Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 02:09

Інтернет-майдан


Інтернет-майдан

Київ, 10 березня 2003 - Погодьтеся, монотонність останніх зимових днів, м’яко кажучи, забембала. Панічна свідомість починає пов”язувати погоду , яка кволо огинається довкола нуля, з генеральною лінією президентської адміністрації. Варто визирнути у вікно, щоб дістати переляк, що цей борщ надовго. Однак у Гідропарку на вербі з’явилися перші “котики”. “Кореспондент.нет” повідомив про те, що на майдані Незалежності вантажівка провалилася колесами в одну з українських перспектив – у ніщо, заповнене підземними магазинами від Омельченко енд компані. Тим часом в Узбекистані, сповіщає той-таки “Кореспондент.нет”, весна буяє на всю голову. Міністерство освіти Узбекистану вирішило припинити діяльність газети “Національна освіта”, через... граматичні помилки. Головний редактор газети наголошує на тому, що він сам знайшов би цівпомилки. Освіта дозволяє. Насправді таким способом влада розправляється з ним, як з журналістом. Далі про наше рідне. Надія Шерстюк. Огляд віртуальної преси.

Електронні видання обговорюють звернення президента до українського народу. Зупинившись на кількох змістових моментах самого виступу, “Главред.інфо” не виключає, що Кучма “не даремно на початку промови пройшовся по опозиції”. Президент без згадування конкретних прізвищ чітко дав зрозуміти, хто проти політичної реформи. Думку “Главреда “ поділяє “Українська правда”. “Найперша реакція на телезвернення Кучми до народу, - зазначає видання, - була суто “технологічною”. Це спроба перехопити в опозиції ініціативу напередодні планованих акцій 9 березня”. Якими б не були політичні перетворення, президент у будь-якому разі залишається у виграші, робить висновок часопис. “Якщо реформу вдається у той чи інший спосіб здійснити – він зостається повновладним президентом із перспективою довічного “сенаторства”. Якщо реформа провалюється – Кучма залишається при своїх сьогоднішніх величезних повноваженнях і при можливості винуватити в усьому все ту ж “непослідовну” Верховну Раду”. “Кореспондент.нет” вміщує на своїх шпальтах матеріал російської “Незавісімой газети”, котра теж припускає, що звернення Президента аж ніяк не на користь опозиційним силам. Це, на думку видання, ніщо інше, як перехоплення ініціативи щодо мирного розв’язання проблем, які є причиною масових акцій протесту. “Телекритика” радить не гратися з популістськими тезами радянських часів про “виключне право народу визначати і змінювати конституційний лад у державі”, а бодай трохи подовжити “прив’язь для телевізійних начальників та повиймати кляпи з журналістських ротів”. “В реальності,- пише часопис, - буде так: по команді згори губернатори почнуть ґвалтувати директорів, директори – трудові колективи, а трудящі, не глядячи і не читаючи, схвалюватимуть плани Кучми та голосуватимуть за полум’яні резолюції в стилі радянського “одобрямсу” .

Надія Шерстюк

Пам”ятаєте фразу “любімий вождь Кім-ір сен?” Цікаво, що з цим прізвищем пов”язує корейська підсвідомість? А Йосип? Великий грузін! - кажуть нині російські монархісти, начисто забувши про отой непроминальний тост за “вєлікій рускій”... Мовляв, тільки він спромігся на перемогу над абсолютно подібним монстром. Мова йде саме про отой народ, якому ми всі маємо бути вдячними. Але ж асоціації. Вєлікій у совковій підсвідомості що означає?Правильно. Ковбаску. Шлуночок. Животік. Вгадали. Призова гра. Чешіть ліс валити. Феномену, власне, десь під п”ятдесят. А помітив це мій колега Сергій Грабовський.

Коли президент Леонід Кучма 5 березня, у день 50-ліття смерті Сталіна, вирішив порадувати український народ рішучим кроком з демократизації політичного життя і виніс на всенародне обговорення проект змін до Конституції, я одразу спробував був увійти до офіційного Інтернет-представництва президента України www.president.gov.ua, щоб використати досягнення інформаційної ери і, не гаючи часу, насолодитися на ніч читанням президентових пропозицій. Але нічого не знайшов. Добре, подумав я, працівники президентської адміністрації – теж люди, у них уже скінчився робочий день. Вивчу цей текст завтра. Та назавтра з‘явився тільки текст указу президента про всенародне обговорення. Без тексту змін до Конституції. Я метнувся на сайт Верховної Ради www.rada.gov.ua - але там було тільки повідомлення про реєстрацію президентських пропозицій у парламенті. І тільки 7 березня вдалося ознайомитися з президентовою ініціативою – на шпальтах “Урядового кур‘єра”. Тобто – на технологічному рівні XVIIІ-го століття (а саме тоді в Україні з‘явилася перша газета). У теперішній же Україні чимало постійних Інтернет-користувачів. А ще кілька мільйонів українських громадян працює за кордоном, і вони можуть долучитися до обговорення тільки через Інтернет. А ще ж є й українська діаспора. Проте апаратники забули і про весь цей люд, і про те, яке надворі тисячоліття. І тут мимоволі згадалися слова знаного людинознавця товариша Сталіна: “Всякіє бивают люді на свєтє, всякіє бивают дєятєлі. Єсть люді, о которих нє скажеш, кто он такой, то лі хорош, то лі плох, то лі он за народ до конца, то лі за врагов народа. Єсть такіє люді, єсть такіє дєятєлі. Оні імєются і у нас, самі знаєтє, товаріщі, сєм’я нє без урода”.

Справді: чому ті державні службовці, від котрих залежить реноме президента і реноме України у всесвітньому інформаційному суспільстві, діють за стандартами XVIIІ-го століття? Сергій Грабовський

На офіційному сайті Європейського Союзу розповідають, що будь-яка поважна ЄС-івська установа, кожна серйозна компанія чи солідний банк мають у своєму персоналі гарного системного адміністратора та програміста. На якого такого дідька це потрібно, розповідає наша київська кореспондентка Богдана Костюк:

ЄС-івський сайт www.eu2003.gr від початку цього року зазнав з десяток нападів. Інтернет-пірати, відомі широкому загалові як хакери, розважаються вже й на цій території. Мало їм банківських сайтів або спецслужбівських сегментів. Але все так просто для флібустьєрів Павутини. Держави з розвинутим Інтернетом для війни з хакерами використовують “просунутих” програмістів та системних адміністраторів. До речі, багато хто з “інтернет–поліцейських”, перед тим як легалізуватися були хакерами. На форумі ЄС-івського сегменту колишній пірат, а тепер один з адміністраторів сайту Алєкс при обговоренні питання про відкритість та вільний доступ до інформації, нагадує, що не вся вона може бути відкритою. Держава має право на таємницю. Український правозахисник Євген Захаров на моє запитання, яка іфнормація не може бути відкрита для широкого загалу, відповів: “Окрім державної таємниці, ще є таємниця службова : конфіденційна інформація, що є власністю держави. Це інформація, на яку ставиться гриф “для службового користування”. Ще є такі обмеження для надання інформації, як грифи “не для друку” і “опублікуванню не підлягає”.

Таємниця у павутині – річ відносна. Тим не менше, Інтернет–користувач державного рівня має тримати язик за зубами. І це, як правило, юридично підкріплено. Йдеться, передусім, не про порушення права людини на отримання інформації, а про здатність країни берегти державну таємницю в ім’я захисту основних свобод громадян, каже Євген Захаров. Богдана Костюк

Наближення 60-тих роковин польсько-українського конфлікту на Волині викликало пожвавлення в українському сеґменті Мережі: від закликів до взаємного прощення аж до вічно живих сюжетів виробництва КДБ про «українських фашистів» та «бандитів з Української Повстанської Армії». Зворушливу єдність у викритті «злочинів українського націоналізму» виявляють тут польський радикал і український ліберал. Проте польсько-українське порозуміння має власну історичну логіку, над якою розмірковує мій колеґа Віталій Пономарьов.

Коли сьогодні в Україні йдеться про толерантність, першість належить середовищу львівського незалежного журналу «Ї». Відтак, на його сайті за адресою www.ji-magazine.lviv.ua можна знайти різноманітні польські та українські публікації з проблеми Волинської різанини 1943 року. Тут і Ян Новак-Єзьоранський з визначенням «ОУН – організація злочинна», і Мирослав Попович зі словами «так звана українська держава, проголошена у червні 1941 року». Однак більшість авторів переконані у необхідності та можливості порозуміння щодо Волинської трагедії за випробуваною формулою «вибачаємо і просимо вибачення». У розміщеному на сайті «Відкритому листі» 29 інтелектуалів Києва та Львова закликають українців простити польських учасників конфлікту і одночасно просять вибачення в його жертв з польського боку. Цей довгоочікуваний поляками, по-середньовічному значущий жест насправді є проявом відповідальності особи за повну історію своєї спільноти. Відповідальності, яка омовлюється словами покаянної молитви: «Моя глибока вина...». «Поляки та українці і далі по-різному дивитимуться на свою спільну історію, і це нормально», – наголошують автори листа. Тож примирення передбачає визнання обома сторонами природності того, що поляки і надалі вважатимуть героями вояків Армії Крайової, а українці – вояків Української Повстанської Армії. Дискусію підсумовує запитання Пьотра Македонського: «Якщо не згода, то що?». Відповіддю може бути не один приклад з історії, коли незгоду між поляками та українцями використовувала третя сторона. Зрештою, і останній малоросійський гетьман Кирило Розумовський, і останній польський король Станіслав Понятовський зреклися влади на користь однієї німкені на ім’я Катерина Друга. Віталій Пономарьов



«Версії. ком. юей» повідомляють, що в Казанському університеті ввели курс з матюків російської мови. Офіційно курс називається «російська історична обсценологія». Дисципліна ця, на думку фахівців, допоможе молодим філологам бівльш вишукано висловлювати думки та почуття. А сейм Литви на тих же таки «Версіях. ком. юей» обговорює законопроект про легалізацію самогоноваріння. У п»яному угарі народ начисто забув, що мобільному телефону виповнюється двадцять років. Чим не подія? Далі Павло Вольвач. Рубрика «Екстрема в Павутині».

А взагалі -то сумно, панове. Бо куди оком не кинь – суцільна несправедливість. Це, напевно, головна формула цього паскудно-прекрасного світу – від часів Адама до Мишка Джексона включно. А яка антитеза до цієї капосної несправедливості? А хтозна. Може, Нагірна проповідь, а, може, “вічний революцьонер”. Зрештою, гора м’язів тупуватих Шварца і Рембо. Принаймні, скільки людей, стільки й уявлень про справедливість. А вже методів для її досягнення – так і поготів. Ось лише деякі, гостросюжетні й не дуже, випадки.

Саме вона, примарна і сподівана справедливість є головним рушієм в обопільних стусаннях влади й опозиції в Україні. Принаймні, якщо вірити заявам з обох сторін. Якраз учора розпочався черговий опозиційний похід за прожитковим мінімумом справедливості. Акція “Повстань, Україно!” триватиме далі, тому говорити про якісь результати зарано. “М’ятежна” назва мимохіть налаштовує на певні думки, але, як пише Тетяна Коробова на сторінках сайту “Грані.кієв.юей”, перед тим як “повстати”, Україні для початку не завадило б ще й прокинутися. Що в Украіні пробудилось – так це градус релігійної свідомості. Аж зашкалює... І, звісно, притьмом відновлює справедливість, яку кожна конфесія розуміє по-своєму. Так, днями, до київських офісів Фундації Україна-США та Інституту Пилипа Орлика ввірвалася велика група ченців Введенського монастиря. Вони, пустивши в хід кулаки, захопили будівлю, яка, буцімто, колись належала Російській православній церкві, і залишати її не збираються. Про цю подію повідомляє “майдан.орг.юей”, трохи упереджено потрактовуючи дїї чорноризої братії. А дарма. Добрі монахи. Чулі. Могли б, як “Аум сінрікьо”, і зарину підпустити, але ж – ні? Отож бо. Як тріумф справедливості слід розглядати і відновлення Конституційним судом України пільг для ветеранів МВС. Їх, доблесних, як звістують “Версії.ком”, нині в Україні 80 тисяч. Зрозуміло, що це не всуціль “опера” та рядові “менти”, котрі йшли під ножі і кулі криміналітету. Там же, певно, і “гражданін начальнік” з якого-небудь сталінського “Печорлагу”, і помоховілий “стребок”, і маса інших фігурантів. Ветерани ж УПА поки що потасуються в сінцях... Окрім практик колективного відновлення справедливості в МВС трапляються й суто персональні підходи. Як повідомляє “Кореспондент.нет”, начальник черкаської обласної міліції здійснив спробу самогубства. У такий спосіб він, буцімто, протестував проти своєї ймовірної відставки. А в Запоріжжі якісь відморозки побили прутами виконувача обов”язків тамтешнього мера. Подейкують про місцевого “авторитета”, в якого, напевно, теж своє уявлення про справедливість. Ну, і насамкінець. “КПРФ.ру” повідомляє про відзначенння в Москві 50-ї річниці від дня смерті Сталіна. До могили Йосипа Віссаріонича прийшло до 5000 осіб, вдячних “справедливому” Цезарю. “Сталінські щепки” вже не летять у голови, але вава, напевно, лишилась... Павло ВОЛЬВАЧ



Поки там Сталінські щепки та вавки, в голові виникає вавка у вигляді анекдоту про вавку. Доктор, у мене якісь вавки в голові. Мене все дратує. Доктор: І що ж вас дратує? Ти мене дратуєш, придурок, каже пацієнт. Маю надію, що протягом оцих п”ятнадцяти хвилин я вас не дуже дратував. Якщо раптом навпаки – пишіть, заходьте. На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG