Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 04:34

Яким має бути свято Різдва Христового?


Яким має бути свято Різдва Христового?

Львів, 7 січня 2003 – Наші різдвяні приготування останніх років усе більше скидаються на якесь споживацьке божевілля. У торговців у ці дні аж зашкалюють рахунки від надприбутків. А в багатьох християн болить не серце, а руки, у яких вони волочать до хати усілякий крам. Згадка про істинну причину цього торжества проявляється хіба що у короткій молитві, прочитаній поспіхом над святковим столом.

Ця дивовижна історія трапилася у Львові, у храмі Преображення Господнього. Тут правилась Божественна літургія. На молитві було присутнє товариство гарних, знаних і небідних людей у місті. Вони молилися і уважно слухали отця.

Раптом до церкви забігли двоє замурзаних дітей віком три-чотири рочки. Ті, котрі щодня просять під церквою милостиню, кого їхні “батьки” навмисно б’ють до синців, щоб малеча викликала у людей жалість і співчуття, а значить, збирала більше грошей. Діти, немов дзиґи, почали крутитися навколо присутніх, шарпаючи їх за одяг і простягаючи благально ручки. Хтось їм кидав гроші, хтось робив зауваження, щоб не перешкоджали у молитві, мовляв, потім вам кину, на вулиці. А когось дітлахи доволі настирливо шарпали, не відступаючи ні на крок. Тривало усе це вибивання грошей довгенько. Та раптом малі прудко кинулися у бік вівтаря. Отець навіть не звернув на це уваги. А тим часом дітлахи підбігли до ікони, на якій зображена засмучена Богородиця з немовлям на руках. Більше дитя підняло на руках меншого і той висипав у скарбничку біля Богородиці усі ними зібрані у церкві гроші.

Для присутніх на молитві це стало повною несподіванкою. Двоє малих жебраків, які дуже добре знали, що їхня мама радіє тільки тоді, коли вони приносять їй гроші, хотіли подарувати радість і потішити іншу маму –Ісусову. Малюки знали, що за подібну милостиню вони отримають добрячі стусани біля церкви від своїх “опікунів”.

Без сумніву, Різдво Христове належить до найулюбленіших наших свят. У ці дні прийнято дарувати один одному радість, але, на жаль, із кожним роком ця радість якось опредмечується і набирає рис комерціалізації.

Глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар у зверненні до вірних із нагоди Різдва Христового зауважує, що люди нині мають викривлене уявлення про це свято. “Ми любимо Різдво передусім за те, що воно дає нам нагоду втекти від щоденних справ, згадати безтурботне дитинство, сповнене сміхом та піснями, – пише Любомир кардинал Гузар. – Ісус Христос приходить на землю не для того, щоб забавити, розвеселити людину, а щоб спасти її, вирвати із лабет диявола та смерті й повернути до Небесного Отця”.

Кардинал Гузар зауважує, що любов, бажання ближньому добра повинні стати домінантним елементом у житті. “Люди, які звертають свій погляд лише у бік земного добра і зосереджуються на власній вигоді, насміхаються з таких думок, вважають їх дітвацькими, незрілими, нереалістичними. Власне тому в нашому світі панує така суєта” – переконаний глава УГКЦ.

А ще напередодні Різдвяних свят та дня Святого Миколая чимало бізнесменів, політиків, урядовців раптом згадали про існування дітей, обділених долею, бідних і голодних. У ці дні до сиротинців та інтернатів, сімей багатодітних вишиковуються справжні черги, скрізь увімкнені телекамери та мікрофони, які й покликані продемонструвати показушне доброчинство. А відтак і перші леді області намагаються незграбно мавпувати Європу. І от ми вже бачимо галицьких дам у норкових накидках, спідницях зі шлейфами, які демонструють свою благодійність перед обдарованими юними музикантами, чиї батьки відмовляють собі у багато чому, аби лише придбати необхідне дітям, починаючи від концертного костюму і до музичного інструмента.

Греко-католицький митрополит Андрей Шептицький, котрий виявляв велику любов до людей і особливо дітей, який переказав усі свої гроші на потреби вірних, неодноразово писав у своїх посланнях, що найосновніше у житті – любов. Через її брак світ гине.

Найлегше відкупитися від дітей цукерками чи іншим дарунком, та втім, найголовніше побачити у людині свого брата чи сестру, подарувати їй свій час і увагу, розділити з нею мовчання. Ті, хто бідні чи обділені у житті, не потребують жалю, а лишень хочуть тепла і любові. Тому, можливо, у ці дні варто думати не так про кількість страв на столі і дарунки, а знайти час на розмову і тепле слово для тих, хто їх потребує.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG