світові:

Ярій, душе! Ярій, а не ридай, У білій стужі серце України. А ти шукай – червону тінь калини, На чорних водах – тінь її шукай. Бо горстка нас. Малесенька шопта Лише для молитов і сподівання. Застерігає доля нас зарання, Що калинова кров така густа, Така крута, як кров у наших жилах. У білій стужі білих голосінь Це гроно болю, що впаде в глибінь, На нас своїм безсмертям окошилось.

Так, Василь Стус – це гроно болю, що ще падає в глибінь душ людських, але ще не вразило поки що народ його пречистим Божим гнівом. Не вразило, не раз розп’ятий люд, на творче яріння. Бо може й пізно вже, у передсудний час, а може, вже й гряде Стусом пророкована “неосяжна осонцена днина”.

Наш сучасник сказав, що в Україні нині все розвивається “не за Стусом”. Бо ж іще стоять “мури тюрми” у душах нинішніх поколінь, і дуже поволі росте шопта народна, яка руйнує їх і що має принести грона саме “творчого гніву” на землю, долею якої був зболений безсмертний поет.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG