Київ – Прага, 4 квітня, 2003 - Побачити світ і при цьому заробити трохи грошей на навчання – про це мріють чимало студентів у всьому світі. Українські студенти не виняток, але не завжди подорожі до економічно розвинених, демократичних держав закінчуються добре.
Київський медичний інститут народної медицини, заснований під патронатом Української асоціації народної медицини, належить до системи недержавних навчальних закладів із платною освітою. Один рік там коштує трохи більше семи тисяч гривень і, зрозуміло, не кожен студент може сплатити за навчання. А освіту здобути, стати хорошим лікарем хочеться... У цих випадках Інститут іде назустріч: пропонує студентам заробіток в Англії. Через рідний ректорат і британську фірму “Конкордія” студенти оформлюють необхідні документи, а далі автобусом їдуть до Великобританії, де чесно “відбивають поїздку” і заробляють собі на навчання. Працюють на фермах, і досить часто їхня праця нагадує рабську. Одна із студенток ( назвемо її Тетяною )за умов анонімності погодилася поділитися своїми враженнями від перебування на англійській фермі:
“Необхідність їхати на працю була : фінансові труднощі, оплата за навчання в Інституті висока. І раптом з’являється можливість попрацювати за кордоном, заплатити за Інститут – це непогано, еге ж? Чим довше ти перебуваєш в Англії,тим більше заробляєш і тим більшу суму за навчання можеш сплатити. Коли ми до Англії приїхали ( а їздили ми разом з хлопцями з Дніпропетровська ) я думала, що мені дуже пощастило: їхала я одна від Інституту. А тут ще хлопці з України, будемо всі разом, спокійніше якось. Але у всіх нас був шок, коли ми побачили, в яких умовах доведеться жити! Ми приїхали останніми, там уже все розтягли, нічого не залишилось, жодної каструлі навіть; сам будиночок розвалювався, був увесь у плісняві, ні світла, ні води. А від інших я чула, що були фермери, які поселяли студентів у бараки по 30 – 50 осіб, і на всіх два туалети і дві душові кімнати.
Я їхала на маленький термін: два з половиною місяці за контрактом. Реально працювала тільки місяць – це ми так гарно попрацювали. Заробили гроші, а потім місяць не було чого робити, а розтринькувати важко зароблені гроші не хотілось, і я повернулася додому раніше. Ну, був там підробіток на два фунти в день, але ж це копійки, навіть на їжу не вистачає. А будиночок коштував двадцять фунтів на тиждень. Наш господар сам сказав: “Можете їхати з ферми”. Ферма була немаленька, нас там працювало тринадцятеро, а розташована ферма у графстві Есекс, тридцять миль від Лондону.
З цих робіт люди хворими повертаються. Хтось нирки застуджує, адже там сирість; хтось потрапляє у стресові ситуації, немає роботи. А якщо працюєш, скажімо, на полуниці, то це треба майже цілий день стояти на колінах або згинатись. На полі вітри, холодно , це важка праця! Трапляється, працюєш під дощем, а кількість робочих годин буває різною, дивлячись, який врожай. Можеш взагалі не працювати, а можеш працювати цілий день, але ж відпрацювати поїздку треба. Ми прокидалися о 4-тій ранку, щоб о 5-тій бути на праці. І могли працювати до восьмої години вечора. Правда, нам ще фермер нормальний потрапив: у нас ще годинна перерва вдень була.”
Таких випадків чимало, і стосуються вони не тільки українських студентів, які працюють цілком легально, за угодами, на англійських фермах. Минулого року до РС зверталися жінки з Миколаєва, які “віднаймитували” три місяці на фруктових плантаціях Греції: жили у бараках без елементарних побутових умов, харчувалися за свій рахунок, більшість зароблених важкою працею грошей віддали фірмі, яка організувала їхню поїздку. Українські заробітчани часто перетворюються на рабів за мовчазної згоди власної держави.
Київський медичний інститут народної медицини, заснований під патронатом Української асоціації народної медицини, належить до системи недержавних навчальних закладів із платною освітою. Один рік там коштує трохи більше семи тисяч гривень і, зрозуміло, не кожен студент може сплатити за навчання. А освіту здобути, стати хорошим лікарем хочеться... У цих випадках Інститут іде назустріч: пропонує студентам заробіток в Англії. Через рідний ректорат і британську фірму “Конкордія” студенти оформлюють необхідні документи, а далі автобусом їдуть до Великобританії, де чесно “відбивають поїздку” і заробляють собі на навчання. Працюють на фермах, і досить часто їхня праця нагадує рабську. Одна із студенток ( назвемо її Тетяною )за умов анонімності погодилася поділитися своїми враженнями від перебування на англійській фермі:
“Необхідність їхати на працю була : фінансові труднощі, оплата за навчання в Інституті висока. І раптом з’являється можливість попрацювати за кордоном, заплатити за Інститут – це непогано, еге ж? Чим довше ти перебуваєш в Англії,тим більше заробляєш і тим більшу суму за навчання можеш сплатити. Коли ми до Англії приїхали ( а їздили ми разом з хлопцями з Дніпропетровська ) я думала, що мені дуже пощастило: їхала я одна від Інституту. А тут ще хлопці з України, будемо всі разом, спокійніше якось. Але у всіх нас був шок, коли ми побачили, в яких умовах доведеться жити! Ми приїхали останніми, там уже все розтягли, нічого не залишилось, жодної каструлі навіть; сам будиночок розвалювався, був увесь у плісняві, ні світла, ні води. А від інших я чула, що були фермери, які поселяли студентів у бараки по 30 – 50 осіб, і на всіх два туалети і дві душові кімнати.
Я їхала на маленький термін: два з половиною місяці за контрактом. Реально працювала тільки місяць – це ми так гарно попрацювали. Заробили гроші, а потім місяць не було чого робити, а розтринькувати важко зароблені гроші не хотілось, і я повернулася додому раніше. Ну, був там підробіток на два фунти в день, але ж це копійки, навіть на їжу не вистачає. А будиночок коштував двадцять фунтів на тиждень. Наш господар сам сказав: “Можете їхати з ферми”. Ферма була немаленька, нас там працювало тринадцятеро, а розташована ферма у графстві Есекс, тридцять миль від Лондону.
З цих робіт люди хворими повертаються. Хтось нирки застуджує, адже там сирість; хтось потрапляє у стресові ситуації, немає роботи. А якщо працюєш, скажімо, на полуниці, то це треба майже цілий день стояти на колінах або згинатись. На полі вітри, холодно , це важка праця! Трапляється, працюєш під дощем, а кількість робочих годин буває різною, дивлячись, який врожай. Можеш взагалі не працювати, а можеш працювати цілий день, але ж відпрацювати поїздку треба. Ми прокидалися о 4-тій ранку, щоб о 5-тій бути на праці. І могли працювати до восьмої години вечора. Правда, нам ще фермер нормальний потрапив: у нас ще годинна перерва вдень була.”
Таких випадків чимало, і стосуються вони не тільки українських студентів, які працюють цілком легально, за угодами, на англійських фермах. Минулого року до РС зверталися жінки з Миколаєва, які “віднаймитували” три місяці на фруктових плантаціях Греції: жили у бараках без елементарних побутових умов, харчувалися за свій рахунок, більшість зароблених важкою працею грошей віддали фірмі, яка організувала їхню поїздку. Українські заробітчани часто перетворюються на рабів за мовчазної згоди власної держави.
