Київ, 4 квітня 2003 року
Олекса Боярко
Чи знаєте Ви, якою була, є і може бути Україна? Чи впевнені Ви у тому, що шкільні підручники та романи на історичну тематику завжди говорили вам правду? Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини, “Країна Інкогніта – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” – для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі. Ми знову зустрічаємося з вами у новому радіожурналі Радіо Свобода “Країна Інкогніта”. Ми – це Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Якщо ми вже говоримо про історію, варто згадати давньоримське “історія – вчителька життя” і другу оцінку: “історія вчить лише тому, що нічому не вчить”. Був і третій варіант: вибудувати не ту історію, яка була насправді. Це вдалося Орвелу у “Антиутопії”, але це в значно більших масштабах, як відомо, вдалося на практиці на одній шостій світу.
Сергій Грабовський
Ми зараз поговоримо про такі факти, які начебто відомі, але прикриті міфами. І про одну таку начебто загальновідомих людських доль і її місце у загальному плині історії розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Парасковія Ангеліна народилася 12 січня 1913 року у селі Старобешові на Донбасі. Шістнадцяти років вона закінчила курси трактористів і однією з перших серед жінок почала працювати на тракторі. У розпал голоду у березні 33-го року Ангеліна очолила першу в Радянському Союзі жіночу тракторну бригаду, якою керувала упродовж чверті століття. 1935 року вона ініціювала всесоюзне змагання тракторних бригад, через 2 роки вступила до компартії, стала депутатом Верховної Ради СРСР. 38-року Ангеліна кинула заклик «100 тисяч подруг – на трактор!», на який відгукнулося 200 тисяч жінок. Двадцяти семи років вона закінчила Московську сільськогосподарську академію, а під час Другої світової війни керувала жіночою тракторною бригадою у Казахстані. Вона померла 21 січня 1959 року на 47-му році життя.
Максим Стріха
Минулого року я мав глибоке враження: мені пощастило відвідати селище Старобешове Донецької області, а в ньому музей Параскеви Ангеліної. Мені здалося, що я помолодшав років так на 27. Там нічого не змінилося, можливо, крім однієї деталі. Згадали про справжню національність Паші Ангеліної. Вона була грекинею, як і третина мешканців Старобешова, але в усьому іншому все справді лишилося, як і було, рапорти, документи. Власне, немає спроби показати, що ця жінка, яка вмерла дуже молодою, в 47 років, була лише гвинтиком тої страшної системи, яка її використала і викинула.
Сергій Грабовський
Видається, зрозуміти долю і роль Параски Ангеліної у контексті 20 століття можна тільки вийшовши за межі усталених стереотипів.
Максим Стріха
Так, і вийшовши далеко.
Звучить пісня
“Броня крєпка і танкі наши бистри І наши люді мужества полни...”
Сергій Грабовський
Сучасна російська історична наука (випередивши, до речі, в цьому й українську, і західну), документально довела, що на початку 30-х років ХХ століття Сталін і його команда взяли курс на зовнішню експансію і, так би мовити, ощасливлювання Заходу за допомогою багнетів Червоної армії. І не тільки багнетів. Тогочасні головні інструменти агресії – танки та авіація. Уже в середині 30-х років Радянський Союз мав танків удвічі більше, ніж увесь світ, разом узятий, і утричі більше, ніж усі європейські країни.
Максим Стріха
Танк треба вміти водити. Не меншим питанням для радянського керівництва була і підготовка належної кількості навчених механіків-водіїв.
Сергій Грабовський
А крім танків, ще ж є і артилерія. За даними російського історика Михаїла Мельтюхова, Радянський Союз мав перед Другою світовою війною більше артилерійських тягачів, аніж Німеччина. А крім цього – інженерні війська. А ще батальйони аеродромного обслуговування. І всюди потрібні механіки-водії. А звідки їх узяти?
Максим Стріха
Найпростіше, очевидно, з колгоспників. Село було колективізоване на той час, отже це армія, практично, з військовою дисципліною. Причому, взята з числа трактористів,колгоспників- чоловіків, котрих мають замінити колгоспниці - жінки. Отже 1938 року, коли вже було закінчено Велику чистку, коли напевно в Кремлі було вирішено, що радянський союз має розпочати визвольну велику війну проти решти капіталістичного світу, Параска Ангеліна виступає зі своїм знаменитим закликом: “100 тисяч подруг на трактор.” Цей заклик і досі можна побачити не тільки у книжках, але і в музеї Параски Ангеліної в Старобешові.
Сергій Грабовський
Я знову звернуся до того, що пишуть військові історики. Для воєн 20 століття справедливою була така норма. Держава може мобілізувати до війська приблизно 10% свого населення, не зруйнувавши при цьому економіку (котра, між іншим, також має напружено працювати на війну).
Максим Стріха
Сталіну цього, напевно, було замало, бо йому протистояв увесь капіталістичний світ, окрім Монголії, також Китаю. Отже, була потреба в більших ресурсах, ніж передбачала класична військова теорія.
Сергій Грабовський
Так, Сталін та його оточення (а там були не тільки кавалеристи -маршали Ворошилов та Будьонний - , а й один з найкращих генштабістів ХХ століття Борис Шапошников) напружено шукали шляхи збільшення мобілізаційних ресурсів. І знайшли. А саме: у мобілізації ще до війни жінок у ті галузі економіки, які традиційно вважалися чоловічими, і відповідно, звільнених за цей рахунок чоловічих людських ресурсів.
Максим Стріха
Власне, всі мали стати гвинтиками тієї системи...
Сергій Грабовський
1939 рік. Система прийшла у рух. Пакт Молотова-Ріббентропа. Мобілізація до Червоної армії.
Максим Стріха
На той час Сталін уже міг, не знижуючи, а, навпаки, нарощуючи темпи виробництва і танків, і літаків, висмикнути мільйонів чоловіків з економіки. І в тому числі – десятки тисяч трактористів. А відтак спершу – Західна Україна і Західна Білорусь з вересня 1939 року відчули на собі переваги справжнього соціалізму. Далі настала черга Фінляндії, з якою ,однак, відбулося трошки по-інакшому.
Звучить пісня “Суомі-Красавіца”
Сергій Грабовський
Була пісня і для Західної України: “Белорусія родная, Украіна золотая”. Була і для Франції: “Красний стяг, комунарамі поднятий, пронеслі ми, французскій народ...”.
І для інших країн Західної Європи. Всі ці пісні знайдені істориками в архівах політбюро ЦК ВКП(б). Інша річ, що для Франції і інших країн західної Європи такі пісні не знадобилися. І Фінляндія також якось відбилася. Але Радянський Союз готувався до війни.
Максим Стріха
СРСР готувався саме до наступальної війни на чужій території малою кров‘ю, як це неспростовно доводять свідчення серйозних сучасних істориків. Але, як відомо, повернулося все інакше. Довелося воювати на власній території з дуже великою кров’ю. Але на той час Сталін уже міг імпровізувати. І для цього в нього було 200 тисяч трактористок.
Сергій Грабовський
За даними історика Володимира Бешанова, Червона Армія втратила за перші півроку радянсько-німецької війни 28 тисяч танків, а за всю ту війну – 100 тисяч. Інші дослідники називають цифри, які коливаються навколо цих. Скільки при цьому загинуло механіків-водіїв? Статистика мовчить.
Максим Стріха
Цей людський матеріал був найдешевшим, і не потрібно було, очевидно, надто високого рівня фахової підготовки тих механиків-водіїв. Вважалося, що можна обмежитися приблизно рівнем підготовки трактористів. А відтак час, передбачений в Радянській Армії на тренування спеціального механіка, водія танка, був у декілька разів менший, ніж це було передбачено.
Сергій Грабовський
Сталіну вдалося мобілізувати тільки до Червоної Армії (а були ж іще війська НКВД, і війська НКҐБ і так далі)20,5% населення тодішнього СРСР. І, відповідно, покласти на полях боїв, за оцінкою сучасного російського історика Бориса Соколова, понад 26 мільйонів люду. І серед них було чимало жінок. У тому числі й трактористок, послідовниць Паші Ангеліної, тих трактористок, які стали танкістами. Знову слово Віталію Пономарьову.
Віталій Пономарьов За даними російського історика Володимира Бешанова, напередодні і під час німецько-радянської війни у системі наркомату оборони Радянського Союзу були підготовлені 222 тисячі кулеметниць, мінометниць, автоматниць, розвідниць, жінок-снайперів та саперів. 1942 року тільки у Сталінградському корпусі протиповітряної оборони служило 8 тисяч жінок-зенитниць. Наприкінці війни вони становили чверть усього особового складу радянських частин протиповітряної оборони. Жінки воювали також на флоті і в морській піхоті, були політруками та диверсантами. Загальну кількість жінок тільки у бойових частинах Червоної армії під час війни інший російський історик – пані Муромцева, – оцінює в один мільйон осіб. Проте у Червоній армії жінки служили ще і радистками, телефоністками, медичними сестрами, санітарками, лікарями, куховарками, прачками, постачальницями, водіями і навіть слюсарями, прокладали і доглядали армійські шляхи.
Натомість в американських військово-повітряних силах упродовж усієї війни були підготовлені тільки 25 жінок-пілотів, прозваних «летючими відьмами», які, однак, так ніколи і не воювали. В англійському війську під час Другої світової війни жінки не служили взагалі. У німецькій армії жінки служили лише у штабах і ніколи не брали участі у боях. Як пише Володимир Бешанов, «ніхто не бачив фотографій, що увічнили німецьку санітарку, яка витягує на собі пораненого з-під вогню, надто ж якусь Ґретхен, що відбиває навалу більшовицьких орд, припавши дівочими грудима до кулемета... Огидний нацистський режим не дозволяв жінці повною мірою виявити себе».
За приблизними оцінками, кожна третя жінка-червоноармієць походила з України. Серед найвідоміших радянських вояків жіночої статі такі українки, як командир кулеметного взводу Октябрина Борисенко, снайпер Людмила Павлюченко, вісімнадцятирічна командир шабельного ескадрону Дуся Ситник або виконавиця єдиного в історії «жіночого» повітряного тарана Катерина Зеленко. Особливо багато українських прізвищ зустрічається серед жінок-танкістів, приміром механік-водій Тамара Охріменко, командир танку Катерина Петлюк, командир танкового підрозділу Ірина Левченко.
Максим Стріха
Навряд чи це можна сприймати як вияв великої звитяги, скоріше як вияв ще одної абсолютної зневаги до людського матеріалу тих людей, які змушені були бути лише гвинтиками.
Сталін справді дуже своєрідно обдурив військову теорію, принаймні, вдвічі перевищивши всі мислимі до того показники, а ми досі не згадали ще ті мільйони, які були “мобілізовані” до ГУЛАГу.
Сергій Грабовський
Кожен третій червоноармієць, живий і мертвий, був етнічним українцем або вихідцем з України
І прості розрахунки показують, що українська людська маса була тією складовою, без якої кремлівський вождь не зумів би ані планувати Велику Визвольну війну (як вона мала називатися за сталінським задумом), ані посилати у бій десятки тисяч танків.
Звучить пісня “ Когда нас в бой пошльот товаріщ Сталін”...
Максим Стріха
Розумієш, Сергію, я був би категорично проти, якби хтось надумав сьогодні закрити музей Паші Ангеліної в Старобешові. Але на рівні цього музею, навіть не надто змінюючи його експозицію, чимось її доповнивши, використавши ті матеріали, можна було б зробити приголомшливий меморіал втраченого спаленого покоління, яке загинуло в колективізації, в ГУЛАГах, на полях Другої світової, чи загинуло, як Паша Ангеліна, в 47 років на ниві “трудового подвигу”. І я вірю, що колись такий музей в Старобешові буде.
Сергій Грабовський
Будемо вірити.
На цьому ми прощаємося з вами. Вели програму “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Брав участь у програмі наш колега Віталій Пономарьов. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Олекса Боярко
Чи знаєте Ви, якою була, є і може бути Україна? Чи впевнені Ви у тому, що шкільні підручники та романи на історичну тематику завжди говорили вам правду? Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини, “Країна Інкогніта – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” – для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі. Ми знову зустрічаємося з вами у новому радіожурналі Радіо Свобода “Країна Інкогніта”. Ми – це Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Якщо ми вже говоримо про історію, варто згадати давньоримське “історія – вчителька життя” і другу оцінку: “історія вчить лише тому, що нічому не вчить”. Був і третій варіант: вибудувати не ту історію, яка була насправді. Це вдалося Орвелу у “Антиутопії”, але це в значно більших масштабах, як відомо, вдалося на практиці на одній шостій світу.
Сергій Грабовський
Ми зараз поговоримо про такі факти, які начебто відомі, але прикриті міфами. І про одну таку начебто загальновідомих людських доль і її місце у загальному плині історії розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Парасковія Ангеліна народилася 12 січня 1913 року у селі Старобешові на Донбасі. Шістнадцяти років вона закінчила курси трактористів і однією з перших серед жінок почала працювати на тракторі. У розпал голоду у березні 33-го року Ангеліна очолила першу в Радянському Союзі жіночу тракторну бригаду, якою керувала упродовж чверті століття. 1935 року вона ініціювала всесоюзне змагання тракторних бригад, через 2 роки вступила до компартії, стала депутатом Верховної Ради СРСР. 38-року Ангеліна кинула заклик «100 тисяч подруг – на трактор!», на який відгукнулося 200 тисяч жінок. Двадцяти семи років вона закінчила Московську сільськогосподарську академію, а під час Другої світової війни керувала жіночою тракторною бригадою у Казахстані. Вона померла 21 січня 1959 року на 47-му році життя.
Максим Стріха
Минулого року я мав глибоке враження: мені пощастило відвідати селище Старобешове Донецької області, а в ньому музей Параскеви Ангеліної. Мені здалося, що я помолодшав років так на 27. Там нічого не змінилося, можливо, крім однієї деталі. Згадали про справжню національність Паші Ангеліної. Вона була грекинею, як і третина мешканців Старобешова, але в усьому іншому все справді лишилося, як і було, рапорти, документи. Власне, немає спроби показати, що ця жінка, яка вмерла дуже молодою, в 47 років, була лише гвинтиком тої страшної системи, яка її використала і викинула.
Сергій Грабовський
Видається, зрозуміти долю і роль Параски Ангеліної у контексті 20 століття можна тільки вийшовши за межі усталених стереотипів.
Максим Стріха
Так, і вийшовши далеко.
Звучить пісня
“Броня крєпка і танкі наши бистри І наши люді мужества полни...”
Сергій Грабовський
Сучасна російська історична наука (випередивши, до речі, в цьому й українську, і західну), документально довела, що на початку 30-х років ХХ століття Сталін і його команда взяли курс на зовнішню експансію і, так би мовити, ощасливлювання Заходу за допомогою багнетів Червоної армії. І не тільки багнетів. Тогочасні головні інструменти агресії – танки та авіація. Уже в середині 30-х років Радянський Союз мав танків удвічі більше, ніж увесь світ, разом узятий, і утричі більше, ніж усі європейські країни.
Максим Стріха
Танк треба вміти водити. Не меншим питанням для радянського керівництва була і підготовка належної кількості навчених механіків-водіїв.
Сергій Грабовський
А крім танків, ще ж є і артилерія. За даними російського історика Михаїла Мельтюхова, Радянський Союз мав перед Другою світовою війною більше артилерійських тягачів, аніж Німеччина. А крім цього – інженерні війська. А ще батальйони аеродромного обслуговування. І всюди потрібні механіки-водії. А звідки їх узяти?
Максим Стріха
Найпростіше, очевидно, з колгоспників. Село було колективізоване на той час, отже це армія, практично, з військовою дисципліною. Причому, взята з числа трактористів,колгоспників- чоловіків, котрих мають замінити колгоспниці - жінки. Отже 1938 року, коли вже було закінчено Велику чистку, коли напевно в Кремлі було вирішено, що радянський союз має розпочати визвольну велику війну проти решти капіталістичного світу, Параска Ангеліна виступає зі своїм знаменитим закликом: “100 тисяч подруг на трактор.” Цей заклик і досі можна побачити не тільки у книжках, але і в музеї Параски Ангеліної в Старобешові.
Сергій Грабовський
Я знову звернуся до того, що пишуть військові історики. Для воєн 20 століття справедливою була така норма. Держава може мобілізувати до війська приблизно 10% свого населення, не зруйнувавши при цьому економіку (котра, між іншим, також має напружено працювати на війну).
Максим Стріха
Сталіну цього, напевно, було замало, бо йому протистояв увесь капіталістичний світ, окрім Монголії, також Китаю. Отже, була потреба в більших ресурсах, ніж передбачала класична військова теорія.
Сергій Грабовський
Так, Сталін та його оточення (а там були не тільки кавалеристи -маршали Ворошилов та Будьонний - , а й один з найкращих генштабістів ХХ століття Борис Шапошников) напружено шукали шляхи збільшення мобілізаційних ресурсів. І знайшли. А саме: у мобілізації ще до війни жінок у ті галузі економіки, які традиційно вважалися чоловічими, і відповідно, звільнених за цей рахунок чоловічих людських ресурсів.
Максим Стріха
Власне, всі мали стати гвинтиками тієї системи...
Сергій Грабовський
1939 рік. Система прийшла у рух. Пакт Молотова-Ріббентропа. Мобілізація до Червоної армії.
Максим Стріха
На той час Сталін уже міг, не знижуючи, а, навпаки, нарощуючи темпи виробництва і танків, і літаків, висмикнути мільйонів чоловіків з економіки. І в тому числі – десятки тисяч трактористів. А відтак спершу – Західна Україна і Західна Білорусь з вересня 1939 року відчули на собі переваги справжнього соціалізму. Далі настала черга Фінляндії, з якою ,однак, відбулося трошки по-інакшому.
Звучить пісня “Суомі-Красавіца”
Сергій Грабовський
Була пісня і для Західної України: “Белорусія родная, Украіна золотая”. Була і для Франції: “Красний стяг, комунарамі поднятий, пронеслі ми, французскій народ...”.
І для інших країн Західної Європи. Всі ці пісні знайдені істориками в архівах політбюро ЦК ВКП(б). Інша річ, що для Франції і інших країн західної Європи такі пісні не знадобилися. І Фінляндія також якось відбилася. Але Радянський Союз готувався до війни.
Максим Стріха
СРСР готувався саме до наступальної війни на чужій території малою кров‘ю, як це неспростовно доводять свідчення серйозних сучасних істориків. Але, як відомо, повернулося все інакше. Довелося воювати на власній території з дуже великою кров’ю. Але на той час Сталін уже міг імпровізувати. І для цього в нього було 200 тисяч трактористок.
Сергій Грабовський
За даними історика Володимира Бешанова, Червона Армія втратила за перші півроку радянсько-німецької війни 28 тисяч танків, а за всю ту війну – 100 тисяч. Інші дослідники називають цифри, які коливаються навколо цих. Скільки при цьому загинуло механіків-водіїв? Статистика мовчить.
Максим Стріха
Цей людський матеріал був найдешевшим, і не потрібно було, очевидно, надто високого рівня фахової підготовки тих механиків-водіїв. Вважалося, що можна обмежитися приблизно рівнем підготовки трактористів. А відтак час, передбачений в Радянській Армії на тренування спеціального механіка, водія танка, був у декілька разів менший, ніж це було передбачено.
Сергій Грабовський
Сталіну вдалося мобілізувати тільки до Червоної Армії (а були ж іще війська НКВД, і війська НКҐБ і так далі)20,5% населення тодішнього СРСР. І, відповідно, покласти на полях боїв, за оцінкою сучасного російського історика Бориса Соколова, понад 26 мільйонів люду. І серед них було чимало жінок. У тому числі й трактористок, послідовниць Паші Ангеліної, тих трактористок, які стали танкістами. Знову слово Віталію Пономарьову.
Віталій Пономарьов За даними російського історика Володимира Бешанова, напередодні і під час німецько-радянської війни у системі наркомату оборони Радянського Союзу були підготовлені 222 тисячі кулеметниць, мінометниць, автоматниць, розвідниць, жінок-снайперів та саперів. 1942 року тільки у Сталінградському корпусі протиповітряної оборони служило 8 тисяч жінок-зенитниць. Наприкінці війни вони становили чверть усього особового складу радянських частин протиповітряної оборони. Жінки воювали також на флоті і в морській піхоті, були політруками та диверсантами. Загальну кількість жінок тільки у бойових частинах Червоної армії під час війни інший російський історик – пані Муромцева, – оцінює в один мільйон осіб. Проте у Червоній армії жінки служили ще і радистками, телефоністками, медичними сестрами, санітарками, лікарями, куховарками, прачками, постачальницями, водіями і навіть слюсарями, прокладали і доглядали армійські шляхи.
Натомість в американських військово-повітряних силах упродовж усієї війни були підготовлені тільки 25 жінок-пілотів, прозваних «летючими відьмами», які, однак, так ніколи і не воювали. В англійському війську під час Другої світової війни жінки не служили взагалі. У німецькій армії жінки служили лише у штабах і ніколи не брали участі у боях. Як пише Володимир Бешанов, «ніхто не бачив фотографій, що увічнили німецьку санітарку, яка витягує на собі пораненого з-під вогню, надто ж якусь Ґретхен, що відбиває навалу більшовицьких орд, припавши дівочими грудима до кулемета... Огидний нацистський режим не дозволяв жінці повною мірою виявити себе».
За приблизними оцінками, кожна третя жінка-червоноармієць походила з України. Серед найвідоміших радянських вояків жіночої статі такі українки, як командир кулеметного взводу Октябрина Борисенко, снайпер Людмила Павлюченко, вісімнадцятирічна командир шабельного ескадрону Дуся Ситник або виконавиця єдиного в історії «жіночого» повітряного тарана Катерина Зеленко. Особливо багато українських прізвищ зустрічається серед жінок-танкістів, приміром механік-водій Тамара Охріменко, командир танку Катерина Петлюк, командир танкового підрозділу Ірина Левченко.
Максим Стріха
Навряд чи це можна сприймати як вияв великої звитяги, скоріше як вияв ще одної абсолютної зневаги до людського матеріалу тих людей, які змушені були бути лише гвинтиками.
Сталін справді дуже своєрідно обдурив військову теорію, принаймні, вдвічі перевищивши всі мислимі до того показники, а ми досі не згадали ще ті мільйони, які були “мобілізовані” до ГУЛАГу.
Сергій Грабовський
Кожен третій червоноармієць, живий і мертвий, був етнічним українцем або вихідцем з України
І прості розрахунки показують, що українська людська маса була тією складовою, без якої кремлівський вождь не зумів би ані планувати Велику Визвольну війну (як вона мала називатися за сталінським задумом), ані посилати у бій десятки тисяч танків.
Звучить пісня “ Когда нас в бой пошльот товаріщ Сталін”...
Максим Стріха
Розумієш, Сергію, я був би категорично проти, якби хтось надумав сьогодні закрити музей Паші Ангеліної в Старобешові. Але на рівні цього музею, навіть не надто змінюючи його експозицію, чимось її доповнивши, використавши ті матеріали, можна було б зробити приголомшливий меморіал втраченого спаленого покоління, яке загинуло в колективізації, в ГУЛАГах, на полях Другої світової, чи загинуло, як Паша Ангеліна, в 47 років на ниві “трудового подвигу”. І я вірю, що колись такий музей в Старобешові буде.
Сергій Грабовський
Будемо вірити.
На цьому ми прощаємося з вами. Вели програму “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Брав участь у програмі наш колега Віталій Пономарьов. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
