Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:23

Про особливу «любов» Йосипа Сталіна до українців /до 50-річчя з дня смерті «батька народів»/


Про особливу «любов» Йосипа Сталіна до українців /до 50-річчя з дня смерті «батька народів»/

На початку березня, 50 років тому, помер “батько народів” – Йосип Сталін. Його прихильники і шанувальники й до сьогодні при піднесенні заслуг вождя посилаються, насамперед, не на рішення ХХ з”їзду КПРС, а на відому статтю британського прем”єра Уінстона Черчілля в британській енциклопедії, у якій знаменитий консерватор підкреслив, що “Сталін прийняв Росію з сохою, а залишив з ядерною бомбою”. Але це не означає якогось захоплення Кобою, бо продовження оцінок кремлівського диктатора було здійснено Черчіллем у американському місті Фултоні. Та справа навіть не в тому, а саме у матеріалах ХХ з’їзду, де йшлося про особливе зацікавлення Сталіна долею українців та про плани вождя щодо їх повного виселення з України. Але цього не сталося, українців було просто-на-просто набагато більше аніж чеченців, котрих депортовували кілька разів.

Й сьогодні дивуєшся, якою потрібно було володіти жорстокістю, щоб виморити голодом мільйони людей у власній державі. Інша справа, дивна пасивність західних країн, у яких знали про “особливу любов” Сталіна до українців і мовчки спостерігали за виморюванням багатомільйонної нації. Лише у США пізніше було створено спеціальну комісію Конгресу з розслідування причин голоду 1932-33 років в Україні. З тих пір це зобов’язує, мабуть, Америку й сьогодні чи не найбільше хвилюватися за долю України.

Академік Андрій Сахаров писав про “характерну для Сталіна українофобію”. Американський історик Роберт Конквест не зауважував у цій особливій ненависті “батька народів” до “хохлів” нічого дивного. Цей дослідник підкреслює, що Йосип Сталін бачив в українцях головного ворога радянської імперії і знав, що не лише інтелігенція, а навіть місцеві комуністи не хочуть визнавати влади Кремля. У цьому Генсек ВКП\б\ переконався у 1920 і 1925 роках, коли українські комуністи хотіли відокремитися від важкої опіки старшого брата але Комінтерн вже був у руках жорстокого грузина і не дав “хохлам стати самостійними”. Вже у ті роки Йосип Сталін виношував плани жорстокої помсти українцям, що почав реально здійснювати при допомозі не менш лютих великоросів у 1929-30 роках. Про це свідчить зфальсифікована судова справа проти так званої Спілки визволення України, на чолі якої підручні Сталіна “поставили” українського академіка Сергія Єфремова, другим номером “змовників” з СВУ ГПУшники “обробили” дошками ще одного академіка - Зиновія Марголіса. Сталінські чистки в Україні призвели до репресій серед українців у різних всесоюзних структурах, зокрема, у змові обвинуватили навіть“хохлів”, Йошка любив це, ще царське, прізвисько українців, з Першої сибірської кавалерійської дивізії. І пішло, і поїхало...Потім поплічники Сталіна знищили УАПЦ, придумали для подальшої ліквідації українських вождів так званий “Український національний центр” і таке інше. Але цього Йосипу Вассаріоновичу було замало. Він хотів повної, диявольської, сатисфакції над непокірним народом.

І для цього вступили у дію Кагановичі, Постишеви, Єжови і покруч, що змальована українським письменником Тодосем Осьмачкою у його “Ротонді душогубців”, кати з Харківських, Київських тюрем. Оті Казьки, Парцюни, котрі не шкодували ні рідної матері, ні дітей власних, забираючи останній шмат під час хлібозаготівлі 1932 року та винищуючи власний люд на догоду кремлівському катові…Чи буде колись суд, хоча б формальний, над злочинами Сталіна і його команди здійсненими в 1932-33 роках в Україні? Чи відкладається він до вселенського? Навіть скупі на співчуття до українців російські інтелігенти вважають, що цим голодом було виморено до третини населення республіки. Західні історики свідчать, що Україна була зруйнована Сталіним на знак помсти за непокірність. Навіть такий великий “українолюб”, відомий ще з Брестських переговорів 1918 року, як Лев Троцький писав пізніше, що “ніде репресії, чистки, придушення і всі інші види бюрократичного хуліганства в цілому не досягали таких страхітливих масштабів, як в Україні, в боротьбі \Москви\ з могутніми прихованими силами в українських масах, котрі прагнули до більшої свободи і незалежності”.

І ще раз про суд над вбивцями цілого народу. 9 грудня 1948 року ООН ухвалила Декларацію про запобігання геноцидові і кару за нього. А у Великій Радянській Енциклопедії було довгий час записано, що “ґеноцид – це пережиток загниваючого імперіалізму”, тобто, так би мовити, “по совєтські”– не наше. Воно й не дивно, що Москва поки-що не відповіла перед світом за насильницькі і злочинні хлібозаготівлі в Україні впродовж 1932-33 років. Та й за інші національні “чистки”. Воно й не дивно, бо сьогодні Росія проводить вже “зачистки” на Північному Кавказі при майже пасивному спогляданні світу та, як не парадоксально, при підтримці українського уряду. Як не згадаєш тут “Ротонду душогубців”.

Сьогодні, через 50 років після смерті україногуба Йосипа Сталіна, можна сказати словами того ж таки Роберта Конквеста, що батько народів прорахувався в одному, він недооцінив сили національного почуття українців, готових прийняти всі удари і після всього цього – уціліти. Додамо лишень, тільки оцінили б самі себе українці, згадуючи “не злим ,тихим словом” батька народів та його “ українолюбство”. Особливо, тепер, як відзначили минулої неділі на з’їзді опозиційних сил в Києві, коли в державі, яка лише спинається на власні ноги, виростає з «олігархічної, вузькокланової української влади» загроза нового тоталітаризму.

Спостерігачів вражає сьогодні те, що частина політичних сил в Україні так неначе й не пробудилася від політичного сну радянських / сталінських/ часів або не хоче пробуджувати частину народу від генетичного вже страху, корені якого сягають у нетрі репресій і голодоморів 20-30 років ХХ століття. Ось, наприклад, сталінський голод в Україні 1932-33 років нинішній глава комуністів республіки Петро Симоненко зводить до «поганих погодних умов і відсталості тодішніх українських селян»... Або ж нещодавнє святкування владою у Києві 85-річчя з дня народження Володимира Щербицького, котрий випустив «у світ» на початку 70 - х цілу групу неосталіністів типу Маланчука, Федорчука та інших. Варто нагадати при цьому слова російського письменника Іллі Еренбурга: «Забуття – закон життя, це репетиція смерті».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG