Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 02:51

Листи на Свободу


Листи на Свободу

Прага, 4 січня 2003 – Сьогоднішню передачу розпочну новорічними й різдвяними вітаннями, що надійшли від Вас, шановні слухачі.

Вітаннями з Різдвом Христовим та Новим Роком розпочинається майже кожен лист. Чимало й окремих вітальних листівок, які переповнені теплими словами, побажаннями. На жаль, я не зможу назвати усіх авторів таких послань, через їхню велику кількість. Але окремі послання все ж таки процитую, бо частина з них адресована не лише нашій редакції, але й усім нашим слухачам.

«Сподіваюся, що у 2003 році у Вас і у нас все буде гаразд, щоб Ви і ми щасливими були. Залишаймося разом», - мовиться у привітанні Василя Феськова із селища міського типу Володимирець Рівненської області.

«Щастя й благополуччя усім! Світові - мир!» - бажає наша слухачка з Харкова пані Олієва.

«Будьте стійкими і мужніми борцями за щасливе життя українського народу і за щасливу долю прекрасної України», - пише Володимир Грецький з міста Горлівки Донецької області.

Листівку-привітання з Новим роком, із святами Різдва Христового ми отримали від апостольського Нунція в Україні, а також від посольства Польщі в Україні та українського посольства у Чехії.

Надійшли вітання і від наших колег - журналістів. Одне з них із далекої Австралії - від Лесі Ткач і Олі Павлишин, які працюють в українській програмі австралійського Радіо «SBS». Вітальна листівка надійшла і від українського телеканалу «1+1».

«Творчої наснаги, журналістської свободи та всіляких гараздів», - побажав нам Володимир Пашкін із міста Бердичева Житомирської області. А чистого ефіру і добра Україні бажає Василь Чопей із Закарпаття.

«Сійся, родися слово і діло! Слово щоб цвіло, діло щоб зріло. По всьому світу і в нашім краю, Щоб було повно того врожаю»,

- а це рядки з вірша, що його надіслав Роман Петрів зі Львова.

Віршовані привітання ми отримали також від Марії Яцурак зі села Стецева Снятинського району Івано-Франківської області, Григорія Олійника із Вінниччини.

Багато теплих слів і у вітаннях Марії Твердушко зі селища міського типу Козова Тернопільської області, Івана Шимоняка з міста Самбора, що на Львівщині, Віктора Галицького з Кам’янець-Подільського, Анатолія Миненка із Броварів, Василя Жінчина зі села Верещиця Яворівського району Львівської області, Ігора Козубціва зі села Мощенки, що на Чернігівщині.

Приємні привітання й у багатьох інших листах і листівках.

Ми дуже вдячні усім наших слухачам, усім, хто нас слухає. Дякуємо тим, хто пише нам листи, дякуємо за нинішні привітання, побажання, поради, а також і за критичні зауваження.

Зі свого боку ми ще раз вітаємо усіх наших слухачів із Новим Роком та Різдвяними святами. І зичимо щастя, здоров’я, усіх земних благ!

А зараз, шановні слухачі, пропоную послухати листа, що його електронною поштою надіслав нам Ярослав Татомир зі Львова:

«Здавен повелося - у християнські святкові дні бути людиною доброю, зичливою до ближнього, якого прийнято радісно вітати. Це і є нагадування усім нам, якими ми повинні бути у щоденному житті. Бути християнином не на словах, а за переконаннями, внутрішньою потребою.

Дотримування Божих заповідей (дієвіших за ухвалені в парламентах закони) визначає поведінку в суспільстві кожного з нас, і, загалом, поведінку суспільства у житті нашої держави. При взаємному пошануванні людини, як дару Божого, можливе мирне співжиття суспільства, не дивлячись на різні погляди, уподобання, вірування, тощо, що є атрибутами свободи окремо взятої людини.

Свобода не закріпачена є гарантом процвітання нашої держави без «безбожно-аморальних совкових можновладців», без нинішньої аморальної, ганебної, насильницької влади.

Гаряче бажаю, щоб у Новому Році назрів час пробудження в нашому суспільстві, загалом, а у причетних до влади осіб – пробудження почуття гріха за скоєні ними провини проти людини, народу.

Переконаний, тільки з морально здоровим суспільством процвіте й возвеличиться слава нашої України!»

Петро Кагуй:

Із нагоди наближення різдвяних свят, що їх більшість громадян України відзначатиме у ці дні за Юліанським календарем, до нашого київського корпункту зателефонувала наша постійна слухачка зі села Борисівки Ганна Драч, яка представилася як віруюча православної церкви, і прочитала свого вірша.

Фрагмент із вірша Ганни Драч:

На землі життя не довге, життя тимчасове, А на небі - життя вічне, життя Боже й нове. Щоб надіятись на нього, треба віру мати, Тіло й крові Господнього з любов’ю приймати. Євхаристія - це сила від Духу Святого, То ж сприймаймо його, люди, надіймося на нього. Тільки Бог нам допоможе, в Нього правда й сила, Його мудрість все долає, не потрібні вила. Зло на зло не допоможе, не треба руїни І тікати нам не треба з нашої країни. Україна - це ми з вами, ми - творіння Боже І лишати сиротою неньку нам не гоже. Не тікаймо ми від себе, а себе знайдім, Не живемо в своїм серці - в ньому Божий дім.

Звучить коляда «Добрий вечір тобі, пане господарю...»

Новорічне й різдвяне привітання ми отримали також і від нашого постійного слухача Івана Киреєва з міста Шепетівки Хмельницької області. Його вірші часто звучать у наших передачах. Звичайно, не усі, а лише окремі. Пан Киреєв - людина дуже творча, і майже кожного тижня ми отримуємо нового чи то й відразу кілька нових віршів. Здебільшого вони переповнені вдалим гумором. Ось і цього разу у нинішній новорічний, різдвяний період - вірш із гумором, але досить гірким, я навіть завагався, давати його до ефіру чи ні. Але, куди від правди дітися.

Іван Киреєв:

Сніданки

Українці! Я поснідав! Я вітрину вже одвідав! Ковбаси напхавсь, батону, Ще й чужого самогону! І без грошей, бо навчився: Нахилився, надивився! Пообідаю, як у свято! На вітрині є достаток!

А вечеря обмину я: Краще Кучмі подарую! Він такий у нас «господар», Хоч вітрини дав народу!

Українці! Ви теж так – Снідаєте на дурняк? Знаєте, чому питаю?

Є такі, що і ковтають! Зрозуміло, що не слину! І не тільки цю вітрину!!!

Петро Кагуй:

У своєму вірші Іван Киреєв із міста Шепетівки Хмельницької області з гумором зауважив, що свою вечерю краще віддасть панові Кучмі.

Тоді як Президент України у телевізійному новорічному привітанні до українського народу, зокрема, побажав таке:

«Нехай у кожній сім’ї й у будень, і у свята буде хліб і до хліба...».

Добре побажання і, дай Боже, щоб воно збулося. Власне це одне з давніх і традиційних побажань, і його можна бажати і в заможних державах. Однак, нині в Україні таке побажання викликає певно гіркоту. Бо усі розуміють, у тому числі, очевидно, і президент, що далеко не в кожного «й у будень і у свята є хліб і до хліба на столі». А Леонід Кучма є президентом України вже 9-й рік, а до того ще майже цілий рік очолював український уряд.

Мені згадалася одна конкретна розповідь про те, як одна жінка із села на Львівщині зустріла свою давню знайому, запросила зайти до хати і запропонувала випити чаю. Чай був без цукру, бо його вже довший час не було у хаті. Господиня вибачилася і запропонувала до чаю кусок паляниці, пояснивши, що рідко купує хліб, бо із борошна їй дешевше напекти паляниць. Жаліючись на своє матеріальне становище, жінка сказала, що радіє, що через кілька тижнів її єдину дитину - сина заберуть до війська. Ця жінка раділа не тому, що її син під час строкової служби пройде певний вишкіл, набереться життєвого досвіду, а раділа тому, що сина в армії годуватимуть!

Але повернімося до новорічного й різдвяного привітання президента України. І вже не телевізійного, а письмового.

Напередодні Нового Року громадяни України, очевидно, були здивовані особливою увагою Леоніда Кучми, знайшовши у своїх поштових скриньках листівки-привітання за підписом Президента України.

Кілька таких вітальних листівок переслали нам із своїми коментарями наші слухачі.

Подаю фрагмент із листа Надії Берестянської з міста Тернополя: «Боляче до сліз те, що становище простих українців, які ціле своє життя працювали, з року в рік погіршується, і це за нинішньої влади у незалежній Україні. Замість того, щоб підвищити пенсії, які втричі менші прожиткового мінімуму, пан Кучма висилає у кожен дім вітання з Новим Роком, бажає, щоб у наш дім прийшов добробут і всілякі гаразди. Але звідкіля вони візьмуться? Якщо, навіть, на підвищення зарплати президент наклав вето, то якої творчої наснаги він нам бажає? Робочих місць для наших дітей у рідній державі немає. Наші молоді люди змушені їхати у пошуках роботи до інших країн».

А інша наша слухачка Марія Твердушко із селища міського типу Козова Тернопільської області на вітальній листівці президента дописала такі слова: «За роки правління Леоніда Кучми його побажання вже збулися. Народ обкрадений, хворий, голодний, мерзне від холодів, розбігся з жебрацькими торбами по всьому світу».

Переслав нам своє вітання від президента і наш слухач із Херсона, який підписався лише іменем – Вадим.

«Цинізму влади немає меж», - мовиться в короткому емоційному листі, автор якого називає цей учинок влади божевіллям. «Божевільні вдалися до такої тактики, бо хочуть підпорядкувати собі інших», - наголошує наш слухач із Херсона.

Оскільки на новорічно-різдвяну листівку за підписом Президента України активно відгукнулися наші слухачі, ми попросили нашого київського колегу Тараса Марусика з’ясувати, а як до цього привітання Леоніда Кучми поставилися представники творчої інтелігенції України.

Тарас Марусик:

Перший мій співрозмовник – генеральний директор радіостанції “Континент” Сергій Шолох був найрадикальнішим і найприскіпливішим. Він досить детально прокоментував згадану вітальну листівку від Президента України.

Сергій Шолох:

Коли я побачив цю листівку у своїй скриньці і прочитав: «Щиро ваш Леонід Кучма», в мене було перше відчуття, що такого цинізму я ще не відчував ніколи. А поздоровив він мене, як і багато неправославних українців набагато раніше, відібравши в нас свято Різдва Христового, тому що видав наказ, який не мав права видавати, що центральну й обласні ялинки треба запалити 27 грудня. В Україні є багато католиків і інших віруючих, які відзначають це з 24-го на 25-те. Він нас позбавив права святкувати Різдво. Оце було поздоровлення. Ще таким чином він підкреслив, що Україна - це не Європа, не Західний світ, і святкує разом із російською православною церквою. Тому наказ був підписаний у Росії. Оце головне поздоровлення. А те, що він тут пише, бажає мені міцного здоров’я... Я чув плівки, де він наказував знищити мене. Бажає сімейної злагоди, але, слава Богу, це не від нього залежить. Він зичить мені успіхів у всіх починаннях, творчої наснаги в роботі, а через свого подільника Бориса Холода закриває «Континент». Він каже, що нехай прийде у ваш дім добробут і всілякі гаразди, але режим, який він створив, і добробут - це слова-антоніми. Вони не поєднуються. І добробут може прийти тільки тоді, коли він піде з країни і дасть нам спокій. Узагалі тут підпис має стояти не Леонід Кучма, а голова Адміністрації президента, тому що такі речі робить виключно голова Адміністрації. Наш президент має таку найбільшу якість потрапляти в залежність від різних людей, які його оточують. Але залежність, яка зараз у нього від Медведчука, найпотужніша. І він працює як віце-президент цієї Адміністрації, в нього, навіть, приміщення немає, хоча він намалював тут Маріїнський палац і написав Президент України. Але, це ж неправда. У всіх країнах є резиденції президентів, а у нас на його приміщенні написано Адміністрація президента України. Тобто у Медведчука є своє приміщення, а президент у нас - бомж, як і багато українців. Такі в мене почуття від цієї листівки. Просто цинізм найбільший, якого можна було тільки чекати.

Тарас Марусик:

Але не всі так детально читали цей текст. Ось, що сказав мені відомий письменник Василь Шкляр:

Я не сприймаю безособових звернень. Вони мені чимось нагадують анонімки, через те такого типу листівки я викидаю переважно на смітник, як будь-які агітки. Через те якось навіть не зауважив, що там було написано у цьому привітанні, і через те не можу дати ніякого коментаря.

Тарас Марусик:

А ось невеликий коментар художника й соліста ансамблю «Кобза» Валерія Вітера.

Валерій Вітер:

Я тут щойно отримав листівочку таку від президента – мало художню. Бо я художник і для мене це дуже важливо, і ось тут багато написано: «Успіхів, творчої наснаги в роботі»... Але я як художник знаю, що багато наших художників, особливо старшого покоління, не мають можливості оплатити свої майстерні. А я знаю, що, наприклад, у Грузії, Вірменії влада подарувала майстерні художникам, і вони нормально працюють, не турбуючись про це. По-друге, це, мабуть, шалений тираж тієї листівки, і цікаво, хто за це платив!

Тарас Марусик:

І на закінчення думка президента українського ПЕН-Центру, головного редактора газети «Наша віра» Євгена Сверстюка.

Євген Сверстюк:

Отже, відгуки на привітання президента різні. Одні кажуть, що привітання до них залетіло через комин. Інші дивуються, що президент один раз за десять років чомусь про них згадав. А взагалі вважають, що в них любов із президентом взаємна. І коли Леонід Кучма скаржиться потім, що йому не пощастило з народом, то це і є вираз тієї цілковитої взаємності.

Тарас Марусик:

Цікаво, що всі мої спроби взяти будь-який коментар в Адміністрації президента, зокрема, у керівника Адміністрації Віктора Медведчука та начальника Головного інформаційного управління Сергія Васильєва виявилися безрезультатними. Залишається вірити газеті «Україна молода», що на друк приблизно вісімнадцяти мільйонів листівок пішло мінімум два мільйони гривень. Ну, а «Укрпошта» рознесла ці листівки, очевидно, безкоштовно. Якщо ж ні, то бюджет цієї новорічної акції може збільшитися.

Петро Кагуй:

А зараз перейдемо вже до більш традиційних проблем, що їх порушуєте Ви, шановні слухачі. Пропоную вам лист, що його надіслав нам Василь Яківчик із міста Городенка Івано-Франківської області:

«У передачах радіо "Свобода" часто звучить звинувачення на адресу українців, що їхня "хата скраю", і байдужості до політичного та економічного становища в Україні.

Але, зрозумійте те, що зголоднілий собака не огризається і не ластиться, він у пошуках крихти їжі. До такого становища доведений український народ, бо не має засобів на необхідне для життя.

Мені, щоб поїхати до Києва з міста Городенки Івано-Франківської області туди й назад потрібно 100 гривень – це без харчів, а пенсія у мене 142 гривні. Багато політично активних людей мають ще меншу пенсію. Ось тому Вам – "моя хата скраю".

Не потрібно мати геніальної політики, щоб власний народ довести до крайньої бідності.

А ті, що можуть поїхати до Києва, котрі мають гроші, їм усе це, як кажуть: "до лампочки". Людей, що живуть заможно, близько 20%, а серед них є ще заможніші.

А молодь, яка у всьому світі була і є політично активною, в Україні нині - байдужа, бо вона у пошуках заробітку, і ніхто не спонукає її до активного політичного життя. Владі така ситуація вигідна.

До речі, на акцію "Повстань, Україно!" до Києва мав їхати автобус із міста Городенки, але кажуть, що зняли номера і кінець їзді.

У мене така порада для опозиції: зібрати 300-350 тисяч громадян України, тих, що живуть у Києві, та найближчих областях, і, взагалі, тих, які зможуть приїхати до Києва на цілий тиждень, і блокувати президентську, урядову та парламентську будівлі. Тоді буде змушений піти у відставку зі своїм оточенням президент Леонід Кучма. Іншої ради немає. Ось тоді не буде того сакраментального "моя хата скраю"».

Петро Кагуй:

Однак, не усі наші слухачі критикують за нинішні біди в Україні президента Леоніда Кучму, є і такі, які захищають його від критики опонентів і, навіть, пишаються діяльністю Президента.

Надійшов до нас досить великий лист, який відправлено з київського поштового відділення, а на конверті написано, що цей лист надіслано за дорученням друга.

Але вже в самому листі, його автор дещо пише про себе: що йому 26 років, має середню освіту, працює сторожем.

Автор цього послання досить амбіційно зауважує, щоб його листа ми прочитали повністю, від початку до кінця, і це мало б бути свідченням, що серед нас є люди, які люблять Україну усім серцем.

Якби цей лист був коротким, ми його могли б прочитати повністю, чому б ні? Але, оскільки це аж 8 сторінок тексту, написаного акуратним почерком і з віршами, то доведеться мені переповісти лише суть листа, цитуючи окремі фрагменти.

Автор листа вбачає у нинішньому політичному протистоянні загрозу для Української держави ззовні. Це протистояння, на його думку, розігрується із-за кордону. Звучить, навіть, запитання до нашої редакції, цитую: «На чиєму Ви боці, брати українці? Волю якої розвідки Ви виконуєте?», - запитує автор листа.

«Яка б держава не прагнула заволодіти нашою землею, нам негайно потрібно припинити «спихувати» все на президента і його оточення, - мовиться у листі далі. - Треба замкнути рота провокаторам Тимошенко, Ющенку, Симоненку, Морозу та їх прибічникам і розпочати відкритий діалог із Президентом».

«Ні, я не кучмівський агент, як ви подумали, - зазначає автор листа, - я проста звичайна людина із середньою освітою, яка має лише стару бабусю і хвору маму. Але мені набридло, як культурні диктори радіо «Свобода» знущаються над моїм народом, моєю державою і над моїм Президентом, за якого я віддав свідомо свій голос на минулих виборах».

В особі Президента Леоніда Кучми, автор листа вбачає захисника України від руйнації й загарбання її зовнішніми силами за допомогою внутрішніх.

Наприкінці листа звучать слова «Слава Україні! Слава Народу! Слава Президенту». А в останньому рядку цього послання звучить звернення і до Президента. «Пане президенте, так тримайте і далі, я Вами пишаюсь!».

Нагадаю, що цей лист надіслано нам анонімно. Його автор лише повідомив, що йому 26 років, він закінчив 9 класів середньої школи і три класи вечірньої, працює сторожем.

Я не стану коментувати цього листа, тим більше, що у ньому згадується і наше радіо. У передачі «Листи на Свободу» ми подаємо різні погляди наших слухачів, їхнє бачення тієї чи іншої проблеми. Кожна думка має право на існування. Як свого часу сказав французький філософ Вольтер «Я можу не погоджуватися з Вашою думкою, але я віддам життя за Ваше право висловлювати її».

На черзі лист, що його надіслав нам Роман Петрів із міста Миколаєва Львівської області:

«Майже щодня спухаю "Свободу", особливо звертаю увагу на коментарі стосовно політики української влади, які регулярно передає ваша радіостанція. Вони за змістом бувають різні, але цікаві, оскільки більш суттєві ніж риторичні. Значна частина таких коментарів - від зарубіжних оглядачів. Наприклад, один німецький журналіст нещодавно зауважив, що Україну в інтеграції до ЄС чекає ще довга й нудна дорога. І пояснює це не тим, що курс її економічної політики не є програмно цілеспрямованим, а тим, що він цілком узалежнений від, скажімо, побічних і не завжди зрозумілих /для західних оглядачів/ чинників.

Що ж це за побічні чинники? Якщо порозмислити, то от що виходить:

Один із таких найпримітніших чинників - тісна прив'язка українських політичних керманичів до російського імперського воза. Це ще, слава Богу, не упряжка, а прив'язка і то - ззаду. Не хочете, мовляв, разом тягнути, то будьте завжди поряд, на очах і, так би мовити, на всякий випадок. Така «співпраця», наразі влаштовує і Москву, і Київ. Російська політика має в Україні завжди відчинені двері, а український тіньовий бізнес - гідного собі спільника. Тому добір кадрів для українського державного керівництва, як правило, підказується речниками Білокамінної. І маємо результат - переважна більшість вищих посадовців укомплектована з президентської номенклатури. Лихо в тому, що вони не є українцями по духу. Їхнє українство, переважно, не національне, а громадянське, їхні національні почуття індиферентні, а то й зовсім атрофовані. Тому їхнє головне прагнення – прийти / без огляду на способи / до влади й утриматись при ній якнайдовше. Бо лише при владі їм забезпечене тіньове збагачення, можливість придушення конкурентів та свідків протиправних бізнесових операцій, а також кримінальних зв'язків. З того цілком очевидно, що їхні інтереси не можуть узгоджуватись, а тим паче відповідати інтересам Народу й Нації. Вони дотримуються засад колишнього Політбюро КПРС: після нас – хоч Армаґедон...

Така ситуація в Україні росіянам цілком по душі.

Залежність успішності українських бізнесменів-політиків від російських колег повсякчас дає зелене світло російським вимогливим претензіям до Києва. Тут і мовна ситуація, яка нагадує «валуєвщину» та «сусловщину». Кримський півострів, еволюційно перетворений на резервацію московського чорносотенного шовінізму і більш схожий на другу Калінінградську область, ніж на Українську Таврію. Донеччина та Харківщина, на очах гаранта Конституції, демонстративно ігнорують державну мову, легалізуючи російську мовну експансію.

Усе це і багато іншого свідчить, що Україна не наближається, а все далі віддаляється від Європи. Добрий приклад країн Балтики українським керманичам не підходить. Ïм простіше і вигідніше тупцювати за російською гарбою. А для заспокоєння народу, що ледве виживає, вони частенько літають до Європи, аби, інколи, щось вициганити та заспокоїти буремні хвилі касетних та кольчужних скандалів».

Петро Кагуй:

Нагадаю, що це був лист нашого слухача зі Львова Романа Петріва.

На цьому передача «Листи на Свободу» добігає кінця.

Ми дуже вдячні Вам за Ваші листи.

На все добре!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG