Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 04:58

Реформи і порядок в реальному вимірі української демократії


Реформи і порядок в реальному вимірі української демократії

Прага, 18 лютого 2003 – Чимало мислячих людей в Україні переконані, що офіційне відзначення владою у Києві 85-річчя з дня народження Володимира Щербицького – це пряме намагання реабілітувати не лише часи репресій і русифікації України, але й нинішню пострадянську номенклатуру, котра досить міцно сидить при владному кермі в державі та мріє продовжити своє політичне життя, зміцнюючи нинішній порядок речей на перешкоду справжнім демократичним реформам.

У чому суть нинішньої політичної системи? Чому так важко пробивають собі шлях демократичні зміни в Україні? Про це запитують спостерігачі суспільних процесів у цій державі вже не один рік.

Кому належить реальна влада в Україні, запитують чимало політологів. І відповідають – президентові та його оточенню. А яке воно, це оточення, в соціальному, структурному плані? Ось тут і починаються парадокси.

Наприклад, польські аналітики вже давно відзначили, що однією з соціальних груп, на яку опирається президент, є промислово-підприємницька гвардія, яка сягає своїми коренями в радянські часи, ту ж епоху Володимира Щербицького. У Варшаві вже не раз відзначали, що Леонід Кучма на посаді директора дніпропетровського Південмашу часто важив для Москви не менше, як той же перший секретар ЦК Компартії України. Хтось скаже, то хіба ж погано, що колишні промислові директори радянського типу перебудувалися в підприємців і стали ще більшими прагматиками? Якби ж то справа була лише в цеховиках-підприємцях.

При цьому згадується досить цінне спостереження стороннього – американського історика Джеймса Мейса. Він свого часу зауважив: «Фактична модель української економіки залишається трикутником, якого було видно вже у 70-х роках /додамо тут, якраз у часи Володимира Щербицького/. Номенклатурники – цеховики – кримінальні структури». І далі Мейс підкреслює, що нині цеховики стали більше політиками, аніж бізнесменами... «І завжди можуть використати інші сторони трикутника, щоб задушити більш продуктивних конкурентів... Це фактично так само, як в Росії», – резюмує американський аналітик.

А ще один спостерігач з досвідом – колишній підполковник російської ФСБ Олександр Литвиненко, котрий керував підрозділом із знищення політичних опонентів російського керівництва, заявив щойно у Лондоні: «Я хочу сказати, що ситуація в Україні така ж, як в Росії. Я знаю російського президента особисто, і різниця полягає лише у тому, що його до сьогодні не записали на магнітофон».

Тому не дивно, що виходу з цього трикутника для України, можна назвати його умовно «трикутник Щербицького», не видно. І всі розмови у Києві про європейські реформи, про європейський вибір при такій політичній геометрії більше подібні до абракадабри. І не дивно, що й сьогодні кожний гість з демократичного світу підкреслює в Києві, як оце щойно зробив речник Другого Європейського департаменту Міжнародного Валютного Фонду Джон Олдінґ Смі: «Інвестиційний клімат в Україні залишається одним з найгірших серед європейських країн, незважаючи на те, що останнім часом він трохи поліпшився. Притоку інвестицій в країну перешкоджають високий рівень корупції, непряме субсидування, а також слабка законодавча захищеність прав власності. Ці чинники пояснюють низький рівень прямих іноземних інвестицій і незначну кількість реструктуризованих українських підприємств. Присутність цих чинників робить сумнівною стабільність економічного зростання, що відзначається в Україні останнім часом».

Ось так, і згадайте ще раз про трикутник Мейса – Щербицького. А тоді про вже українські реформи й порядок.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG