Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 01:08

День Соборності – 85 років від IV Універсалу


День Соборності – 85 років від IV Універсалу

Прага, 22 січня 2003 – Історія українського народу не раз засвідчувала критичність його державницької ситуації. Україна вже двічі втрачала свою незалежність через дві основні причини: внутрішнього розбрату, звичайно ж – стимульованого зовнішніми ворогами, і невизначеної та нерозбірливої зовнішньої політики, яка полягала в короткозорості та невмінні завчасно вибирати держави, які могли б надійно підтримати суверенітет українського народу. Сьогоднішній буферний стан зовнішньополітичної стратегії Києва і дружнє обширне безкордоння з Росією та стратегічна сировинна залежність від грізної сусідки, яка двічі душила незалежність України, свідчить, що історія мало чому навчила цю націю. Хоча нинішня влада ідеологічно почувається досить незатишно, і про це свідчить її намагання використати донедавна паплюжену або ігноровану багатьма владними або близькими до влади політичними силами ідею соборності.

22 січня 1918 року Українська Центральна Рада Четвертим універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого не залежною державою. Тільки у Четвертому універсалі український уряд декларує повну самостійність. Прийняття такого документа Центральною Радою було знову ж таки вимушеним. Бо ідея федералізму у складі Росії, якої раніше дотримувалися керівники України, була використана більшовиками для насильницького захоплення української території. Знову ж таки, безвихідь змусила Центральну Раду проголосити повну незалежність і апелювати до власного народу тоді, коли цей народ був дезорієнтований боязкістю і пасивністю українських політиків, а чимало боєздатних сил із числа українців були вже вміло заагітовані більшовиками.

Західні історики, зокрема американець Річард Пайпс, вражаються безпомічністю Центральної Ради, що «загубила» до початку 1918 року 300 тисяч бійців, які були присягли влітку 1917 року українському урядові, а потім просто розбрелися, бо не знали, де їм себе подіти. А в січні 1918 року незалежність України захищали лише нещасні гімназисти та студенти, якщо не рахувати кількох петлюрівських загонів, які не могли протистояти великим російським силам під командуванням Муравйова.

Навесні 1918 року Центральна Рада скрахувала, і її на вісім місяців замінив гетьманський уряд. Але останній мав обмежений вплив на ситуацію в державі в умовах окупації України німецькими військами. Більше того – гетьман Павло Скоропадський, потрапивши, знову ж таки, в скруту, – 14 листопада 1918 року проголосив Акт федерації, який зобов’язував Україну об’єднатися з майбутньою небільшовицькою Росією.

Українська опозиція на чолі з двома давніми суперниками, Симоном Петлюрою і Володимиром Винниченком, створила новий уряд – Директорію, яка замінила гетьманщину. І в третьому українському уряді йшла руйнівна політична гризня, яка підривала його сили.

В останні, сповнені відчаю дні, що лишилися до падіння Києва, Директорія провела кілька символічних демонстрацій суверенності. 22 січня 1919 року вона відсвяткувала злуку Української Народної Республіки з новоутвореною в Галичині Західноукраїнською Народною Республікою та Карпатською Україною, представники якої за день до цього на Хустських народних зборах проголосували за об’єднання з Соборною Україною. Цей акт Соборності носив більше символічне значення, бо за кілька днів Київ захопили більшовики.

А втретє повну незалежність України було проголошено лише у серпні 1991 року. Правда, проголошено. Бо політичні декларації стають дійсністю тільки після наповнення їх реальним змістом. Хіба може вважати себе повністю незалежною держава, яка на дванадцятому році свого існування немає й половини нормальних кордонів? Для Росії, яка прагне сьогодні відновлення імперського статус-кво, заяви устами посла Черномирдіна про те, що кордони повинні об’єднувати народи, є цілком зрозумілими. Історія пам’ятає наслідки цього російсько-українського об’єднання. На сьогодні Україна з Росією ще й самого кордону справжнього не має. Невже у Києві забувають, звідки на протязі трьохсот останніх років приходила сила, яка душила українську незалежність?

Може, не всі українці забули січневі уроки понад вісімдесятирічної давності, котрі научають народ і владу бути послідовними та вчасно вдаватися до необхідних політичних, соціальних, економічних реформ, а не лише до політичних гасел як прояву крайнього владного безсилля на кшталт Центральної ради, Директорії та короткотривалої політичної кон’юнктури – що можна також розгледіти, читаючи сьогоднішні звернення представників влади з приводу державного відзначення Дня Соборності.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG