Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 16:25

Інтернет-майдан


Інтернет-майдан

Маємо дві новини. Одна добра, друга погана. Почнімо з доброї. Сайт “Фор юей ком” повідомляє, що Всесвітній банк може виділити п”ять мільйонів доларів на здійснення проекту “Україна-розвиток через Інтернет”. Переговори в рамках цього проекту відбулись у Вашингтоні 17-21 березня. Проект має підвищити ефективність роботи українського уряду, активізувати розвиток приватного сектору і посилити роль неурядових організацій шляхом упровадження найновіших інформаційних технологій на базі Інтернету. В ході реалізації проекту буде створена система так званого електронного уряду, яка дозволить використовувати безпаперові технології документообігу і здійснювати державні закупки з використанням комп’ютерних технологій. Крім того, проект передбачає розробку законодавчої і нормативної бази, яка дасть можливість упровадити систему електронної торгівлі, а також уможливити електронний діалог урядових структур з громадськістю. Україна і Всесвітній банк узгодили основні питання реалізації проекту, зокрема стратегію його втілення, та основні напрямки використання коштів. Двадцять дев’ятого квітня цього року відбудеться засідання ради директорів Банку, на якому цей проект буде розглянутий. Це, так би мовити, добра новина. Ну, а суть поганої сконцентрована у короткому слові “війна”. Про те, як реагує на цей подразник Всесвітня Павутина, розповість нам Надія Шерстюк.





Перші шпальти електронних видань рясніють публікаціями про початок війни в Іраку. Сайт “Українських новин” пише, що вісімдесят два відсотки українців проти американської агресії щодо Багдаду. Такі дані соціологічного дослідження, проведеного фондом “Демократичні ініціативи”. Більше сімдесяти семи респондентів вважають, що воєнна операція в Іраку матиме негативні наслідки для України. Між тим, минулого тижня парламент ухвалив рішення відправити в Кувейт український батальйон хімічного захисту. Як повідомляє “Інтерфакс-Україна”, він складатиметься з п”ятисот тридцяти двох військовослужбовців. Відповідно до угоди між Україною і Кувейтом, фінансування переправки спецбатальйону в Кувейт і його подальша діяльність буде проводитися за рахунок коштів Міноборони. Як стверджує колишній народний депутат, екс-заступник міністра оборони Олександр Ігнатенко, український батальйон не має відповідного обмундирування, щоб виконувати свою місію в районі Перської затоки. До того ж ,великою проблемою для військовослужбовців, на його думку, будуть кліматичні умови. Інтерв”ю з генерал-лейтенантом Ігнатенком публікує “Главред. Інфо”. Незважаючи на те, що Верховна Рада відправила батальйон виключно з гуманітарною місією, Україна так чи інакше вже втягнута у війну на стороні коаліції, яка підтримує Америку , вважає Олександр Ігнатенко. Тему участі України у воєнній операції в Іраці розвиває далі “Українська правда”: “Медичну допомогу українцям Кувейт пообіцяв надати безкоштовно. А меценатом акції будуть США, які візьмуть на себе усі витрати, пов”язані з передислокацією батальйону до Кувейту”. Сайт “Кореспондент. нет” повідомляє про стрімке зростання кількості полонених солдат іракської армії. “На кадрах, які західні телекомпанії транслюють з місця події,- пише видання ,- видно, як іракські військовослужбовці з білими прапорами і без зброї підходять до американських військових і чітко виконують накази”. “Версії. ком юей” дослідили життєписи іракського і американського лідерів. Як виявилось, Саддам Гуссейн встиг побувати у в”язниці, а коли став до владного керма, то особисто брав участь у страті своїх політичних противників. А Джордж Буш погано вчився у школі, любив заглядати у чарку і привів до банкрутства свій нафтовий бізнес. І на закінчення: “Подробності.юей” повідомляють, що у мешканців Москви раптом прокинувся нечуваний інтерес до географічних карт Іраку. Останні примірники атласів розкупили за кілька місяців до початку війни.

Надія Шерстюк для Інтернет -Майдану.





Газета не знає різниці між велосипедною аварією і катастрофою цивілізації, вважає Бернард Шоу. Російські газети в унісон сентенції метра не роблять жодної різниці між тією ж таки велосипедною катастрофою та винищенням цілого народу у Чечні. Днями на сайті www.krytyka.kiev.ua мій колеґа Віталій Пономарьов надибав оголошення про виставку- протест двадцяти двох митців. Художники виступають проти війни в Ічкерії. І хоч суспільство нині переймається іншою війною і ніби-то втомилося стежити за діями однодумців полковника Буданова, виставка «Інвазія» виявилась вартою уваги. Враженнями ділиться Віталій Пономарьов.

Велика виставкова зала київського Будинку художників повниться запахом згарища від попалених Миколою Журавлем бджолиних вуликів, які нагадують нинішні чеченські селища. Звуковим наголосом лунає подзвін зробленої Романом Романишиним половинки бронзового дзвона з камінцем замість язика .А композиційним центром виставки виглядають величезні фотокопії Дюрерівських Адама і Єви, між якими Темо Свірелі розмістив від стелі до підлоги чорний список убитих чеченців. На момент смерті переважній більшості з них було, як і обіцяли генерали з червоними зірками на кокардах, «від шести до шістдесяти років». Зовсім недавно таку експозицію, за словами її учасника Леся Подерв’янського, важко було навіть уявити .Справді, за останні роки не пригадується такого одностайного вторгнення вільних громадян у зону замовчування самого факту винищення чеченської нації під прикриттям «боротьби з тероризмом». Про історичну тяглість цього геноциду нагадують і фото родини Зелім Хана, вбитого 1913 року, та портрет родини його нащадків, яка, за словами професора Лариси Скорик, теж, напевно, була нещодавно знищена. Ось що розповідає про задум учасників виставки Віктор Хоменко . Поєднавши у своїй композиції «Накреслення» церкву, синагогу, мечеть та костьол, художник Ігор Паламарчук запропонував цивілізаційну альтернативу політиці «мочіння у сортирі». Альтернативу, побудовану на пошануванні культурної унікальності і елліна, і іудея, і магометанина, і римлянина. А найбільш стисло пояснив свою участь у виставці художник Матвій Вайсберґ :«Для мене особисто ця участь – от щоб мені не було соромно, що я чогось не сказав». «Не мовчи», – благають глядача з фотографій напрочуд красиві обличчя вбитих чеченок, бо поки ти дивишся фільм про «ментів», «братки» «зачищають» чеченські міста. Не мовчи ,бо цей дзвін б’є за тобою .

Віталій Пономарьов, радіо «Свобода», Київ

Гасаючи норами Інтернету, час від часу перечіпався я через прізвище Гельман. Вирішив поцікавитись: що ж за птаха так упевнено долає не те що Дніпро – півморя інформаційного? Попхався на “Компромат ру”, і там мені пояснили, що то зовсім ніяка не птаха, а високооплачуваний російський політтехнолог, який періодично мімікрує під виставкового діяча. І жирує він останнім часом саме в Україні. А підгодовують “братішку” наші політики. Бо кому ж, як не йому вчити дурних хахлів і в політику бавитись, і мистецтво високе “панімать”. Далі гість програми, культуролог Ігор Островський.

Свіженьким проектом Марата Олександровича є окультурення України – себто, створення Музею сучасного мистецтва. Свою високоблагородну місію він поставив на широку ногу: спочатку філіал галереї Гельмана у Києві відкрив, а нещодавно “замутив” із місцевими фахівцями обговорення на тему: “Якому ж бути сучасному мистецтву в Україні”. Звісно, воно також відбувалося під концептуальним дахом фамільної галереї. У матеріалах, розповсюджених через інформагентства, сказано про приватний статус проекту – відповідно приватне фінансування. Але поруч додано сором'язливий рядок про “можливість державного фінансування”. Ніби й домовленості якісь уже є… Уявлення про заняття цього пана до сьогодні дають відвідини сайту “компромат.ру”: Фонд ефективної політики, праця на генерала Лєбєдя, провокації від імені КПРФ, операція “наезд - откат” з Лужковим та Церетелі, сумнівне обслуговування пана Кірієнка на московських мерських виборах… Ще у 1994 році галерея Гельмана організувала проект під назвою “Партія під ключ”. До речі, сайт стверджує, що “Озиме покоління” - всього-на-всього проект товариша нашого героя Єфіма Островського, а сам Гельман “займався передвиборчою кампанією СДПУ(о), хоча наполегливо запевняв усіх, що налагоджує український ринок сучасного мистецтва”. “Компромат.ру” жартує, мовляв, “ринок, очевидно, налагодився якраз після виборів, і Гельман з Києва подався”. У Москву, щоб стати заступником гендиректора ОРТ. У Києві, до речі, в період виборів до галереї додався клуб під красномовною назвою “Ні, Нашій Україні!”. Там, зокрема, проводили презентації компактдисків із записом телефонної розмови панів Ющенка та Омельченка. Чи у рамках закону перебуває підслуховування, тиражування та поширення таких “творів мистецтва”, мали б сказати правоохоронці. Мовчать. “Газета.ру” повідомляє про одну з цьогорічних виставок вже у московській галереї нашого героя. Там “актуальні майстри” діставали з штанів сосиски та показували голий зад. Вправа так і називалась – “показиваніє жопи”. Овації довго не вщухали. А питання залишається: кому і за чиї грошики будуть демонструвати в Україні голі зади московські політтехнологи?

Ігор Островський для Інтернет-майдану, Київ.

Від голої московської задниці до свого рідного, теплого і дуже офіційного... Бо тільки з офіційного Інтернет-представництва президента України www.kuchma.gov.ua можна сколупнути детальну інформацію про те, як глава Української держави урочисто вручав відзнаки новим лавреатам Національної премії імені Тараса Шевченка і що при цьому говорив. Сергій Грабовський. Рубрика “Офіційна Павутина”.

Президентські судження про лавреатів у царині красного письменства виявили, що Леонід Данилович розуміє мистецтво не згірш від Йосифа Віссаріоновича, котрий також любив давати оцінку майстрам культури : “Твори Василя Герасим'юка - це справді прозріння, відзначені емоційною напругою та філософською глибиною. Через потаємний код національного буття розкриває у своїй творчості сутність людини В'ячеслав Медвідь”. А ще президент порадував: вийшов друком перший том бібліотеки лавреатів Шевченківської премії – книга Миколи Бажана "Політ крізь бурю", і невдовзі бібліотеку поповнять твори ряду інших Шевченківських лавреатів, зокрема, Юрія Збанацького. Порадівши, що бодай на президентський сайт не увірвався Саддам Гуссейн, неупереджений Інтернет-користувач постане, втім, перед власними дитячими запитаннями: чому Шевченківська премія стосується тільки гуманітарної царини, такого собі “україномовного ґетто”, а не всіх досягнень українських науковців, технологів і культуротворців? Чому премію вручає не шанований навіть ідейними супротивниками голова Шевченківського комітету академік Іван Дзюба, а глава держави? Чому, як і у минулі часи, керівник країни за посадою є корифеєм усіх наук, змушеним удень і вночі продиратися крізь хитросплетіння прози Медведя і поезії Герасим‘юка? І так далі. І чому, зрештою, так радіє Леонід Кучма з приводу виходу у серії книг Шевченківських лавреатів минулих років? Я спеціально зателефонував Романові Корогодському, людині високого морального авторитету, щоб перевірити інформацію про товариша Збанацького. Все точно: багатолітній партсекретар Спілки письменників у часи арештів дисидентів – цим усе сказано. Найлютіший гонитель шістдесятників. Вірний прислужник КҐБ. Постать одіозна навіть для тієї доби. А тепер не наведені зі зрозумілих причин на президентському сайті дві цифри зі всеукраїнського опитування, проведеного Центром імені Разумкова на початку березня. Повністю підтримує діяльність президента України 7% опитаних, а виступає за його дострокову добровільну відставку 70%. Нагадую, йдеться про думку самих громадян про того, хто персонально вручає премії і дає оцінку майстрам культури.

Сергій Грабовський

В унісон пану Грабовському бандероль від Бернарда Шоу: “Демократія не може бути вищою від рівня того людського матеріалу, з якого створені її виборці”. В голові моїй, тим часом, метеликом моторним пурхнула ще одна мудрість: “Кому війна, а кому мати рідна”. Скидається на те, що софізмом цим послуговуються не стільки професійні вояки, скільки окремо взяті туроператори. Принаймні, огляд деяких сайтів туристичних фірм України переконав Богдану Костюк у тому, що війна тільки сприяє популяризації єгипетських курортів.

Спершу, роздивляючись інформаційні повідомлення на сайті журналу “Міжнародний туризм” intour.com.ua та окремих туристичних фірм – “МІБС”, “СОУЛ”, “ГАМАЛІЯ”, я переконалася, що українського туриста нічого не зупинить, ні ракетно-бомбові обстріли Багдада, ні військові патрулі на вулицях єгипетських курортів, ні те, що дипломати називають “негативним сценарієм розвитку подій” у регіоні Близького Сходу і Перської затоки. І на моє запитання, чи бажають їхати українці до тих же Єгипту чи Об’єднаних Арабських Еміратів, менеджер турфірми “Соул” Тетяна відповіла: Как било так і єсть, нічого нє ізменілось на ринкє турізма.

Богдана Костюк: А турфірма може гарантувати їхню безпеку?

Тетяна: Да. Только не турфірма, а государство Україна должно за ето отвечать.

Компанії “МІБС” і “ГАМАЛІЇ” які здійснюють регулярні чартерні рейси до Єгипту і мають надійних партнерів на місці, переконані, що у разі загострення ситуації зможуть своєчасно евакуювати своїх туристів. Натомість, британський журнал “Туризм” на своєму сайті Top100.com.uk розмістив звернення до співгромадян з проханням уникати поїздок до регіону Близького Сходу і Перської затоки. Але турист український і турист британський – це “дві великі різниці”: перший, пройшовши радянську “закалку”, шукає екстрему. Другий, втомившись від щоденної праці, подивившись сайт BBC чи CNN, організує для себе подорож віртуальним світом.

Богдана Костюк в “Інтернет-майдан”



І на завершення ще одна бубочка від Бернарда Шоу. “Іноді, - пише він, - треба розсмішити людей, щоб відволікти їх від наміру вас повісити”. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG