Париж, 11 березня, 2003 - Апостольський Екзарх українців Франції, Швейцарії та країн Бенілюксу владика УГКЦ Михайло Гринчишин у розмові з нашою львівською колегою розповів, що звернувся до мерії Парижа з проханням надати для потреб церкви та її вірних у французькій столиці додаткове приміщення. Адже останнім часом, через відсутність українського посла у Парижі, усіма без винятку проблемами українських емігрантів та заробітчан змушена займатися саме Греко-Католицька церква.
Не так давно у церкві Святого Володимира, що у самісінькому центрі Парижа, мав відбутися шлюб українців-заробітчан. Однак насправді був похорон. Нареченого - молодого хлопця - знайшли втопленим за загадкових обставин. Річ у тім, що у Парижі найбільшою небезпекою для українських нелегалів є їхні ж таки земляки-рекетири або ж, як пише місцева преса, українська мафія. Поскаржитися в поліцію жертви не можуть, адже вони у цій країні перебувають нелегально. А якщо не платять злочинцям – то втрачають здоров’я або ж навіть життя. Найчастіше українці, які працюють у Парижі, приходять до єдиного українського храму не лише помолитися, але й попросити коштів на лікування, термінову операцією. Часом просять допомогти відправити додому тіло померлого. І все через те, що у столиці Франції і досі не має посла України. Владика Михайло Гринчишин каже: “На даний час посольство не має такого контакту ані з церквою, ані з громадою. Попередній посол не раз приходив, ми мали постійні зв’язки, обговорювали питання. Це був приклад для людей. Цього тепер нема”.
Владика Михайло Гринчишин уже 20 років служить у храмі Святого Володимира у Парижі. Каже, що останнім часом церква переповнена людьми. З одного боку це велика радість, що люди навертаються до Бога, а з іншого “найбільша трагедія для України, найкращі сини виїжджають, мільйони виїхали, це є фатальне для держави”.
Щосуботи до церкви приїжджають 5-6 мікроавтобусів з України, які привозять пошту, газети, пакунки для заробітчан. А в неділю і в церкві, і на її подвір’ї особливо багатолюдно. Чоловіки-нелегали у Франції працюють переважно на будовах, а жінки там, де доведеться. Їх заробіток становить 200-300 євро. Великою проблемою для українців є незнання французької мови. Тому двічі на тиждень для бажаючих при церкві організовані безкоштовні мовні курси.
Єпископа Гринчишина часто мучить сумління. Бо він, з одного боку, порушує французьке законодавство, працюючи з українськими нелегалами. А з іншого - йому не під силу зарадити в усіх проблемах, з якими до нього звертаються бідні заробітчани. Можливості Церкви - і фінансові, і організаційні – доволі обмежені. Владика дуже хотів би, щоб уряди України та Франції підписали угоду про легалізацію українців у Франції, так як це було зроблено у Португалії. Але, додам вже від себе, щоб розпочати домагатися такої угоди – слід для початку хоч би скерувати до Парижа повноважного посла від держави Україна.
Не так давно у церкві Святого Володимира, що у самісінькому центрі Парижа, мав відбутися шлюб українців-заробітчан. Однак насправді був похорон. Нареченого - молодого хлопця - знайшли втопленим за загадкових обставин. Річ у тім, що у Парижі найбільшою небезпекою для українських нелегалів є їхні ж таки земляки-рекетири або ж, як пише місцева преса, українська мафія. Поскаржитися в поліцію жертви не можуть, адже вони у цій країні перебувають нелегально. А якщо не платять злочинцям – то втрачають здоров’я або ж навіть життя. Найчастіше українці, які працюють у Парижі, приходять до єдиного українського храму не лише помолитися, але й попросити коштів на лікування, термінову операцією. Часом просять допомогти відправити додому тіло померлого. І все через те, що у столиці Франції і досі не має посла України. Владика Михайло Гринчишин каже: “На даний час посольство не має такого контакту ані з церквою, ані з громадою. Попередній посол не раз приходив, ми мали постійні зв’язки, обговорювали питання. Це був приклад для людей. Цього тепер нема”.
Владика Михайло Гринчишин уже 20 років служить у храмі Святого Володимира у Парижі. Каже, що останнім часом церква переповнена людьми. З одного боку це велика радість, що люди навертаються до Бога, а з іншого “найбільша трагедія для України, найкращі сини виїжджають, мільйони виїхали, це є фатальне для держави”.
Щосуботи до церкви приїжджають 5-6 мікроавтобусів з України, які привозять пошту, газети, пакунки для заробітчан. А в неділю і в церкві, і на її подвір’ї особливо багатолюдно. Чоловіки-нелегали у Франції працюють переважно на будовах, а жінки там, де доведеться. Їх заробіток становить 200-300 євро. Великою проблемою для українців є незнання французької мови. Тому двічі на тиждень для бажаючих при церкві організовані безкоштовні мовні курси.
Єпископа Гринчишина часто мучить сумління. Бо він, з одного боку, порушує французьке законодавство, працюючи з українськими нелегалами. А з іншого - йому не під силу зарадити в усіх проблемах, з якими до нього звертаються бідні заробітчани. Можливості Церкви - і фінансові, і організаційні – доволі обмежені. Владика дуже хотів би, щоб уряди України та Франції підписали угоду про легалізацію українців у Франції, так як це було зроблено у Португалії. Але, додам вже від себе, щоб розпочати домагатися такої угоди – слід для початку хоч би скерувати до Парижа повноважного посла від держави Україна.
