Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 23:08

Демократія й держава


Демократія й держава

Прага, 7 січня 2003 - Вітаємо усіх, хто слухає передачу Демократія й держава, із радісним святом Різдва Христового! Розпочинаємо її фрагментом Різдвяного послання Патріарха Київського і всієї Руси - України Філарета.

Патріарх Київський і всієї Руси - України Філарет:

У ці святі дні сердечно вітаю вас, преосвященні архіпастирі, боголюбиві пастирі, улюблені брати й сестри, із Різдвом Христовим і Новим Роком! Нехай Господь, який народився у Віфлеємському вертепі, подає всім нам мудрість і духовну силу вірно служити Україні. Вітаю з великим Християнським святом і наших співвітчизників, синів і дочок українського народу, які з різних причин опинилися за межами України, але й там не забувають ані рідної землі, ані добрих звичаїв своїх побожних предків, і вкупі з нами славлять народжене у Віфлеємських яслах Боже немовля - Христа. Христос народився, славімо Його!

Людмила Литовченко:

У своєму Різдвяному посланні Патріарх Київський і всієї Руси - України Філарет згадав і про тих українців, яких доля занесла далеко від дому, до чужих країв, але розсіяні по світу вони не забувають рідних звичаїв, плекають традиції своїх предків. Про українське Різдво у Сполучених Штатах Америки розповідає Мирослава Гонгадзе з Вашингтона.

Мирослава Гонгадзе:

Як багатонаціональна та багаторелігійна держава, Америка дає своїм громадянам можливості зберігати й розвивати свої національні культури. Православні, греко-католики, євреї, мусульмани, чорношкірі американці зберігають тут свої релігійні традиції. Для українців в Америці Різдво стало подвійним святом. Люди, як і церкви, розділились - одні перейшли на новий стиль відзначення Різдва, інші залишаються вірними старим традиціям. Церкви, які продовжують зберігати старий календар, діють у Вашингтоні, Філадельфії, Клівленді, Чикаго, Нью-Йорку. Українці, які святкують Різдво 6 - 7 січня, кажуть, що хочуть зберігати стару українську традицію, дух святості і прагнуть бути в цей день разом з усіма українцями у світі. Нова четверта хвиля імміграції до Америки поповнила частину старокалендарників, як їх тут називають. Звичайно, у цей день обов’язковим є родинні столи з пісними стравами. Для українців, що живуть в Америці давно, приготувати справжню різдвяну вечерю - це велике досягнення. Приготування трудомістких страв, таких як вареники чи борщ із грибними вушками, перетворюється у довгу процедуру. У великих родинах уже за декілька тижнів розписують розклад і обов’язки щодо приготування вечері між членами родини. Часто це роблять ще для того, щоб залучити до святкових приготувань молоде покоління, бо, звичайно, носіями традицій залишаються старші члени родини. Ще однією традицією є коляда. Групи колядників також формуються задовго до свят і вже на саме Різдво ходять від родини до родини українців і приносять із собою народні мелодії, гарний спів і дух свята. Прийміть і ви вітання від українців в Америці! Христос рождається!

Людмила Литовченко:

Цього року українська громада Угорщини святкуватиме 12-те українське Різдво. Про важливість цього празника свідчить хоча б та обставина, що з часу створення Товариства української культури, а це саме 12 років, у цій країні наше свято залюбки відвідують і угорці. Про особливості українського Різдва в Угорщині розповідає Василь Плоскіна.

Василь Плоскіна:

На початку 90-х років, як пригадує почесний член українського товариства, пані Наталя Драгоманова-Бартаї, православне Різдво організовувала невелика група ентузіастів, а незмінним двигуном торжества завжди була голова ТУКУ Ярослава Хортяні. З легкої руки наших українок ця добра традиція прижилася на угорському ґрунті і відтоді набувала поширення. Зазвичай господині збираються трохи раніше аби наготувати вареників із картоплею і смаженою цибулею. Коли є можливість орендувати ресторан, то угорські кухарі варять борщ, але під суворим наглядом когось із наших землячок. Однак кутю традиційно готує вдома пані Людмила Слюзько з Києва. І, хоча вона багато років пропрацювала в Національному університеті ім. Тараса Шевченка, її аматорський кулінарний витвір гості згадують майже цілий рік. Але, звичайно, українські національні страви - лише прелюдія до справжнього свята з колядками, поздоровленнями, виступами самодіяльних та професійних артистів з України. Буває, люди тільки на Різдво і можуть зустрітися, тому що мешкають десь на периферії або заклопотані іншими справами. Різдво створює атмосферу родинності. Універсальність його полягає ще і в тому, що у відсутності звичних атрибутів життя у такої великої спільноти людей одного національного кореня, як в Україні / коли люди рідко справляють весілля, христини чи новосілля в чужому мовному оточенні /, Різдво повертає українців у вир української стихії. Частими гостями тутешнього товариства є українці із західної діаспори. Вони допомагають молоді відшукувати своє, притаманне тільки нашому народу, а це - народні пісні, запальні танці, розповіді старших, популяризація досягнень, зрештою. Адже українці демонструють неабияку здатність навчатися чужому і виживати, не дивлячись ні на що. Отож і зараз Різдво збирає розпорошених по Угорщині земляків, щоб згуртувати громаду і не дати їй пропасти на чужині.

Людмила Литовченко:

Русини й українці Сербії уже два з половиною століття в багатонаціональному і не завжди сприятливому для них оточенні зберігають давні звичаї, насамперед, різдвяні. З Белграда про це - Михайло Рамач.

Михайло Рамач:

Дивна доля емігрантів. Люди покидають рідний край, сподіваючись, що їм у чужині буде краще. А там, між чужими, сумують за тими, кого покинули. Ностальгія, зокрема, сильна на свята. Закарпатці, які на терени нинішньої Сербії прибули у XVIII столітті, та галичани, котрі тут поселилися 150 років після них, на бурхливих Балканах багато в чому пристосувалися до місцевого населення. Змінилася чи, правду кажучи, зіпсувалася мова, забулося чимало весільних та інших звичаїв. Але є один день, коли всі вони, не зважаючи на те, як себе називають, збираються до купи в окремому настрої, і в кожній хаті тоді лунає та сама стародавня коляда, слів якої дехто з молодших може й не розуміє. Зрештою, не усе в словах. Таїнство народження Божого Сина можна зрозуміти лише серцем і душею. Саме напередодні Різдва у Белграді оприлюднено офіційні дані про кількість населення на підставі торічного перепису. Згідно з ними, у Сербії лише 16 000 русинів та 4 500 українців, розсіяних у 30 містах і селах. В 15 з них є греко-католицькі церкви, в яких сьогодні також співають «З нами Бог!» Та навіть там, де лише кілька сімей, де немає ні церкви, ні священика, лунає «Бог предвічний» чи «Дивна новина». Під столом уже давно немає обрядової соломи, все ж у хаті є ялинка, а на столі такі самі страви, які готували бабуся та мати. Господар дому перед вечерею вимовляє давню молитву, де Христос Спаситель мав народитися. Ні десятиліття комунізму, ні чуже оточення, ні недавні війни, які додатково розпорошили русинсько-українську громаду у Сербії, не позбавили наших земляків священного почуття єдності з усіма, які на Свят вечір так само колядують і з такою самою радістю святкують народження Божого Сина і свято відродження кожної людини.

Людмила Литовченко:

А зараз знову повернімося в Україну. За останніми даними Центру ім. Разумкова, Різдво належить до найбільших українських свят. Чверть опитаних мешканців України вважають Різдво улюбленим святом року, і за популярністю воно поступається лише Новому Року. Як ви знаєте, шановні слухачі, найчастіше гостями наших передач бувають українські політики. Тож і сьогодні ми вирішили не зраджувати цій традиції і звернулися до кількох популярних політиків із запитанням: «Що для Вас означає Різдво Христове?» Першою відповіла народний депутат України, голова опозиційного блоку Юлія Тимошенко.

Юлія Тимошенко:

Мені здається, в день Різдва Христова кожна нормальна людина має замислитися над своїм життям, над тим, чи насправді ми оцінили ту величезну жертву, яку приніс Син Божий за всіх нас, чи варті ми такої жертви, чи дійсно наше життя стало чистішим, і що ми для цього зробили. Це день, коли ми маємо замилитися над своїм життям.

Людмила Литовченко:

Після Юлії Тимошенко своє ставлення до свята Різдва Христового висловив народний депутат України, один з лідерів комуністичної партії Адам Мартинюк.

Адам Мартинюк:

Я атеїст, але як би там не було, для мене особисто Різдво Христове згадується і з дитинством, і з тими роками, коли ми були малечею. Воно залишило світлі спогади у моїй душі. Не зважаючи на те, що я людина атеїстична, разом з усім народом я відзначаю це свято.

Людмила Литовченко:

Про Різдво свого дитинства говорив і народний депутат України, голова Народно-Демократичної партії Валерій Пустовойтенко.

Валерій Пустовойтенко:

Різдво для мене з дитинства визначилося тим, що обов’язково треба віднести вечерю, побажати добра й щастя, і ще раз підтвердити, що є люди, які поважають один одного.

Людмила Литовченко:

Наступним нашим співрозмовником виявився перший міністр оборони України Костянтин Морозов.

Костянтин Морозов:

Різдво Христове - це свято, це звичайна релігійна біблейська тематика. Але кожна нація, кожен народ, який має в душі щось, що не вмирає, пов’язує це саме з народженням Христа. І я вітаю наших людей з цим святом!

Людмила Литовченко:

Список політиків, до яких ми звернулися із запитанням: «Що для Вас означає Різдво Христове?», завершує найпопулярніший український політик Віктор Ющенко - голова найбільшої парламентської фракції «Наша Україна».

Віктор Ющенко:

Я родився у такій родині, де, на щастя, завжди, навіть, в найгірші часи, а це очевидно часи 60-х -70-х років, у нас висіла ікона. Я пригадую, як у різдвяні, новорічні свята, на Святий вечір мама випускала мене з хати до родичів, яких я повинен був оббігати й занести Святу вечерю. Звичайно, щоб менше бачили у селі, бо це була б велика неприємність, якщо дитина вчителів розносить Святу вечерю. Але це завжди було дуже приємно. Якщо згадувати саме щасливе й світле у дитинстві, то це були різдвяні, новорічні свята, навколо яких концентрувався, мені здається, весь дух святості, яку шанували в моїй родині, у колі друзів моїх батьків. Це було щось трохи підпільне, але винятково чисте й високе.

Звучить колядка «Добрий вечір тобі, пане Господарю...»

Людмила Литовченко

У цій колядці співається про «три празники», що «прийдуть до тебе в гості». Сьогодні ми святкуємо перший празник - Різдво Христове, одне з найсвітліших релігійних свят, яке вже здавен увійшло в життя українського суспільства і стало всенародним святом, традицію якого не знищила навіть ідеологічна машина комуністичного режиму «совєтського зразка», хоча і сильно її поруйнувала. І ті, хто з дитинства купався у цій традиції, пронесли світлі спогади через усе своє життя, де б вони не були.

Пан Євген Сверстюк довголітній політв’язень, президент українського ПЕН-клубу, головний редактор газети «Наша віра» належить саме до таких людей. З ним розмовляє Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Пане Сверстюк, якщо я не помиляюся, Різдво для Вас – то є традиція з дитинства. Яким і Різдво, і Свят-вечір запам’яталося Вам з того часу?

Євген Сверстюк

Я навіть сказав би, що ще понад дитинством. Це наша тисячолітня традиція, і світ вперше почув українців, як вони колядують, у Гоголя – «Ніч перед Різдвом», і світ може вперше дізнався, що українці – це ті, в яких так багато пісень і так багато пісень про любов, так багато святкових пісень. Оце є наша традиція, наше нагромадження тепла і промінює на протязі тисячоліття. Само по собі Різдво, якщо брати сам факт – це ж страшенна трагедія народитися дитині в хліві, між худобою, і одраз після того тікати від погоні посіпак, які вирізують дітей до двох років. І втікати не просто, а через пустелю, я не знаю, як там зараз пробиратися від Єрусалима, Вифлеєма до Єгипту - як там зараз можна, а в той час – це Голгофа. І навколо цього побудувати таку ідилію: на шовкових пелюшках, три царя з дарами... І стільки створити пісень, картин, людство поклало на це місце драми все найкраще, що воно виплекало в своїй душі.

Тарас Марусик

А як Вам святкувалося в ув’язненні? Можливо, тоді приходили найяскравіші спогади про дитинство?

Євген Сверстюк

Власне, ми всі походимо з дитинства, як казав Екзюпері, з країни дитинства. В ув’язненні ми святкували спогади, і хто мав більше спогадів, той мав більше свята. То треба було животворити в собі свято і намагатися не помітити того, що навколо на тебе чигають, і саме в цей день. Було приємно, що завжди литовці перші встають і приходять до українців привітати з Різдвом, бо в них католицьке було раніше. Інші – євреї вітають зі святом, нехай не з Різдвом, а просто зі святом, їх велика громада була. Діти різних народів відзначали це як те, що треба берегти в душі і не втратити.

Тарас Марусик

Чи вдавалося якось хоч елементами зберегти традицію, навіть за формою? Маю на думці ту саму кутю.

Євген Сверстюк

Щось було, і збирали до Різдва, щоби приберегти щось більше, і намагалися вгостити інших, тому що суть Різдва в тому, щоб інших вгостити, а не наїстися, і створити свято. І я пригадую, як одного разу я сидів, вони завжди не забували мене посадити в карцер в той день, а хлопці з Коломиї гримнули під карцером на Різдво колядки!..

Тарас Марусик

Як охорона на це реагувала?

Євген Сверстюк

Вмить кинулися розганяти, повибігали. Але хлопці встигли заколядувати мені дві колядки.

Тарас Марусик

А де це було?

Євген Сверстюк

Зона 36, ота найпаскудніша з усіх зон.

Тарас Марусик

Пане Євгене, як Ви зараз сприймаєте Різдво по стількох роках заслання, по стількох роках святкування вже вільного? Вже ніхто не забороняє сьогодні святкувати це свято. Ба більше, воно є державним.

Євген Сверстюк

Ви знаєте, великою мірою воно теж залишається спогадом про дитинство, оскільки в умовах великого міста, якого б то не було, чи то Києва, чи десь далекого, воно розсівається, воно засипане сурогатами, мало є того духу Різдва. Я вже не кажу про те, що Різдво пов’язане було зі сніговою білою казкою. Великі замети, морози, вранці батько запрягає коней, їдемо до церкви, і ця дорога, а потім колядники юрбами, ватага за ватагою. Це можна тільки згадувати, але цього не можна повторити. Ну, і мені уявляється нині все ж таки досить інтенсивним відтворення в мистецтві, треба сказати, що на радіо багато співають, часто до Різдва чути колядування. У нас віра відроджується дуже повільно, а пісня відроджується швидко.

Людмила Литовченко

Дорогі слухачі, на закінчення передачі Демократія і держава з різдвяним посланням до Вас звертається архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор:

Всечесні Отці! Дорогі брати і сестри! Святий апостол і євангеліст Матей, розповідаючи про народження Божого Дитяти та втечу Святої Родини до Єгипту, нагадав провіщення пророка Осії: «Із Єгипту покликав Я сина Свого» (Мт. 2:15. Пор.: 11:1). І напевне не в одного читача євангельського слова, знайомого зі старозавітними передбаченнями, зринали в пам’яті видіння іншого великого провидця, Ісаї. Прозираючи в майбутнє крізь сотні років, пророк Ісая писав: «Ось на хмарі легенькій несеться Господь і прибуде в Єгипет, і затремтять перед лицем Його боввани Єгипту, і серце Єгипту розтане посеред нього» (Ісая 19:1).

Країна рабства, сама згадка про яку викликала біль і скорботу в потомків Якова. Стала для Спасителя Божого люду місцем порятунку від жорстокого юдейського царя... Тим самим Господь розкриває Своєму народові прихований сенс пережитих випробувань. Тягар ганебного рабства обертається для невільників благословенням засобом звільнення від гордині, братоненависництва, зради. Від усього того, що руйнує пам’ять про Бога, що плекає самовпевненість і споживацьку само обмеженість.

Як часто земні випробування стають для нас суворою школою, необхідною для пізнання власної немочі, зарадити якій може лише Господня допомога! Богонатхненний співець псалмів питає Творця:«Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту?» (Пс. 43:26) і тут же сам відповідає:«Бо душа наша знизилася аж до пороху, а живіт наш приліг до землі...» ( Пс. 43:26).

«Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту?» ( Пс. 43:25). Це питання знову і знову зринає в нашій свідомості серед земних турбот, розчарувань і потрясінь. Ми шукаємо справедливості – і не знаходимо. Ми голосуємо – та нас обдурюють. Ми розраховуємо на захист – та виявляємося безборонними. Ми сподіваємося на заслужену винагороду – але зазнаємо нових ударів. Здається часом, що Господь залишив нас на поталу гнобителям.

Помилки, падіння, втрати – все, що складає рабський стан поневолення гріхом, - ось це і є наша країна рабства, наш Єгипет, до котрого прямує Месія. Сенс пережитого нами розкриється тоді, коли серед глибокої зажури в нашій свідомості зрине радісне відкриття Божої присутності посеред непроглядної ночі страждань. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти стан мудреців, котрі понад дві тисячі років тому зауважили крізь морок духовної ночі осяйні промені зірки над Вифлеємом.

Цього року Різдвяні свята приходять в Україну посеред глибокої суспільної кризи. Зруйновані надії, ганебні конфлікти, тривожні передчуття гнітять суспільство. Не бачачи для себе перспективи на Батьківщині, мільйони українців залишають рідну землю. Серед тих, хто лишився, панує загальна апатія.

Та чи не так було й тоді, коли над палестинськими полями залунав ангельський спів:«Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» ( Лк. 2:14). Божий син прийшов не до переможців, а до рабів, до поневолених Римом народів, до зневірених у філософських шуканнях мудреців, - до людини, яка пересвідчилася в обмеженості власних засобів подолання кризи.

Месія прийшов у світ, щоб спасти нас від нашої власної слабкості. Від апатії, індивідуалізму, спокуси покладання надії на себе самого. Він знову повертається до поневоленої людської спільноти, щоб вказати нам шлях до країни спасіння, щоб зробити явною для всіх нікчемність земних фараонів. Немовлятко Христос засвідчує кожному з нас неповторну цінність людської особистості, простуючи через земні пустелі, аби знайти й порятувати заблуканих і зневірених. Він приходить, щоб піднести упокорених, винагородити покривджених.

То ж готуймо наші душі до Його приходу! Готуймо, як віфлеємські ясла, куди кладеться Боже Дитятко. Переживши ганьбу рабської залежності від влади людини, молімось про дар свободи – неоціненний дар Божої любови до Його творіння. Випробувавши гіркі наслідки слабкодухості й апатії, гартуймося до діяльності служіння Христу в світі через гідне втілення євангельського ідеалу в своїх повсякденних справах. Боронімо чистоту святої Христової Церкви від забруднення її людськими вадами й опанування цинічними шахраями. Перебуваючи в єгипетському полоні пристрастей, готуймося до відважного зростання за нашим Спасителем до обіцяного краю Його Царства, де запанує євангельська любов.

Вітай, Ісусе, з чистої Діви вроджений, Вітай нам, Боже, що в людськім тілі явлений. Своїм смиренням з нас, грішних, здійми окови, Щоб в серцях наших настала влада любови.

Христос народжується! – Славімо Його!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG