Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 20:09

“Права людини”


“Права людини”

Київ, 8 квітня 2003 року.

Надія Шерстюк

В одній із останніх програм “Права людини” йшлося про інцидент, який трапився у Львові у маршрутному таксі. Працівник управління з боротьби з організованою злочинністю Віталій Сорокін поранив водія Володимира Панькова, коли той попросив міліціонера заплатити за проїзд. Як стверджує керівництво УБОЗу, їхній підлеглий наразі перебуває у лікарні зі струсом мозку. За словами правоохоронців, Віталія Сорокіна побили гумовими кийками водій і його син-кондуктор. Нові подробиці цієї резонансної справи від нашої львівської кореспондентки Галини Терещук.

Галина Терещук

Прокуратура вже порушила кримінальну справу за фактом нанесення тілесних пошкоджень у сутичці між водієм та міліціонером Віталієм Сорокіним. Адже, коли працівник УБОЗу, відмовляючись заплатити у маршрутному таксі, вистрілив втретє, пасажири накинулися на нього і відібрали пістолет. В цій сутичці міліціонеру начебто були нанесені тілесні пошкодження середньої важкості. Як стверджує начальник відділу боротьби з організованою злочинністю, син водія автобуса, якого теж зачепила гумова куля, бив також міліціонера гумовим кийком. Внаслідок чого той отримав струс мозку і два зламаних ребра. Самого міліціонера переховують за сімома замками від журналістів. А ось у водія та його сина тілесні пошкодження, за даними прокуратури, вважаються легкими.

Справи такої категорії належать до справ приватного звинувачення, тобто, дізнання і попереднє слідство не проводиться. Потерпіла сторона повинна сама звернутися до суду і тоді суд вирішуватиме, порушувати кримінальну справу чи ні. Якщо говорити простіше, то водій, в якого стріляв міліціонер, винен у тому, що постраждав саме правоохоронець. До того ж, правоохоронні органи спростовують припущення, що правоохоронець був п’яний. А саме на цей факт вказували пасажири – свідки цього інциденту. Вони дали свідчення у прокуратурі, втім на свідків уже чиниться психологічний тиск з боку працівників міліції.

Тим часом водій маршрутки, як зіницю ока ,береже магазин з кулями від пістолету УБОЗівця. Ніхто зі слідчих його не допитував. Журналісти, родичі та колеги по роботі можуть відвідати водія Володимира Панькова у шпиталі. Як сказав пан Володимир кореспонденту “Радіо “Свобода”, після лікування у хірургічному відділенні його переведуть у кардіологічне, адже гумова куля влучила біля серця. Я запитала у пана Володимира: чи справді він побив міліціонера гумовим кийком?

Володимир Паньков

Це є провокація правоохоронних органів. Ніхто його не бив. Це почалося з 50 копійок сплати за проїзд. Коли я був поранений і мені віддали пістолет, я міг у тому шоці, напевне, спокійно його ж пістолетом застрелити. Я цього не зробив і не бив гумовим кийком.

Галина Терещук

А звідки в нього ті струси мозку, про які говорить міліція?

Володимир Паньков

Я не знаю.

Галина Терещук

З 1976-го року пан Володимир працює водієм, але такого пасажира він не мав раніше. Як каже Володимир Паньков, після стрілянини до його сина постійно телефонують вночі. Усі телефонні розмови прослуховуються. Сім’я Панькових найняла адвоката, оскільки розуміють, що з них хочуть зробити крайніх. Виглядає на те, що стрілянина у львівському автобусі – це лише ще один доказ міліцейського свавілля.

Володимир Паньков

Я і не сподівався, що так міліція може повернути.

Галина Терещук

Неважко передбачити, що управління внутрішніх справ у Львівській області намагатиметься у будь-який спосіб загладити цей інцидент. А тим часом у Львові подейкують про ймовірні кадрові зміни, які можуть торкнутися начальника УМВС у Львівській області Василя Рябошапки та начальника УБОЗу Богдана Шкареди. На їхні посади, за неофіційною інформацією, претендують київські правоохоронці.

Галина Терещук “Радіо “Свобода”, Львів.

Надія Шерстюк

Наскільки правомірними були дії співробітника міліції? Ситуацію коментує заступник голови з правових питань Всеукраїнської громадської організації “Товариство українських офіцерів” Микола Селюк.

Микола Селюк

Говорити про правомірність дій працівника міліції, який був у цивільному і показав здалеку посвідчення чи то співробітника міліції, чи то військового пенсіонера, чи то ще когось, не є підставою для будь-кого говорити, що він має право проїзду. В Україні є право проїзду для співробітників міліції, наскільки мені відомо, в засобах громадського транспорту. Оскільки проїзд у маршрутних таксі не є громадським транспортом, в якому можна користуватися безкоштовно, тому, на мій погляд, вимога водія оплатити була законною. Оскільки він є співробітником соціального підрозділу, то, безперечно, він володіє навиками рукопашного бою. Безперечно, що з водієм, який ненавчений цим прийомам, він повинен був справитися. Порядок застосування зброї передбачений чітко без будь-якого тлумачення: 1. Голосно подати команду: “Зупинитись!” тій особі, яка наближається до об’єкту. 2. Попередити, що буде стріляти. 3. Зробити попереджувальний вистріл у повітря. 4. Лише цей крок дає право стріляти. Але лише в межах охоронюваного об’єкту. Це азбука, яку знають всі. Оскільки це було в салоні автомобіля, то співробітник міліції перед тим, як застосувати зброю, мав змогу вийти з автобуса, попередити, що буде застосовувати зброю. І вірити в те, що співробітник міліції не зміг попередити про застосування зброї, а застосував зразу, це не є , на наш погляд, абсолютно законним і може кваліфікуватися, як перевищення меж необхідної оборони, а, може, ще й страшніше. Співробітник міліції є при виконанні своїх службових обов’язків, якщо він при формі одягу. У всіх інших випадках він не є співробітником міліції.

Надія Шерстюк Нагадаю, що це був заступник голови з правових питань Всеукраїнської громадської організації “Товариство українських офіцерів” Микола Селюк.

Громадська правозахисна організація “Донецький меморіал” узагальнила факти знущань в українських правоохоронних органах і зробила низку висновків, що стосуються судочинства. За результатами дослідження, в урбанізованому Донбасі суди ухвалюють набагато суворіші рішення, ніж в областях, де переважає сільське господарство. До того ж, правозахисники зафіксували найбільшу кількість випадків застосування тортур у міліцейських відділах Сходу і Півдня України. У західному регіоні цей показник набагато менший. Детальніше повідомляє наш луганський кореспондент Василь Соколенко.

Василь Соколенко

Як стверджують активісти “Донецького меморіалу”, в Західній Україні більш гуманні не тільки суди, а й правоохоронні органи. Нещодавно Луганський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян пробував визначити з допомогою звичайної статистики: чи застосовуються тортури в правоохоронних установах? Члени комітету підрахували, скільки разів викликали швидку допомогу працівники слідчих ізоляторів. Ця цифра вразила. За рік тільки в декількох містах і районах таких викликів було близько 200. Зараз комітет тримає на контролі і такий факт, коли не тільки міліція, а й працівники служби безпеки знущалися над затриманим. Голова ради “Донецького меморіалу” Олександр Букалов, який нещодавно побував у Луганську, зробив своєрідне порівняння дій правоохоронних органів Сходу та Заходу України. Йому слово.

Олександр Букалов

Я думаю, що цих випадків тортур менше в Західній Україні. Але ж відомо, що Юрій Мозола, якого затримали за підозрінням у вбивстві (що, як пізніше з’ясували, вчинив Онопрієнко), був убитий в СІЗО СБУ у Львові. Це дуже поширене явище, і тут дуже важко порівнювати все це...

Василь Соколенко

Але ж є якісь інші закономірності?

Олександр Букалов

Є. Я безумовно можу сказати. Ми досліджуємо те, що виражається в цифрах. Наприклад, скільки осіб засуджується до позбавлення волі із загальної кількості тих, хто засуджується у кримінальних справах. Якщо це в середньому по Україні –37%, то на Західній Україні це 29 - 30%, а на Сході, наприклад, у Донецькій області – 42%, в Києві – 49% від засуджених ідуть у місця позбавлення волі. Це стосується і підлітків. Відсоток підлітків, які йдуть у колонії на Західній Україні, менший, ніж на Сході. Ще скажу, що донецькі суди суворіші,ніж луганські.

Василь Соколенко

Не зважаючи на суворість судових рішень і справжні катування затриманих у слідчих ізоляторах, кількість правопорушень шахтарському регіоні не зменшується. І тут уже справа не в мірах покарання, а в тій тяжкій соціальній ситуації, яку сьогодні переживає населення Донбасу. Василь Соколенко для “Радіо “Свобода”, Луганськ.

Надія Шерстюк

Чинне законодавство України гарантує захист прав журналістів і свободу слова. Хоча, за статистикою, саме журналісти часто потерпають через свою професійну діяльність. Їхні права порушують можновладці і власники видань. Про це, зокрема, йшлося на круглому столі “Свобода журналістики – декларації та українська реальність”. Наша київська кореспондентка Богдана Костюк зустрілася з організаторами цього заходу – координатором Громадського комітету національної безпеки України Олексієм Толкачовим та журналістом Володимиром Бойком.

Богдана Костюк

Пане Олексію, чому присвячений Ваш круглий стіл?

Олексій Толкачов

Інформаційним приводом стала заява начальника Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України Сергія Васильєва щодо того, що цензури в Україні немає, журналісти є абсолютно вільними і можуть працювати безперешкодно. Якщо виникають якісь ускладнення в роботі журналістів, вони можуть звертатися за захистом до суду.

Богдана Костюк

Пане Бойко, чи Ви переконалися на власному досвіді, що пан Васильєв має рацію?

Володимир Бойко

Безсумнівно. Я повністю підтримав пана Васильєва. Оскільки те, що відбувається в Україні, цензурою назвати не можна. Це є злочинна діяльність, спрямована на перешкоджання журналістській діяльності. Відповідальність за те, що робиться журналістами, встановлена Кримінальним кодексом, ст. 181. І це, все ж таки, цензурою назвати не можна. Оскільки я пам’ятаю журналістику за часів Радянського Союзу, я вже неодноразово говорив, що за добу Головліту журналістам голови не відрізали.

Богдана Костюк

Пане Олексію, Ви що можете сказати? Існує чинне достатньо демократичне законодавство, серед іншого, в тих пунктах, які стосуються захисту прав журналістів? Як відбувається реальний захист прав журналістів?

Олексій Толкачов

Фактично ніяк. На сьогодні в Кримінальному кодексі передбачена стаття, що встановлює відповідальність за перешкоджання законам діяльності журналістів. Але вона на сьогодні є мертвою і не використовується. Натомість Генеральна прокуратура порушує кримінальну справу 49-11-20 за фактом публікації у ЗМІ щодо “кучмагейту”. Тобто, вся діяльність журналістів, які висвітлювали події щодо плівок Мельниченка, – це, виявляється, є втручанням у діяльність державного діяча і підпадає під ознаки злочину, який передбачений статтею 334 Кримінального кодексу України. Тобто, склалася ситуація, що статті, які захищають органи державної влади, застосовуються і є реально живими, а статті, які можуть надати права захисту журналістам, є абсолютно бездіяльні і мертві.

Богдана Костюк

Розповіли Олексій Толкачов і Володимир Бойко. Днями, за їхньою ініціативою, відкритий благодійний рахунок для жертв журналістам, щоб останні у разі потреби могли захистити себе. Починаючи від захисту у судах, сплати адвокатам і закінчуючи оплатою експертизи.

З Києва для “Радіо “Свобода” Богдана Костюк.

Надія Шерстюк

До матеріалу Богдани Костюк додам, що віднедавна цензура засобів масової інформації заборонена законодавчо. Верховна Рада ухвалила закон, у якому сказано, що цензурою вважається будь-яка вимога щодо попереднього узгодження інформації мас-медіа, яка може виходити як від органів влади, так і від власників ЗМІ. У законі також визначено, що відмова чиновника надавати інформацію, несвоєчасне або неповне надання інформації тягне за собою штраф від п’ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як вплине цей закон на роботу журналістів, покаже час.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG