Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 11:39

Ми - український народ: національно-етнічна мозаїка. Програма, присвячена проблемам етнонаціонального життя Автономної Республіки Крим


Ми - український народ: національно-етнічна мозаїка. Програма, присвячена проблемам етнонаціонального життя Автономної Республіки Крим

Київ-Прага, 4 квітня, 2003 р.

Олекса Боярко

Сьогодні програма «Ми - український народ: національно-етнічна мозаїка” присвячена проблемам етнонаціонального життя Автономної Республіки Крим. Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Почнімо з історії. 8-го квітня виповнюється 220 років від часу анексії Російською імперією Кримського ханства. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

У середині липня 1771 року під приводом війни з Туреччиною російська армія на чолі з князем Долгоруким окупувала Кримський півострів. За Кучук-Кайнарджийською російсько-турецькою мирною угодою, 1774 року Кримське ханство було проголошене незалежним від Османської імперії. Натомість Російська імперія отримала фортеці Керч, Єнікале, Кінбурн та Азов, які забезпечували їй контроль над півостровом. Спровокувавши у Криму політичну боротьбу між ханом Шагін-Гіреєм та його братом Девлет-Гіреєм, російський уряд примусив хана 9 квітня 1783 року зректися престолу і вислав його до Воронежа. А 8 квітня імператриця Катерина Друга своїм маніфестом оголосила про ліквідацію Кримської держави і приєднання Криму, Тамані та Кубанської області до Росії.

Одразу по анексії Криму російська влада вдалася до утисків та депортацій його корінного населення, руйнування міст та храмів, нищення пам’яток культури і навіть цвинтарів. Рятуючись від переслідувань, 300 тисяч кримських татар упродовж наступних років виїхало до Туреччини. 40 тисяч греків, вірмен та болгар ще 1778 року були примусово переселені до Приазов’я. І вже наприкінці ХVIII століття з півмільйонного корінного населення у Криму залишилося тільки 140 тисяч.

У перші 10 років після захоплення Криму царський уряд відібрав у кримських татар і роздав російським поміщикам 350 тисяч десятин найкращої землі. Нові власники переселяли до своїх маєтків селян із Центральної Росії. Уряд оселяв на півострові колишніх солдат російської армії, а 1798 року дозволив селитися там і іноземним колоністам, переважно німцям. Відтак, упродовж наступних ста років частка кримських татар серед населення півострова зменшилася від вісімдесяти трьох до тридцяти чотирьох відсотків. Олекса Боярко

Імперське нищення культури Криму резонує в дні сьогоднішньому. Нещодавно у Симферополі створена Робоча група зі збереження і повернення культурної спадщини корінних народів Криму. Відомий кримський дослідник Микола Семена розповідає про проблеми, пов‘язані з цією спадщиною.

Микола Семена

Для того, щоб вивчити історію корінних народів Криму, в першу чергу, кримських татар, треба за першоджерелами їхати не до Криму, а в сховища та бібліотеки Санкт-Петербурга чи інших міст. У Криму, практично, не залишилося ні історичних пам’яток, ні документів, все вивезено. Ця проблема має дуже широкий зміст. По-перше, вона має дуже значне історичне значення, політичне, культурне, а також економічне.

Якщо б унікальні кримські цінності були б у кримських музеях, туристи з усього світу могли їздити не в Ермітаж, якщо вони б хотіли познайомитися з кримськими археологічними пам’ятками, а в Крим.

З іншого боку, питання відновлення культурно-історичних цінностей корінних народів Криму не обмежується лише питанням повернення цінностей. Питання стоїть широко, вирішення його має починатися з відновлення в Криму культурно-історичної обстановки, яка б сприяла відновленню і збереженню культурно-історичних цінностей. Мають бути проведені широкі державні заходи, які б відновили святкування національних свят і проведення культурно-історичних подій. Щоб це святкувалося на державному рівні. Багато свят кримських татар не відзначалися як державні свята. Чому? Адже кримські татари - це корінний народ Криму.

Взагалі, в Крим мають бути повернені цінності, які рахуються десятками тисяч. Так, наприклад, уже кілька віків триває процес вивезення з Криму археологічних пам’яток. Було вивезено 41 ящик експонатів під час евакуації, цінності вивозилися під час Другої світової війни німцями. Лише колекція Берлінського музею етнографії нараховує, за деякими даними більше 500 експонатів, які були вивезені з Криму під час Другої світової війни.

Олекса Боярко

У Криму є ще одна болюча етнополітична і культурна проблема, яка загострилася останнім часом – проблема української етнічної меншини. У березні одразу кілька громадських і політичних організацій Криму виступили із заявами про утиски українського населення Кримського півострова, яке тут є меншиною. Тоді ж відбулися мітинги і пікети, на яких етнічні українці вимагали від влади враховувати їхні інтереси. Розповідає Володимир Притула.

Володимир Притула

Зараз у Криму мешкає півмільйона етнічних українців, 200-і тисяч з них визнали українську мову рідною. Це єдиний регіон України, де етнічні українці перебувають у меншості – їхня частка тут, за даними останнього перепису, складає трохи більше 24%. Проблеми української меншини в Криму, як вважають її представники не вирішуються роками, а останнім часом вони ще більше загострилися. На початку нинішнього року Громадський комітет сприяння українському шкільництву в Криму заявив, що на півострові продовжується примусова русифікація неросійського населення регіону, насамперед – кримських українців. А нещодавно лідери ще кількох політичних і громадських організацій Криму звинуватили республіканську владу в українофобії.

Українці звертають увагу на те, що з кримського бюджету виділяються кошти на фінансування лише російськомовних телепрограм, видання російськомовних книг і газет. Цього року Верховна Рада Криму заклала до республіканського бюджету 1 мільйон гривень на підтримку російськомовної преси. Ще близько 100 тисяч гривень виділяється виданням кримськотатарською мовою. А україномовній – жодної копійки. Саме тому зараз на межі закриття опинилася єдина в Криму українська газета “Кримська світлиця” та три її додатки, в тому числі дитяче – “Джерельце”. Зараз кримський парламент та уряд пообіцяли допомогти “Світлиці”, але лише за умови, що вони стануть співзасновниками цього україномовного видання. Журналісти під тиском обставин погодилися, але тепер побоюються стати “сіреньким рупором” байдужої до проблем українства кримської влади.

Не менше проблем і в освітній сфері. В Криму немає жодного вищого навчального закладу, де б викладання велося українською мовою. З майже 600 кримських шкіл лише 4 є україномовними. Але й вони розташовані у непристосованих приміщеннях. Адміністрації шкіл змушені відмовляти значній кількості кримських дітей у прийомі на навчання, оскільки умови, в яких опинилися україномовні навчальні заклади, не відповідають елементарним санітарним нормам. Розповідає директор Симферопольської української гімназії Наталя Руденко: “Дітей багато, класи переповнені. Існує невідповідність санітарним нормам, але коли я про це говорю, мені просто страшно, бо можуть і закрити. Але як же закрити, коли, не зважаючи на такі умови, діти приходять кожного дня. Значить їм потрібна освіта українською мовою”.

На мітингу, який відбувся минулого тижня під стінами Ради міністрів Криму відзначалося, що для 10% мешканців автономії – українська мова є рідною. Але в кримських школах україномовних школярів – менше 2%. На думку учасників мітингу, це і є механізмом русифікації української меншини в Криму. Зокрема, лунали такі слова: “Ми, учасники мітингу, 24 березня визнали факт ганебного ставлення влади до української мови в Криму і до інтеграції кримчан в українське суспільство”. За останній тиждень прем’єр-міністр Криму Сергій Куницин двічі зустрічався з представниками української громади. Якщо раніше він рекомендував кримським українцям об’єднуватися і чіткіше формулювати та активніше відстоювати свої інтереси, то тепер він каже, що ніколи не був проти української мови й обіцяє надалі підтримувати україномовну пресу, заклади культури та освіти.

Олекса Боярко

І наостанок – знову повернімося до історії. Життя у Криму 17-го століття – тема “Етнографічного нарису” Олени Боряк.

Олена Боряк

“Книга Подорожей” Евлія Челебі, знаменитого турецького мандрівника 17 століття, і досі лишається неперевершеним джерелом відомостей про Крим та його мешканців. Схоже, автор мав багату уяву. У його нотатках реальні факти тісно переплелися з фантазією. Проте віддамо належне надзвичайній ретельності його описів і захопленню, з яким він це робив, бо в цю землю було важко не закохатися.

Звернімося до свідчень Челебі щодо сучасної Євпаторії. За історичними переказами, наприкінці 14 століття хан Золотої орди направив сюди своїх посланців, і вони звели на березі моря перший будинок. Гарне і свіже повітря сприяло швидкому зростанню населення і невдовзі тут з’явилося містечко. Челебі, який побував тут в 17 столітті, вже побачив на березі моря фортецю. 24 її башти були вкриті червоної черепицею. Поруч з нею був побудований порт, який приймав до 1 тисячі морських суден.

Неподалік була розташована крамниця для продажу м’яса, в ній щоденно забивали до 100 биків За воротами порту був невільничий ринок. Мандрівник був вражений мусульманськими кварталами, двоповерховими будинками, так званими “ханами”, що призначалися для відпочинку торгового люду. Один з “ханів” мав 280 кімнат, і всі вони були заселені купцями. Крім того, при дорозі він побачив близько 20 місць “блаженства душі” – так від називав звичайні джерела з питною водою. Всі вони були під пильним наглядом міської влади.

Місто було великим торговим центром, чого тільки сюди не звозили на продаж! І наостанок кілька цитат: “обличчя стариків і юнаків татар – тут рум’яні, дівчат – переважно бліді, а повітря так само прекрасне, як у ті далекі часи, коли не було ні лихоманки, ні чуми, ні чорних мух. І нехай Бог, що немає рівних, і надалі відводить від цієї землі усі ці напасті.”

Олекса Боярко

Це була програма «Ми- український народ: національно-етнічна мозаїка”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG