Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 02:31

Хронос – єдиний суддя всіх речей


Хронос – єдиний суддя всіх речей

Прага, 6 січня 2003 – Іще стародавні народи вважали час основою всього існуючого. Невідворотна циклічність життя і смерті у суспільстві й природі здавна породили низку різних тлумачень і філософських теорій часу. Але до сьогодні, як уважають ті ж самі філософи, ЧАС є загадковим і незбагненним для більшості людей. Тим більше, що у його шаленому темпі індивідуум не встигає зупинитися хоча б на мить і замислитися над проблемою свого буття у просторі і часі.

Не дарма, мабуть, древні греки вважали ЧАС (Хронос)/ початком усього сущого. Згадаймо неоплатоніків, які називали нестаріючого Хроноса батьком Ефіру і безодні великої, тобто простору. Все породжує і поглинає невблаганний ЧАС – стверджується в орфічній теогонії стародавнього папірусу. Ті ж греки вірили, що душі померлих після трьохсотрічних блукань підземними лабіринтами повертаються очищеними до людського життя.

Людство й сьогодні достеменно не знає свого віку. Археологи-оптимісти відсувають час походження гомо сапієнс на мільйони років назад, а Біблія стверджує, що вік людини, як Божого творіння, обмежується всього сімома тисячами років. Продовжується погоня за розгадкою таємниці безперервності в абсолюті. Періодично з’являються сенсаційні публікації про виявлення нових формул часу та історії. Але дуже скоро вони блякнуть і перетворюються на чергову часову бульку. А проблема трактування тривалості у просторі залишається. Може, когось це здивує, але виявляється, що й сьогодні дуже гостро стоїть проблема точного годинника. Над нею “ламають голови” найкращі годинникарі світу, а ускладнюється це ще й неухильним уповільненням темпу обертання Землі. Тим часом розбиваються літаки, вибухають ракети, катастрофи неточності часу тривають. А людство мчить кудись у простір, не віддаючи собі звіту – Куди? Для чого? А скільки Часу триватиме все це? Лише окремі філософи, такі як, наприклад, Мартін Гайдеґер, уважають за потрібне закликати людство – зверніть увагу на час, зупиніться на мить, звірте свої годинники і напрям руху… бо буде пізно! Та невблаганний Хронос поглинає всі застереження…

Нині вже поглинутий вічністю американський письменник Джозеф Геллер уважав, як і чимало інших песимістів, що з плином часу в людській історії нічого не змінюється. Про це він роздумував в одному зі свої романів, де звів на грані абсурду три епохи – час грецького філософа Арістотеля, що роздумує над маскою Гомера, епоху голандського митця Рембрандта, який малює у 17 столітті того ж представника платонівської школи зі стародавніх Афін, і нарешті – сучасного американського колекціонера, який дивиться на філософа з Афін та розмірковує над творчістю Рембрандта. Геллер запитує в романі: що ж змінилося за ці три тисячі років? Люди припинили гонитву за грошима або ж знають межу їхньої кількості для власної кишені? Чи ми вже не прагнемо до влади і багатства, відгукуючись на поклик душі та розуму? І устами своїх героїв американський письменник приходить до висновку, що гроші як управляли в Афінах Арістотеля, так і управляють світом до сьогодні, що роль інтелекту і совісті й до сьогодні є в політиці спірною і таке інше. Джозеф Геллер уважає історичний час людства чергуванням гарячих і холодних війн, між якими суспільства не можуть знайти миті, щоб замислитися над цим смертельним танцем повсякдення…Можливо, саме у невпинності часу й упертій байдужості людства криється розгадка суті цього світу.

Пам’ятаєте рубльовську “Трійцю” – тріада в колі буття, на якій обернена перспектива, котра неначе свідчить про те, що Бог дивиться на світ і, можливо, боляче переживає наш невпинний рух у цьому замкнутому колі і поривається сказати з сумом: Чи здогадаєтеся ви, люди, колись зупинитися і вирватися з цієї зачарованої круговерті, гонитви за безвихіддю?

Існує термін “історичні народи”. Він багато в чому умовний, але з майже стовідсотковою впевненістю можна сказати, що поряд із такими існують й інші, що забули про час або ж заснули з якихось часто незбагненних причин. Що це – трьохсотрічний цикл поневіряння лабіринтами Хроносу? Тоді Україна починає усвідомлювати себе у часі! А може, це невідворотність біблійного пророцтва про розум і вічну тривалість незбагненного абсолюту, яке стверджує, що приходить час збирати каміння?

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG