Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 22:15

Український контекст нового польського “романсидла”


Український контекст нового польського “романсидла”

Варшава, 17 лютого 2003 – Відомі останнім часом в усьому світі імена з української політичної дійсності, такі як Кучма, Мельниченко, Гонгадзе – стали ще й персонажами польської художньої літератури. Нещодавно на польському книжковому ринку з’явилася повість Марії Нуровської “Ім’я твоє”.

Нуровська є у Польщі видатною представницею так званої жіночої белетристики, твори якої поважні польські літературні критики зневажливо називають – романсидло, тобто щось в стилі – попса. Для імовірного українського читача ця книга може бути цікавою тільки тим, що її авторка вводить своїх героїв у справжній контекст української політики періоду 2000-2001 років.

Головна героїня повісті Марії Нуровської – це американка Елізабет Коннері, котра їде в Україну шукати свого чоловіка Джефрі, котрий займався описуванням вцілілих церков і зник при загадкових обставинах. Елізабет не знає ні української, ні російської, їде в цю частину світу вперше і всього боїться, бо наслухалася, що це дикі краї. Отже, опис перших вражень американки в Україні є не що інше, як набір досить застарілих стереотипів і страхів людини Заходу щодо слов’янського сходу.

Властиво на цьому й базується вся фабула повісті, бо якби головну героїню не супроводжував постійно страх (який зрозуміло передається й читачеві), якби вона не потрапляла в різні загрозливі ситуації, та не зустрічала на своєму шляху різних підозрілих типів, то весь сюжет повісті був би не чим іншим як банальним ліпленням в одне ціле різних повідомлень польської преси про Україну, Білорусь, Чечню тощо. Ну і, звичайно, традиційних польських упереджень.

Наприклад, використовуючи канву реальних подій, реальних імен та справжніх населених пунктів як Харків чи Київ, авторка головне місце розвитку подій називає містом Леополіс. Автор такого жанру, мабуть, має право на певне фантазування, але в даному випадку напрошується на думку не стільки підозра про “творчу вигадку”, скільки про те, що справжньому полякові через горло не пройде українська назва цього міста, тобто Львів.

Та справа навіть не в стереотипах, а в тому, що вивчаючи це непретензійне чтиво, усвідомлюєш наскільки українська політична дійсність добре надається для творення літературних триллерів, щоб лякати обмежено ознайомленого з нашими реаліями обивателя багатого Заходу, а вже навіть і пост-комуністичної Польщі. Бо те, що пише Марія Нуровська – що чоловік Елізабет пропав тоді ж, коли і Георгій Гонгадзе, що записи майора Мельниченка свідчать про причетність до цих злочинів президента Кучми, що в Україні на послугах корумпованої влади діють так звані “ескадрони смерті”, що люди тут бідні, обмежені і тому беззахисні – це все, що може пересічний поляк, який не цікавиться дослідженнями фахівців, дізнатися із щоденної вітчизняної преси.

І скільки б нас не обурювало таке технічне використовування наших проблем, ми не мусимо згодитися, що ґрунт для цього створено нашою ж дійсністю. Бо може Нуровська вигадала Елізабет і Джефрі, але вона не вигадала Кучму, Мельниченка, Гонгадзе. Може саме тому, як сказав нам продавець у книжковій крамниці, книжка дуже добре продається.

В даному випадку навіть важко визначити, що краще – чи щоби польський обиватель дізнався про справи свого східного сусіда у такій от популярній версії, чи щоб не дізнався взагалі. Але з певністю можна сказати, що саме в інтересі українців змінити свою дійсність, щоб вона не була добрим матеріалом для різного кримінального чтива.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG