Київ, 23 січня 2003 – У Києві в середу завершився 15 раунд українсько-румунських переговорів щодо режиму державного кордону і делімітації морського шельфу та виключної економічної зони. Результати зустрічі знову не надихають оптимізмом: за офіційним повідомленням МЗС України, «в перебігу переговорів було засвідчено певний поступ, але, на жаль, зафіксувати відповідну домовленість у письмовому вигляді не вдалося». І досі у взаєминах Києва та Бухареста існують принципові відмінності в підходах.
Для останніх раундів українсько-румунських переговорів найактуальнішим є питання острова Зміїний. Україна наполягає, щоби Зміїний ураховувався при проведенні делімітації континентального шельфу і виняткової економічної морської зони як острів, придатний для життя і господарської діяльності. Румунія стверджує, що Зміїний – це скеля, і не хоче визнавати його островом. Острівний статус Зміїного як точки для відрахування державного кордону впливає на делімітацію континентального шельфу і морської зони. Тобто якщо визнати Зміїний скелею, то тоді Україна втратить юридичний контроль на площі десь у 7000 квадратних кілометрів Чорного моря. В свою чергу, проблема делімітації континентального шельфу пов’язана з запасами нафти й газу – за оцінками експертів, на цій території є близько 100 млн. т нафти і 10 млрд. куб. метрів газу.
Відповідно до Паризької угоди 1947 року острів Зміїний відійшов до України після повернення Радянському Союзові Бессарабії. Між Україною й Румунією був підписаний базовий договір 2 червня 1997 р., що підтверджує непорушність колишніх кордонів за станом на 1961 рік, яким фактично визнані права України також і на острів Зміїний.
Напередодні 15 раунду переговорів у Києві речник МЗС України Сергій Бороденков стверджував: «Як відомо, між нашими двома країнами переговори з зазначених питань тривають із січня 1998 року. Під час візиту в Україну президента Румунії (Йона) Ілієску сторони домовилися до 1 червня 2003 року підписати згаданий договір і по можливості зазначену мною угоду, тобто підписати ці два документи до 1 червня поточного року».
За підсумками нинішнього раунду переговорів у Києві 22 січня очікувалася спільна прес-конференція представників двох делегацій, але її не було. Було повідомлено, що сторони продовжать пошук компромісу на наступних раундах переговорів. Проте якщо компроміс неможливий, то що далі?
В інтерв’ю бухарестському виданню «Діміняца» якраз у січні міністр закордонних справ Румунії Мірча Джоане заявив про те, що Бухарест «не виключає можливості звернення до Міжнародного суду, оскільки впевнений, що він виступить на нашу користь, бо позиція румунської сторони цілком відповідає принципам міжнародного права».
Чи означає це, що набуття Румунією членства в НАТО та ЄС, на думку Бухареста, може стати додатковою шалькою на терезах переговорів із Україною? Говорить директор міжнародних програм Українського Центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова Валерій Чалий: «По-перше, на мій погляд, це питання і ці суперечки вже вийшли за юридичні рамки і фактично є політичними питаннями. Що стосується заяв румунської сторони з приводу рішення Міжнародного суду, то такі заяви ще до рішення суду є дещо передчасними. Ці поважні структури повинні самі визначатися, яке рішення прийняти. Звичайно, в Румунії є певні сподівання на підтримку майбутніх членів організацій, у які буде входити Румунія, але, з іншого боку, Румунія також має продемонструвати свою спроможність вирішувати питання з країнами, з якими вона межує. Позиція України також досить чітка, і, у принципі, ця суперечка (я вважаю це не конфліктом, а дискусією навколо окремих питань), на мій погляд, повинна бути вирішена у двосторонньому діалозі Румунії й України», – вважає директор міжнародних програм Українського Центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова Валерій Чалий.
Чи варто тоді Україні було фіксувати якісь кінцеві межі переговорного процесу з Румунією, як це було зроблено якраз під час візиту президента Румунії до Києва? Адже якщо є межа, то виникає спокуса за цією межею одразу і запустити в дію механізм міжнародного суду. Може, так само і не варто було поспішати з укладанням Договору з Румунією?
«Я думаю, що це досягнення в наших двосторонніх стосунках. Кожна з країн показала себе передбачуваним партнером, що такі угоди про кордон було підписано. Хочу зауважити, що зараз ця суперечка не з приводу певних територіальних претензій Румунії до України або навпаки. Це суперечка з приводу інших питань – розподілу економічних зон і таке інше. Тобто це по суті технічні питання, які не стосуються визначення кордону. Кордон визначено, угоди підписані, це питання вирішено у двосторонньому діалозі. Думаю, тут треба шукати компромісних рішень, але рішення, що стосуються України, все ж таки повинні бути в контексті національних інтересів саме України, звичайно, з урахуванням інтересів румунської сторони. І негатив цієї ситуації в тому, що в основному в наших двосторонніх стосунках увагу привернуто саме до цього питання, а не до інших – економічної співпраці, співпраці в інших сферах, у яких є дуже великий потенціал співробітництва», – вважає директор міжнародних програм Українського Центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова Валерій Чалий.
Проте й досі у взаєминах Києва та Бухареста, як і раніше, на першому місці стоїть політика.
Для останніх раундів українсько-румунських переговорів найактуальнішим є питання острова Зміїний. Україна наполягає, щоби Зміїний ураховувався при проведенні делімітації континентального шельфу і виняткової економічної морської зони як острів, придатний для життя і господарської діяльності. Румунія стверджує, що Зміїний – це скеля, і не хоче визнавати його островом. Острівний статус Зміїного як точки для відрахування державного кордону впливає на делімітацію континентального шельфу і морської зони. Тобто якщо визнати Зміїний скелею, то тоді Україна втратить юридичний контроль на площі десь у 7000 квадратних кілометрів Чорного моря. В свою чергу, проблема делімітації континентального шельфу пов’язана з запасами нафти й газу – за оцінками експертів, на цій території є близько 100 млн. т нафти і 10 млрд. куб. метрів газу.
Відповідно до Паризької угоди 1947 року острів Зміїний відійшов до України після повернення Радянському Союзові Бессарабії. Між Україною й Румунією був підписаний базовий договір 2 червня 1997 р., що підтверджує непорушність колишніх кордонів за станом на 1961 рік, яким фактично визнані права України також і на острів Зміїний.
Напередодні 15 раунду переговорів у Києві речник МЗС України Сергій Бороденков стверджував: «Як відомо, між нашими двома країнами переговори з зазначених питань тривають із січня 1998 року. Під час візиту в Україну президента Румунії (Йона) Ілієску сторони домовилися до 1 червня 2003 року підписати згаданий договір і по можливості зазначену мною угоду, тобто підписати ці два документи до 1 червня поточного року».
За підсумками нинішнього раунду переговорів у Києві 22 січня очікувалася спільна прес-конференція представників двох делегацій, але її не було. Було повідомлено, що сторони продовжать пошук компромісу на наступних раундах переговорів. Проте якщо компроміс неможливий, то що далі?
В інтерв’ю бухарестському виданню «Діміняца» якраз у січні міністр закордонних справ Румунії Мірча Джоане заявив про те, що Бухарест «не виключає можливості звернення до Міжнародного суду, оскільки впевнений, що він виступить на нашу користь, бо позиція румунської сторони цілком відповідає принципам міжнародного права».
Чи означає це, що набуття Румунією членства в НАТО та ЄС, на думку Бухареста, може стати додатковою шалькою на терезах переговорів із Україною? Говорить директор міжнародних програм Українського Центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова Валерій Чалий: «По-перше, на мій погляд, це питання і ці суперечки вже вийшли за юридичні рамки і фактично є політичними питаннями. Що стосується заяв румунської сторони з приводу рішення Міжнародного суду, то такі заяви ще до рішення суду є дещо передчасними. Ці поважні структури повинні самі визначатися, яке рішення прийняти. Звичайно, в Румунії є певні сподівання на підтримку майбутніх членів організацій, у які буде входити Румунія, але, з іншого боку, Румунія також має продемонструвати свою спроможність вирішувати питання з країнами, з якими вона межує. Позиція України також досить чітка, і, у принципі, ця суперечка (я вважаю це не конфліктом, а дискусією навколо окремих питань), на мій погляд, повинна бути вирішена у двосторонньому діалозі Румунії й України», – вважає директор міжнародних програм Українського Центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова Валерій Чалий.
Чи варто тоді Україні було фіксувати якісь кінцеві межі переговорного процесу з Румунією, як це було зроблено якраз під час візиту президента Румунії до Києва? Адже якщо є межа, то виникає спокуса за цією межею одразу і запустити в дію механізм міжнародного суду. Може, так само і не варто було поспішати з укладанням Договору з Румунією?
«Я думаю, що це досягнення в наших двосторонніх стосунках. Кожна з країн показала себе передбачуваним партнером, що такі угоди про кордон було підписано. Хочу зауважити, що зараз ця суперечка не з приводу певних територіальних претензій Румунії до України або навпаки. Це суперечка з приводу інших питань – розподілу економічних зон і таке інше. Тобто це по суті технічні питання, які не стосуються визначення кордону. Кордон визначено, угоди підписані, це питання вирішено у двосторонньому діалозі. Думаю, тут треба шукати компромісних рішень, але рішення, що стосуються України, все ж таки повинні бути в контексті національних інтересів саме України, звичайно, з урахуванням інтересів румунської сторони. І негатив цієї ситуації в тому, що в основному в наших двосторонніх стосунках увагу привернуто саме до цього питання, а не до інших – економічної співпраці, співпраці в інших сферах, у яких є дуже великий потенціал співробітництва», – вважає директор міжнародних програм Українського Центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова Валерій Чалий.
Проте й досі у взаєминах Києва та Бухареста, як і раніше, на першому місці стоїть політика.
