Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 13:14

Виповнюється десять років із часу реєстрації Міністерством юстиції партії Народний Рух


Виповнюється десять років із часу реєстрації Міністерством юстиції партії Народний Рух

Київ, 31 січня 2003 – Першого лютого виповнюється десять років із часу реєстрації Міністерством юстиції партії Народний Рух України на чолі з В‘ячеславом Чорноволом. Історія Руху – це складова процесів державотворення і побудови основ демократії в сучасній Україні. Сьогодні ми вирішили згадати основні етапи цієї історії.

Навесні 1989 року Леонід Кравчук, тоді ще секретар ЦК Компартії України з ідеології, у теледискусіях із філософом Мирославом Поповичем, одним із засновників Народного Руху України, запекло доводив: «Не кажіть, що ви лише громадська організація! Ваш Рух неодмінно стане політичною партією! Ваш Рух боротиметься за владу!»

Пророцтво Леоніда Кравчука справдилося. Ба більше: парадоксальним чином недавній комуніст Кравчук очолив утілення в життя головної мети рухівської програми, а саме унезалежнення України й побудови основ самостійної держави. І знову парадокс: Народний Рух став в опозицію до політики президента Леоніда Кравчука. Щоб підтримати згодом його політичного суперника Леоніда Кучму, настрої котрого, якщо зважити на виборчу програму Леоніда Даниловича зразка 1994 року, були відчутно менш державницькими. І це не єдиний парадокс в історії Народного Руху України.

Нагадаємо слухачам, яким чином громадська організація Народний Рух перетворилася на політичну партію, реалізувавши своєрідне пророцтво Леоніда Кравчука.

Якщо подивитися на аналоги Народного Руху – а саме широкі громадські об‘єднання у так званих “національних республіках” СРСР, які мали на меті еволюційне перетворення цих республік на незалежні демократичні держави, то Рух мав припинити своє існування одразу після 1991 року. Адже Україна здобула незалежність.

Якийсь час здавалося, що так і буде – улітку 1992 року рухівські лави розкололися на кілька таборів: хтось був за підтримку Кравчука, хтось – проти, хтось вважав необхідною нову національну революцію, а хтось схилявся до входження в щойно постале політичне об‘єднання “Нова Україна”. Багато хто вважав потрібним перетворення Руху на свого роду парасолькову організацію, котра б об‘єднувала всі національно-демократичні партії. Але сталося те, що сталося. Енергія В‘ячеслава Чорновола і його команди зумовили збереження Народного Руху, але вже не як громадської організації з колективним членством, а як організованої політичної партії.

Як повела себе партія Народний Рух за нової політичної ситуації, за президентства Леоніда Кучми?

Після обрання президентом України Леоніда Кучми Народний Рух України підтримав низку його кроків із ринкової трансформації економіки, а щодо інших дій нового глави держави заявив свою конструктивну опозицію. Чимало публіцистів знущалися у ті часи із самого терміну “конструктивна опозиція”.

Але звернімося до фактів недавньої історії. Практично одночасно до влади у Білорусі прийшов Александр Лукашенка, прийшов фактично під тими ж гаслами, що і Леонід Кучма. Білоруські націонал-демократи стали у різку опозицію до Лукашенки; Чорноволівський Рух став конструктивною опозицією. Наслідки: Україна досі не вступила у союзні стосунки із Росією; Конституція України, порівняно із Конституцією Білорусі, є взірцем демократії; українська мова і культура, попри всі проблеми, перебувають у значно вигіднішому стані; Україна офіційно проголосила курс на інтеграцію до Європи, тоді як Білорусь – зовсім навпаки. І так далі.

Навряд чи це все здобутки виключно Руху. Але важко сказати, що було б зараз в Україні, якби Народний Рух у середині 90-х років посів різко антипрезидентські позиції.

Парламентські вибори 1998 року стали новим поворотом у долі Народного Руху. Він пішов на них самостійно, під тими ж гаслами конструктивної опозиції, хоча від інших національно-демократичних сил були пропозиції створити широкий міжпартійний альянс на більш радикальних ідейних засадах. Результат: хоча всі національно-демократичні й близькі до них партії та блоки укупі взяли близько 20 відсотків голосів виборців, у Верховній Раді опинився тільки Народний Рух, за який проголосувало менше половини прихильників націонал-демократії.

Відтак усередині самого Руху розгорнулася дискусія, чи мало рацію партійне керівництво, відмовившись від створення між партійного альянсу; до цього додалася незрозуміла досі гра навколо висування кандидата від Руху на президентських виборах 1999 року. Наслідок: розкол Народного Руху на “удовенківців” і “костенківців” та трагічна загибель В‘ячеслава Чорновола за досі остаточно нез‘ясованих обставинах.

Що ж сталося потім? Стала фактом широка коаліція національно-демократичних сил у вигляді блоку “Наша Україна”, куди увійшли обидва Рухи. Помітною є ідейна близькість цього блоку з Блоком Юлії Тимошенко. Саме ці політичні сили є наразі основними гравцями у національно-демократичному, і, ширше, проєвропейському сегменті українського політикуму.

Після перетворення тиждень тому Українського народного руху Юрія Костенка на Українську народну партію знову лишився один-єдиний Народний Рух. Котрий, за оцінками соціологів, не має жодного шансу самостійно пройти до Верховної Ради.

І якщо на запитання: чи є вагомим внесок Народного Руху у справу унезалежнення і демократизації України – очевидно, є одна-єдина відповідь, то на запитання: чи закінчилася історія Руху як вагомої політичної сили – відповіді наразі немає.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG